Слово «агон» прийшло до нас із Давньої Греції. Так там називали будь-яке змагання чи суперечку. Під час міських свят елліни, окрім спортивних поєдинків, проводили також музичні та поетичні, які свідчили про те, що в літературі завжди існувала полеміка, завдяки якій цей вид мистецтва жив, видозмінювався й розвивався.
Так відбувається і нині. Й інститут філології та журналістики Східноєвропейського національного унівенситету імені Лесі Українки – не виняток. Саме тут 19 травня відбувся поетичний агон, у якому змагалися прихильники класичної та некласичної, авангардної форми вірша. Організаторами змагання й ведучими дійства стали доцент кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури, поетеса, член Національної спілки письменників України Олена Пашук-Кицан та старший викладач кафедри соціальних комунікацій (і теж поетеса) Наталія Шульська.
Команда «класиків» (чи, говорячи мовою 20-х, «неокласиків») мала назву «Ян» (термін китайської натурфілософії) й була представлена Юлією Фінковською (капітан), Людмилою Роспопою, Марією Костюкевич та Тетяною Бокотюк. Їхні опоненти – прихильники верлібру Тетяна Колядич, Ольга Вірук, Христя Процик на чолі з капітаном Тетяною Регешук – мали не менш натурфілософське ймення «Інь».
Змагання поділялося на декілька етапів-конкурсів: «Ламання стереотипів» (або «Десилаботонізація»), «Вірш на замовлення» (читалися твори українських авторів та поетів світу на певну тематику – автопортрет, про кохання, про таксі, про війну, найкоротший вірш, дитячий вірш-присвята, поезія бітників, волинська поезія), «Аудіопоезія» (звучання класичного й вільного вірша під музику), «Відеопоезія» (аналогічно – тільки з відеорядом), «Поетичний слем» (sic!) тощо. Кожна з команд намагалася відстояти свою думку, наводячи аргументи висловлювання та поезії відомих авторів минулого й сучасності. На боці «класиків» були Генріх Гайне, Іван Котляревський з безсмертною «Енеїдою», Богдан-Ігор Антонич, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ем Скитаній, Дмитро Лазуткін, Віктор Марач, Олександр Ірванець, Анна Багряна, Джек Керуак, Надія Гуменюк (хоч вибір був доволі-таки ситуативний – мені якось не випадає зараховувати Скитанія, Ірванця, Марача і тим паче відомого бітника Джека Керуака до традинціоналістів). «Союзниками» опонетів виступали Волт Вітмен (якже без нього?), Томас Стернз Еліот, Сергій Бураго, Богдан Бойчук, Аллен Гінзберг, Дайана Ді Пріма, Йосип Струцюк, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Оксана Забужко, Карен Джангіров, Мар’яна Максим’як, Сергій Жадан, Борис Гуменюк і, знову ж таки ситуативно, Поль Верлен, Артюр Рембо, наші Іван Франко та Леся Українка і навіть… Біблія. Відбулося також змагання капітанів (з власними творами).
Коли журі у складі завідувача кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури, професора, поетеси Марії Моклиці та викладачів цієї ж кафедри – професора Надії Колошук та доцента Лілії Лавринович (а голосували вони у процесі дійства спеціальними табличками з символікою «інь-ян») приступили до визначення переможця, було оголошено «вільний мікрофон» (назва умовна – йшлося про читання віршів за бажанням).
За підсумками журі, «класики» виграли 7 конкурсів, «авангардисти» – 5. Та хто б не переміг – перемогла поезія, де і римована, і верліброва творчість нерідко являють справжні шедеври.
Максим КИРИЛЕНКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело