Агресивна війна Росії проти України – це і геополітичне, і водночас культурно-цивілізаційне протистояння. Адже йдеться не тільки про намагання агресора зберегти Україну у сфері свого геополітичного впливу, не допустивши її інтеграції із Заходом, але й про чергову спробу знищити нашу національно-культурну ідентичність. У трагічних умовах війни ми гостро відчуваємо наслідки і результати свідомої культурної політики часів СРСР із насадження власне російської культури, культивування її знакових постатей і здобутків на усьому радянському просторі, що, по суті, заперечувало чи активно ігнорувало національні інтереси. Таке пропагандистське нав’язування виявлялося в освітніх стратегіях, в ідеології географічних назв, міської інфраструктури, у формуванні так званої нової спільноти «радянських людей», у мовній політиці, зокрема, й у сфері перекладацтва. Головним чинником цієї цілеспрямованої програми культурної нейтралізації (насправді колонізації) стала російська культура і російська мова, які дедалі більше виявляють свою імперську сутність і є активними насильницькими інструментами поглинання або ж витіснення інших національних культур. При цьому, акцентуючи на своїй вищості, російська мова сама втрачає культуротворчий потенціал і перетворюється на деструктивне явище.
Змушені констатувати, що і в сучасному українському культурно-науковому просторі переважна більшість різноманітних джерел і досліджень представлені у форматі російськомовних перекладів. При цьому ми розуміємо, що мова є тонким, делікатним і водночас доволі потужним інструментом популяризації, а також пропаганди світоглядних парадигм народу-носія цієї мови. Українські науковці й викладачі (особливо це стосується сфери гуманітарних дисциплін) стали певною мірою заручниками такої ситуації, коли твори класиків світової культури, науки, філософії, на яких базуються сучасні вітчизняні дослідження й університетські курси, перекладені здебільшого російською мовою і видані у видавництвах країни-агресора. У той час як до оригінальних текстів не завжди є доступ.
Нація сильна як культурна і мовна спільнота. Модерна нація формується значною мірою здатністю не лише орієнтуватися на власні традиції і плекати свою етнічну природу, а й можливостями освоювати актуальні культурні феномени та своєю універсальною глибиною бути цінною для зовнішнього світу. В умовах військового протистояння утвердження і підтримка якісного україномовного середовища є не тільки важливим складником плекання культурної ідентичності, але й необхідним чинником зміцнення національної безпеки країни.
У цьому контексті також варто зазначити, що фонди наших книгозбірень, передусім університетських бібліотек, сьогодні потребують культурологічної експертизи стосовно їхнього ідейного змісту, політичної заангажованості, наукової або ж художньо-естетичної цінності та відповідності потребам освітньо-виховного процесу в контексті сучасної соціокультурної ситуації.
Вікторія ГОЛОВЕЙ,
професор кафедри культурології;
Таміла ПРИГОДА,
доцент кафедри культурології