![інтерв'ю](/sites/default/files/styles/width_862/public/2022-04/IMG_9897.jpg?itok=fkwceUSA)
Олександр Анатолійович Журавльов вже другий рік очолює факультет біології та лісового господарства. З Волинським національним університетом імені Лесі Українки нинішній декан поєднав життя ще на першому курсі й ні на мить про це не пошкодував.
Ще однією особливістю Олександра Анатолійовича є те, що він – наймолодший декан. Відтак, ми вирішили поспілкуватися з деканом про життя факультету, його розвиток і багато іншого.
Отож, читайте про досягнення факультету біології та лісового господарства і його представників, роботу в карантинних та воєнних умовах, про оригінальну звістку щодо деканства, «боротьбу» за можливість прочитати онлайн-лекцію, а ще – про внутрішній «сепаратизм» на факультеті.
Не обійшлося і без лірики та філософії.
Про все це (і не тільки) читайте в інтерв’ю.
– Олександре Анатолійовичу, на посаді декана Ви вже будете працювати другий рік, тобто вдруге проходите цикл від вступу і до закінчення навчального року. Яким для Вас був перший рік на посаді декана?
– Насправді, я досить тривалий час працював у приймальній комісії, тому цикл початку приймальної комісії для мене був зовсім не новим – для мене там було все відомо та зрозуміло.
Прийшовши в деканат, відчув, як відразу навалилася величезна кількість питань, до яких я не мав стосунку раніше. І розклади, і навантаження. Ці моменти дали серйозний поштовх на старті для того, щоб задуматися, чи за той плуг я взявся.
Навіть у Святому письмі є слова: «Поганий той робітник, який, беручись за плуг, озирається».
Початок був складний, з багатьма речами доводилося знайомитися, вивчати, але насправді, той колектив, який працював на факультеті до мене, – достатньо кваліфікований. Питання вирішувалися в дискутабельному режимі, але достатньо багато допомогли колеги. На першому етапі це було дуже позитивно. Студенти знову ж таки мене знали, тут приймальна комісія також зіграла свою роль.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9893.jpg)
Дистанційна форма внесла свої позитивні та негативні моменти. Було важко, але з усім справилися, випустили всіх, кого набрали, й студенти-іноземці з’явилися. Думаю, що надалі буде тільки простіше, бо значна частина роботи вже завершилася. Маємо, що оцінювати, є можливість щось поправити, а щось можна поширювати на загал і ділитися досвідом.
– Ви – один із наймолодших деканів ВНУ імені Лесі Українки. Як вам вдається давати раду зі своїми обов’язками, керувати своїми колишніми викладачами, як здобуваєте-здобували авторитет?
– Здобувати додаткового авторитету, в принципі, потреби не було, бо в нас досить гарний колектив на факультеті, є багато нових працівників, які добре адаптувалися і критичних моментів не було. Робочі питання завжди були й завжди виникають, але потрібно пам’ятати, що твої викладачі, яких ти зараз очолюєш, – фактично твої другі батьки, і до них потрібно відповідно ставитися. Проблем із колективом не було, зрештою колектив сам обирав декана. Я не та людина, яка прагне влади. Є робота, яку потрібно виконувати і відповідний контроль за цим має бути. Колектив хороший, добре спрацьований. Найцікавіше, що у нас хороші міжкафедральні стосунки, і це, імовірно, досягнення моїх попередників.
– Внутрішнього сепаратизму немає?
Ні в якому разі, ми – єдине ціле. Дуже радий, що в нас хороша атмосфера в колективі, бо інакше – важко. Царство, розділене між собою, не встоїть.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9897.jpg)
– Хочу Вас попросити пригадати той момент, коли Ви дізналися, що станете деканом. Що відчували тоді?
– Це був цікавий випадок, коли я дізнався, що Анатолій Васильович вирішив призначити мене на посаду декана. Я працював у інформаційно-обчислювальному центрі, був адміністратором баз даних. Ми з моїм колегою Дмитром налаштовували мультимедійну дошку в себе на факультеті. Відвідуючи факультет, Анатолій Васильович зайшов у авдиторію, де ми працювали, привітався і каже: «Я вітаю вас із деканством. Будете працювати». Реакція, що в мене, що в Дмитра була приблизно однакова – велике здивування. Але знову ж таки, розмови велися, десь я цю інформацію чув, але, що це вже вирішено, не знав. Такий спосіб поінформування теж має позитивні моменти, бо ти не хвилюєшся, а просто берешся і працюєш.
Найбільш переломним моментом була інавгурація, бо я прийшов у вересні, після набору студентів, й інавгурація була вже за мого деканства.
Цей момент був дуже зворушливим, бо багато студентів тоді на мене дивилися як на керівника структурного підрозділу. Не скажу «батька», але я розумів, що як факультет, так і його керівник будуть відігравати важливу роль в їхньому житті. Ну і зрозуміло, що перший випуск, перші магістри. Цих людей я вчив і з такої позиції розумів, що це не просто одиниці для статистики, а люди, які зі мною взаємодіяли і яким я віддав частину душі.
А повсякденна робота декана – адміністративна робота, яка повинна забезпечувати максимально злагоджену роботу всіх шестерень факультету, якщо це є, то ніяких проблем не виникатиме.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9921.jpg)
– Який кількісний склад факультету?
– Факультет достатньо великий. До останнього випуску в нас було 308 студентів, які навчалися на денній та заочній формах. Попередній магістерський набір – дуже великий, і дуже багато людей захотіли навчатися за напрямом «Середня освіта» і пов’язати своє життя зі школою. Це дуже приємно, бо це люди, які будуть готувати наші кадри надалі. В нас достатньо різні за обсягом кафедри. Найменшими є кафедри зоології та лісового господарства – по 7–8 осіб. Найбільша – кафедра фізіології, де працює 11 осіб у штаті. Загалом у нас близько 40 викладачів. Залучаємо фахівців ззовні: маємо викладачів з Волинської обласної клінічної лікарні, в нас працює очільник колишньої Генеральний директор Волинського центру контролю та профілактики хвороб Наталія Янко, народний вчитель України, переможець Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» Галина Ягенська. По можливості залучаємо інших фахівців. Маємо хороший приклад, до нас приїздить із Сумського державного університету професор патологічної фізіології Віталій Шейко. Це хороший напрям роботи, який у нас не був закритий. Нова людина – це завжди приємно.
Проте викладачі і студенти – це, мабуть, тільки 3/4 факультетської спільноти. Значну роль у житті нашого факультету відіграють лаборанти. Чомусь про них часто забувають, а без них третина документів Університету не сформувалася б. Вони в нас достатньо кваліфіковані, переважна більшість – наші випускники. Це важлива частина факультету, яка залучається в освітній, науковий, профорієнтаційний процес і в роботу приймальної комісії. Їм теж велика подяка.
– Чи маєте серед студентів іноземців?
– Цьогоріч кілька іноземців закінчили магістратуру. Один студент, Ахмоуда Абрахем Ахмоуда Саад, був з Лівії. Він живе в Одесі, але прийшов до нас на освітню програму «Лабораторна діагностика» і вирішив залишитися на спеціалізації «Мікробіологія». Отримав диплом і обіцяв із задоволенням прийти до нас на аспірантуру, якщо вона з’явиться.
Нашим випускником є Габріель Одуро Йебоа, який відомий як «амбасадор» іноземних студентів. Він закінчив навчання за освітньою програмою «Лабораторна діагностика». Був один студент з Алжиру, але через важкий перебіг коронавірусу був змушений залишити навчання. Ще один іноземець – Ван Нань із Китаю – вчиться в аспірантурі та займається фізіологією людини і тварин. Його дослідження полягає в особливості скорочення скелетних м’язів при алкоголізації.
Порівнюючи різних іноземних студентів, хочу виділити саме цього аспіранта. Він буде сидіти допізна, аби виконати роботу. Чітко усвідомлює, що хоче і має зробити і достатньо цілеспрямований.
Хоча загалом всі студенти-іноземці дуже вмотивовані, бо їхній заробіток напряму залежить від диплома, від знань і освіти, які вони здобувають.
Наявність іноземців дуже хороший стимул для викладачів, щоб підвищувати свій рівень володіння мовою.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9904.jpg)
– Ви в Університеті зі свого першого курсу, адже потім була аспірантура, потім – робота тут. Тому Ви як ніхто інший можете назвати позитивні та негативні сторони навчання на факультеті.
– Біологія, як і будь-яка наука, сильно трансформується. Динаміка науки відбивається в освітньому процесі. На факультеті підтримується баланс класики й нового. Наші фахівці працюють дуже якісно, можуть подати матеріал зрозуміло, і я дякую, що дехто навіть і на пенсії, але працює й надалі. На факультеті захищено достатньо багато докторських дисертацій. Надбання нових каденцій викладачів включаються в освітній процес. Велику кількість новітніх досягнень завдяки підключенню до різноманітних баз даних активно впроваджуємо на факультеті. Якщо новинки з’являються, то потрапляють у навчальні програми та освітні курси.
Реалії показують, що дистанційна форма навчання має велику кількість негативних сторін, але разом із тим і має низку позитивних. Позитив у тому, що величезна кількість студентів знайшла роботу, значна частина – за фахом. Вони мають можливість здобувати не тільки теоретичні знання, а й практично втілювати їх у життя. Це позитивний момент для їхніх резюме. З іншого боку це дуже розхолоджує студентів у плані дисципліни. Від цього нікуди не дінешся.
Щодо розвитку факультету, то тут покращилася матеріально-технічна база. Багато приміщень оновлено, закупили нове обладнання, те, що не можемо придбати за кошти Університету, намагаємося придбати через гранти. Нещодавно закінчився шведсько- українсько-грузинський грант, завдяки якому ми змогли отримати новий енцефалограф і айтрекінг.
Університет дає можливість розвиватися факультету, є маса питань, які ще залишилися незакритими, але ми над ними працюємо. Наприклад, це агробіостанція. Потрібно зробити косметичний ремонт і облаштувати теплиці, бо біолог без землі – це неможливо. Є величезна територія ботсаду, але через обмежене фінансування ми не змогли реалізувати цей проєкт.
Крім того, представники спеціальностей окремо шукають варіанти співпраці. До прикладу 205 Лісове господарство налагоджує контакти з фірмою STIHL і працює над створенням лабораторії сільського господарства із сучасним обладнанням.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9937.jpg)
У теперішніх студентів факультету з’явилося дуже багато практики, чого в нас не було. Ми мали можливість проходити практику на І курсі й виробничу вже на ІІІ. У сучасних студентів є п’ять видів практики. Тобто студент може спробувати себе в усіх сферах життя і визначитися з тим, що йому найближче. Наші випускники користуються попитом на ринку праці. Ніби природнича спеціальність і має обмежені можливості працевлаштування, але наші випускники представлені всюди – від гідрологічної лабораторії до фітосанітарної служби та клінічних лабораторних досліджень.
Для мене порівнюючи моїх студентські роки і сучасне студентське життя, позитивним моментом є 100-бальна накопичувальна система. Якщо говорити не лише про навчальний напрям роботи, то маємо хорошого студентського декана Анастасію Дричик. Вона – дуже хороший моторчик. Вона активізує всю роботу, громадську діяльність. Для мене було надзвичайно приємно, що активно почала розвиватися волонтерська робота.
Наші студенти працюють із Крупівським навчально-реабілітаційним центром. Крім того, студенти виявили бажання допомагати тваринам і налагодили співпрацю з КП «Ласка».
Також цього року захотіли займатися з дітьми, які не встигають у школі. Планували онлайн-курси для таких дітей. Можливо, пояснення студентів будуть більш зрозумілі, можливо, менший віковий діапазон буде краще впливати на навчання.
Для мене також позитивним моментом є те, що ми маємо можливість співпрацювати з іноземними закладами вищої освіти. Маємо співпрацю з міжнародними установами – грузинським Інститутом Ілії, Королівським національним університетом у Стокгольмі.
– Якими головними досягненнями студентів і працівників факультету за минулий рік Ви можете похвалитися?
– Щороку в нас відбувається конкурс захисту наукових студентських робіт, і дуже приємно, що ми традиційно привозимо 2–3-ті, інколи навіть перші місця. За останніх 5 років у нас були перші, другі й треті місця.
Багато студентів публікують свої наукові праці в наукових збірниках, журналах.
Щодо наукових досягнень викладачів, то наш Ілля Кузнєцов удруге став стипендіатом програми імені Фулбрайта і зараз у США займається науковими дослідженнями. Оксана Фіщук захистила докторську дисертацію. Це теж дуже гарне надбання.
Зараз готується багато науково-дослідних робіт із вивчення особливостей фіто-генетичного складу деревних насаджень Цуманської пущі, різноманітних територіальних національних парків. Наші науковці досліджують тваринне середовище, видовий склад тварин, є роботи з паразитології. Щодо останнього, ми мали можливість працювати з Українським медичним центром сертифікації, з яким у нашого навчального закладу є договір.
Існують позитивні зрушення у налагоджені співпраці з науковцями Любліна, Державної вищої школи імені Івана-Павла ІІ у Бялій Подлясці, оскільки останні планують розширити ареал дослідження іксодових кліщів і на територію Волині.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9932.jpg)
– Але ж залучити студентів до науки непросто?
Наукова робота є добровільною. За неї великих коштів не отримаєш, бо Нобелівська премія тільки одна на рік. Насправді тут – тільки власне бажання, але дякувати Богу, що люди, які приходять на біологічний факультет, мають схильність до наукової роботи. Знову ж – у нас аспірантура активно працює. В нас зі спеціальності 091 Біологія є дев’ять аспірантів, тобто є потенціал, очікуємо подальшого розвитку.
– Як справи у Ваших випускників із працевлаштуванням? Наскільки успішним є працевлаштування студентів після завершення відповідних освітніх програм?
У будь-якій установі, де звучить слово «лабораторія», стовідсотково знайдете наших випускників. Найбільше наших випускників працює у Волинській обласній клінічній лікарні. Це лабораторні дослідження, лабораторна діагностика. Там працює вісім наших випускників. Є наші колишні студенти і в перинатальному центрі, у Волинській обласній фітосанітарній лабораторії, Волинському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, регіональних лісництвах. .
Наші студенти працюють в лабораторії Волинського обласного центру з гідрометеорології, де займаються вивченням тваринних організмів у затоках річок Західного регіону. Велика кількість студентів працює в ТОВ «ГЕМО МЕДИКА Луцьк», в районних і міських лікарнях.
Ми підтримуємо з випускниками гарні стосунки й навіть започаткували флешмоб, де наші випускники пишуть свої роздуми на тему: «Що дав мені біофак». Приємно, що велика кількість людей відгукнулася, продовжимо цей флешмоб цьогоріч.
– Чи є нашого цвіту по всьому світу?
– Щодо географії працевлаштування, то маємо двох випускників, які працюють у США за фахом. Одна – клінічний енцефалографіст, друга займається лабораторною діагностикою. Є випускниця, яка працює в Японії, ще один випускник працює в ПАР і досліджує флору та фауну.
Географія величезна, багато залишається в нас, багато випускників працюють за спеціальністю в Польщі, є випускники з Ізраїлю.
Приємно, що наша випускниця Наталія Євпак, яка займається клінічними аспектами енцефалографії у США, коли влаштовувалася на роботу складала іспит на рівень компетентності і ті тести, які вона проходила, довели, що вона має рівень знань, цілком достатній для виконання роботи.
– Зважаючи на те, що впровадження дуальної освіти є однією з конкурентних переваг нашого ЗВО, не можу не запитати, як справи з цим на факультеті біології та лісового господарства?
– У нас за цією програмою навчалося п’ять студентів, одна магістрантка випустилася і залишилася на роботі там, де і здобувала практичні навички – в Малій академії наук.
Один студент зі спеціальності 205 Лісове господарство працює в лісгоспі, два студенти працюють у школі та навчаються за спеціальністю 014 Середня освіта. Біологія, природознавство, здоров’я людини, і ще одна студентка працює в перинатальному центрі та навчається на освітній програмі «Лабораторна діагностика». Щодо їхнього рівня фаху і компетентностей, то можна взяти відомості й побачити, що це діти, які мають високий рівень успішності.
Завжди потрібно працювати зсередини. Якщо ти потрапляєш в умови, в яких твої знання використовуються, то ти змушений читати більше та з’ясовувати для себе аспекти практичних моментів. Студент, який просто вчиться в університеті, не має доступу до такого широкого спектру інформації. Практика – однозначний плюс.
Це дає можливість дисциплінуватися і отримати переваги щодо працевлаштування.
– Як на факультеті реалізується одна з конкурентних переваг Університету – програма «Подвійний диплом»?
– У нас ведеться активна робота в цьому напрямі. Хочемо працювати з Університетом імені Марії Кюрі-Склодовської, з яким ми маємо споріднені спеціальності. Йдеться про «Лабораторну діагностику» і польську «Медичну біологію», яка приблизно на 75 % перетинається з нашими дисциплінами. Трішки змінимо план, щоб можна було говорити про програму «Подвійний диплом» і організовувати семестрове навчання. Тобто те, що не вивчають польські студенти – будуть вчити в нашому Університеті, а те, що вивчається в польському, зарахують у нашому. Ця робота проводиться, і сподіваємося, що з наступного року наші студенти матимуть таку можливість. Програма «Подвійний диплом» – хороший інформаційний хід і профорієнтаційний.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9914.jpg)
– Як вдалося адаптуватися до ковідних умов?
– На перших етапах, коли в нас практикували змішане навчання, було важче, ніж коли ми перейшли на дистанційне навчання.
Щодо дистанційної форми, то тут питання в тому, що я тривалий час працював на посаді інженера комп’ютерних систем, а потім вже адміністратором баз даних і маю непоганий рівень володіння комп’ютерними технологіями. Ми збиралися тричі на семінари на факультеті. Організували роботу дуже просто, бо велика частина викладачів проходила ще з 2004 року семінари за системою Moodle, і відразу ж перейшли на неї.
Пізніше, коли викладачі зрозуміли, що Moodle дає можливість офлайнового навчання, відповідно треба було напрацювати механізми для лекційного навчання. Тоді почали переходити на Zoom. Були й кумедні ситуації, коли викладачі один до одного приєднувалися, бо в загальний чат кидали посилання, а вже тоді розбиралися, хто читає лекцію. Без курйозів неможливо.
Приблизно за місяць перехідного етапу всі викладачі осягнули технології на тому рівні, який дозволяв нормально працювати. Загалом ми впоралися.
– За сучасних умов на якість освіти впливає й матеріально-технічна база, чи достатнім є матеріально-технічне забезпечення навчання студентів?
– Ми зробили ремонти в авдиторіях, обладнання у великій кількості закуплялося упродовж 2–3 років. Звичайно, є питання розхідних матеріалів – покривні скельця, лабораторний посуд. Наразі формуємо кошторис на новий рік і будемо це закупляти. Були питання із забезпеченням книжками, це потрібно.
Матеріально-технічна база є цілком достатньою. Звичайно, що нова апаратура з’являється, і дуже хотілося б її мати. Для освітньої програми «Лабораторна діагностика», яка пройшла успішну акредитацію і має гарні відгуки від колег з інших навчальних закладів, нове обладнання не завадило б. Особливість спеціальності зараз – значна частина лабораторних досліджень не проводиться вручну. Ніхто з піпетки не капає на предметне скельце і не аналізує під мікроскопом. Є моменти патології, наприклад онкологічні захворювання, всі дослідження робляться апаратурою. Людина повинна вміти підготувати зразок, покласти його в апарат і отримати результат. Оцих навиків, на жаль, не вистачає. Потрібно мати апаратуру, навіть якщо вона буде не екстра нового класу. Разом із тим ми розуміємо, що ресурси й бюджет обмежені.
Один із флагманів факультету – спеціальність 205 Лісове господарство. Вони максимально швидко реагують на зміни законодавства, відразу готують студентів до цього. В них відразу з’являються новий курс – це величезний плюс.
Усі дисципліни, які в нас є, достатньо забезпечені матеріалами.
- Чи допомагає вік комунікувати зі студентами? Чи Ви строгий декан?
– Із комунікацією проблем жодних не виникає. Не можу сказати, що надто молодий, бо сивина з’являється – нікуди не дінешся, але щодо спілкування зі студентами – проблем немає.
Я намагаюся максимально бути відкритим для кожного.
Якщо ти не чуєш тих, хто тебе оточує – викладачів, студентів – і живеш у своєму коконі, то це рано чи пізно відіграє негативну роль. На всі зміни, які є, потрібно реагувати максимально швидко.
- Як відбувається навчання у період війни, чи є якісь відмінності від навчання під час карантину?
Війна дуже суттєво змінила життя факультету – багато працівників і студентів активно працюють над допомогою армії – хтось готує тушонку і консервації, хтось долучається до збору речей для переселенців та бійців ЗСУ, частина активно допомагає в розвантажуванні допомоги, але все це – паралельно із підготовкою навчальних матеріалів і завдань для студентів, їх перевіркою та, обов’язково, зі словами підтримки і підбадьорення. Щиро дякую усім, хто наближає перемогу – і студентам, і працівникам факультету.
Щодо навчального процесу – то тут теж хочу відмітити значно вищу явку студентів на заняттях, ніж у карантинний період. З одного боку це пов’язано із важким емоційним станом перших днів війни і потребою людини в залученні до будь-якої діяльності, а з іншого боку – у студентів значно зросла мотивація до навчання. Спілкуючись з ними на заняттях відмічаю, що вони розуміють, що незабаром буде перемога, а потім тривалий час відновлення та відбудови України, де їх навики і вміння будуть потрібні вже і зараз.
– На завершення хочу запитати: що для Вас ВНУ імені Лесі Українки?
– Як би пафосно це не звучало, але це дійсно життя. Ми проводимо в Університеті значну його частину.
Університет – це не стіни та не матеріально-технічна база. Можна мати гарне приміщення і решту, але не бути університетом. Те, що я ціную в Університеті найбільше – людські взаємини.
Якби мені сказали, що я не маю право викладати, то я б відразу написав заяву на звільнення. Я люблю працювати зі студентами, з колегами, проводити наукові дослідження. Ці моменти надзвичайно цінні.
Є такий жарт, що все добре в університеті – і приміщення, і забезпечення, ще б студентів не було, і було б ідеально (сміється, – авт.) Але насправді це не так. Без студентів життя університету неможливе.
![інтерв'ю](/sites/default/files/inline-images/IMG_9905.jpg)
Університет – величезна частина життя з першого курсу і вже до 40 років.
Це достатньо великий шматок життя, як торт багатошаровий – з різними моментами, але коли ти з приємністю йдеш на роботу, це означає, що ти знайшов своє місце.
Ти змінюєш посади, ставлення до різних речей, але Університет повинен бути людяним. І наш таким і є.
Спілкувався Андрій ПЕТРУШКО
Фото Дмитра БАЙДИ