![Від містифікації до...](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/dsc_7724.jpg?itok=Xu0M7Akx)
На мою думку, нецікавих літературних зустрічей не буває – буває мало кави або коньяку. Але імпреза, що відбулася 12 березня у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, більш аніж красномовно засвідчила, що можна обійтися і без цих «стимуляторів» – адже від розповіді гостей було не відірватися. Та й називати Василя Габора гостем якось некоректно – це давній друг нашого університету. І щоразу, коли він приїздить, зустріч обіцяє бути нестандартною, особливо, якщо пан Василь прихоплює з собою ще когось із колег по перу. Того дня до університетської книгозбірні завітала просто-таки легендарна постать – письменник Юрій Винничук.
Пригадую, як вразили мене «Діви ночі», опубліковані, якщо мені не зраджує пам’ять, у 7-му числі «Дзвона» за 1991 р. На той час мені було вже за тридцять і, я, звичайно, знав, що дітей знаходять не в капусті й приносять їх батькам далеко не лелеки (згодом, щоправда, докопався до витоків цієї символіки й збагнув, що народ все ж має рацію, але про це якось згодом). Я був неабияк подивований ступенем відвертості, з якою автор розмовляв із читачем на ще донедавна заборонені теми, за які цілком імовірним могло бути звинувачення у якихось надзвичайно шкідливих «-ізмах» чи «-графіях». Та часи вже були зовсім інші, й ім’я Юрія Винничука почало з’являтися в друці все частіше…
На зустрічі з філологами (а серед них були й викладачі, і студенти) пан Юрій докладно розповів про своє становлення як письменника (життя взагалі часто ставило його в такі умови, коли доводилося йти на різні містифікації й інші авантюри, аби щось опублікувати). З притаманним письменникові почуттям гумору, він торкнувся декількох курйозних епізодів: зокрема з віршем-ламентацією «Плач над градом Кия», який Ю. Винничук видрукував як… твір середньовічного ірландського поета Ріанґабара, змусивши повірити у це навіть Дмитра Павличка. Окрім того, згадка про твір Ріанґабара як правдиву пам’ятку потрапила до статті «Ірландська література» в Українській літературній енциклопедії.
Прочитав пан Юрій і фрагмент із книги «Вікна застиглого часу», зустрінутий оплесками та схвальними усмішками. На зустрічі презентувалися також «Танго смерті», «Груші в тісті» й аудіокнига «Весняні ігри в осінніх садах. І, звичайно, не можна було обинути головну працю Юрія Винничука – упорядкування двотомної антології (чи радше мартиролога) «Розіп’ята муза», у якій було представлено доробок поетів, які загинули насильницькою смертю. У планах, до речі, й третій том цього унікального видання.
Василь Габор представив відому серію «Приватна колекція». Присутні змогли ознайомитися з книгами Романа Іваничука, Євгена Пашковського, Олега Лишеги, Олександра Жовни, Ігоря Калинця, Юрія Андруховича, Галини Пагутяк, Богдана Рубчака, Густава Майрінка, Лео Перунца, Леопольда Захер-Мазоха й ін. Також пан Василь прочитав кілька уривків зі своєї книжки «Про що думає людина».
У бесіді на літературні теми взяли участь проректор СНУ з навчально-виховної роботи, доцент Ірина Констанкевич, доцент кафедри української літератури Вікторія Сірук, член Національної спілки письменників України, працівник університетського інформаційно-видавничого центру Ігор Ольшевський, студенти-філологи Тетяна Тарасевич та Наталія Дорошук.
Однією з ознак зустрічі була майже повна відсутність розмов про політику. Може, тому й було цікаво?
Максим КИРИЛЕНКО
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело