![Таїна «Яшмового серця», або Стрімкий злет Галини Яструбецької](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/golovna_16.jpg?itok=1LvNfv0p)
2009 року поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» благословив у світ першу поетичну збірку доцента кафедри української літератури Східноєвропейського (ні, даруйте, тоді ще Волинського) національного університету імені Лесі Українки Галини Яструбецької «“Меморіогліфіка” (різьблення на пам’яті)».
Книга одразу привернула увагу незвичністю образів, щирістю ліричної тональності, а головне – глибоким, далеким від, здавалося б, неминучих для літературних дебютів несміливих початківських кроків, поглядом на життя. Створювалося враження, що цей матеріал зрів у душі поетеси впродовж тривалого часу, аж поки не настала пора врожаю. Пригадую, як ще на І курсі, аналізуючи наші студентські писання, куратор групи – світлої пам’яті Тетяна Степанівна Баран, – одразу помітила яскравий ліричний струмінь і потенціал поетеси у прозових, на перший погляд, спробах Галини. І все ж були вони тоді у молодої авторки якимись боязкими, невпевненими, й коли Галя обрала наукову стезю, я грішним ділом подумав: невже ці замальовки (чи новелети?) так і залишаться звичайним спомином про студентську юнь? На щастя, помилився…
Та все ж поява «Меморіогліфіки» виявилися для автора цих рядків майже цілковитою несподіванкою. Це був не просто дебют, а стрімкий старт, що обіцяв невдовзі перерости у граційний лет вимірами, доступними лише для поетів. І це невдовзі сталося. Минуло тільки чотири роки, а на робочому столі у Галини Яструбецької вже п’ята збірка – «Яшмове серце».
У новій книзі ще більше відчувається діткливість душі й серця поетеси, ще яскравішим стає її чуття Слова:
Дослухаюсь до себе:
квітка
за
квіткою
вірш розцвітає.
Літає пилок золотистий –
листя втрат припорошує.
Ліпше життя переношу,
по вуха словами зарошена.
Важко жити такій особистості в сьогоднішній атмосфері бездуховності й жорстокості, яка з настирливістю маніяка переслідує людину, забираючи з душ усе, що пов’язувало її з Богом, залишаючи натомість культ загарбницького цинізму й чистогану. Та прийняти ці правила гри – зрадити себе і Творця, Котрий (даруйте за тавтологію) створив нас за образом Своїм і подобою – отже, теж творцями, а не руйнівниками. Тож і роздуми ліричної героїні аж ніяк не «в дусі часу» – так би мовити, «не формат»:
Як
по світу пройти,
щоб нікого не ранити
собою?
А як же інакше, якщо людина йде на поклик Світла? Адже Світло не може бути ні «модним», ні «зручним» для суєтного світу, а може бути лише Світлом, Яке «у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів., 1: 5).
Презентація «Яшмового серця» відбулася 8 листопада в рамках тижня інституту філології та журналістики. Вела імпрезу колега авторки – доцент кафедри української літератури Вікторія Сірук. Вона детально, з ретельністю літературознавця проаналізувала доробок Г. Яструбецької, зробивши акцент на оригінальності її світобачення та підкресливши глибинну філософічність творів, уміщених у книзі (а також попередніх збірках – тій же таки «Меморіогліфіці», «Фотодосії», «Поліському пілігримові» й «Какофонії»). Різні грані обдарування поетеси та виміри ліричного космосу «Яшмового серця» розкрили перед присутніми завідувач кафедри української літератури, доцент Ірина Констанкевич, професор цієї ж кафедри Віктор Давидюк, завідувач кафедри історії та культури української мови, професор Світлана Богдан, відома художниця, ілюстратор, по суті, всіх книг Галини Яструбецької Наталія Кумановська, магістрантка Галина Микитюк, четвертокурсниці Катерина Андрійчук та Ольга Олійник і (на правах друга, однокурсника і одногрупника винуватиці торжества) – аз грішний…
Ясна річ, не могло того дня обійтися без нових віршів, прочитаних поетесою просто, щиро, проникливо, без надривного пафосу й претензійності. Природною була й розмова про джерела творчості Галини Яструбецької, цікавили присутніх і секрети її творчої лабораторії. До речі, поетеса зізналася, що навіть у наш комп’ютерний час пише виключно від руки. То, може, якраз у цьому таїна не лише «Яшмового серця», а й її лірики в цілому, можливо, згадана вище проникливість і зворушливість бере початок саме з цієї природності, дещо дивної серед засилля фальші?
Зустріч із Галиною Яструбецькою, попри мінорний настрій багатьох поезій (життя застерігає нас як від безпросвітного песимізму, так і від безоглядного оптимізму), залишила відчуття радості за людину, котрій не байдуже жити в цьому жорстокому, але й прекрасному світі, й якій є що сказати людям, зокрема молодим, давши їм інформацію для роздумів, серед яких не останнє місце належатиме самозапитанню: Хто ми в цьому житті? Бездушні маріонетки, а чи все-таки люди, здатні мислити, здатні відчувати біль і щастя, здатні любити?
Хто ми?
Ігор ОЛЬШЕВСЬКИЙ
Фото Джафара АЛІШЕРОВА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело