Коли говоримо про студентів (і випускників, і теперішніх), то завжди зазначаємо, що наші – найкращі. На жаль, про Романа Оксенюка можемо говорити лише як про особистість, яка, розправивши крила і маючи багато цілей, так і не змогла їх реалізувати.
Зворушливі слова пам’яті від народного депутата України Ірини Констанкевич про молодого волинянина з Колок – Романа Оксенюка, що так рано пішов із життя, але залишив по собі стільки добрих справ (див. «День» № 97–98 від 25–26 червня 2021 р.), привернули увагу багатьох людей. Роман встиг успішно здати державні іспити і мав отримати диплом соціолога, а згодом стати високопрофесійним помічником шановної народної депутатки України. Не сталося…
Хотілося б поділитися спогадами про Романа і викладачам Волинського національного університету імені Лесі Українки, де вчився цей молодий чоловік. Романа як перспективного студента згадують його педагоги.
Юлія Ємельянова, професор кафедри політології та публічного управління: «Я працювала з групою, де вчився Роман, упродовж кількох семестрів. Це були старші курси. Роман вирізнявся серед одногрупників своєю гармонійною зовнішністю і якоюсь невимушеною природною шляхетністю. Виконував обов’язки старости і ходив на заняття за будь-якої погоди чи інших причин. І не тому, що це важливо формально, а тому, що він дійсно ретельно вчився, багато читав додатково до рекомендованих джерел, іноді джерел несподіваних.
Сучасна вища школа передбачає ідейну свободу студента і його діалог із викладачем, і такі студенти як Роман додавали мені драйву. Треба було знати більше за допитливого студента, треба було бути коректною щодо його висловлювань. Із такими як Роман викладачеві завжди цікаво, але таких студентів меншість. Більшість, на жаль, дезорієнтована заявами про ніби слабкість вітчизняної освіти, тому налаштовані на міграцію.
Ще на ІІІ курсі Роман пояснив мені, що зорієнтований на широку гуманітарну підготовку, де знайдеться місце не лише соціології, а й спорідненим наукам – політології, державознавству, тому що мріє стати громадським діячем і працювати на розвиток рідної землі. Це не пусті слова. Він узагалі не був багатослівним, а вирізнявся скупченістю, цілеспрямованістю. Коли я зрозуміла масштаб його персони, вирішила не переконувати залишатись у соціологічній магістратурі. Із задоволенням побачила зацікавленість політологів у Романі як майбутньому аспірантові. Тим паче, що уже тоді він працював у муніципальній варті у Луцьку. Було зрозуміло, що зірки підкажуть йому, яким шляхом іти.
Зима 2018/2019 навчального року була дуже холодною, в аудиторіях студенти сиділи одягнуті. Пам’ятаю: високий романтичний Олексій Нащанський, красивий, лагідний і якийсь надійний Роман Оксенюк, а між ними “горобчик” Юля прямо переді мною у холодній аудиторії лабораторного корпусу, тісно сівши один біля одного, намагаються обґрунтовано критикувати стан соціальних інститутів в Україні».
Валентина Любчук, доцент кафедри політології та публічного управління: «Часто говорила студентам, що соціологи – це універсальні солдати, які повинні багато чого знати, вміти, а також постійно самовдосконалюватися. Соціологія дає змогу торкнутися багатьох соціальних і гуманітарних наук, спонукає до постійного пошуку, аналізу, роздумів. Згадуючи Романа Оксенюка, можу стверджувати, що він був яскравим студентом. Імпонувала його компетентність у різних напрямах, готовність відстоювати свою думку не лише з одногрупниками, але і з викладачами, а ще різносторонність, бажання освоювати щось нове. Із ним було цікаво спілкуватися не лише на соціологічні теми, але й на інші теж. Кажуть, що захоплена у щось людина може захопити і тебе. Це стосується і Романа, який цікавився, зокрема, геральдикою, міг сам створювати герби, проявляв щирий інтерес до свого коріння. Запам’яталося і бажання Романа брати участь у різноманітних заходах: від суто соціологічних – опитуваннях, фокус-групах – до пізнавальних, розважальних. Пригадую похід із І курсом до замку Любарта. Безумовно, що Роман уже був там неодноразово, але того разу він разом із Олексієм долучився до екскурсії. Так відбулося міжкурсове знайомство. Ще була спільна екскурсія в Музей сучасного мистецтва Корсаків. Здається, на студентів це справило враження, а Роман із Олексієм досить жваво обговорювали експонати й обстановку… Напевно, найбільше, що викликало захоплення в Романові – це його жага до життя, бажання багато чого встигнути, осягнути, зрозуміти, бути корисним громаді та суспільству, не зупинятися на досягнутому та прагнути більшого».
Ольга Кузьмук, доцент кафедри політології та публічного управління: «Роман Оксенюк із перших днів навчання виділявся серед одногрупників спочатку як формальний, а потім і як неформальний лідер. Захоплювала його енергія, бажання вчитися, отримувати нові знання, розширювати власний кругозір. Роман активно включався в соціологічні проєкти вже на молодших курсах. Зокрема, пригадую проєкт “Соціологія – наука про…” (https://vnu.edu.ua/uk/articles/sociologi-informuyut), в якому висвітлювалися проблеми сприйняття соціології як науки пересічними громадянами. Варто відзначити й уміння Романа поєднувати навчання з громадською діяльністю, власними захопленнями, постійним розвитком…».
У нашій пам’яті Роман назавжди залишиться людиною, що прагнула жити і бути корисною суспільству та громаді.
Юлія ЄМЕЛЬЯНОВА,
професор кафедри політології та публічного управління,
доктор філософських наук;
Валентина ЛЮБЧУК,
доцент кафедри політології та публічного управління,
кандидат соціологічних наук;
Ольга КУЗЬМУК,
доцент кафедри політології та публічного управління,
кандидат соціологічних наук