«Чим більше робиш – тим більше встигаєш» – неписана істина, яку своїм прикладом доводять активні й амбітні люди. Приємно, коли серед них є представники молодої генерації, які встигають навчатися, займатися науковою діяльність, працювати, брати участь у громадському житті. Ще приємніше описувати такими словами Лесиних людей, здобувачів освіти нашого Університету.
Аліна Бондарук – «ідейний» хімік. Ще в школі дівчина вирішила обрати для себе цю професію і сьогодні підвищує власні «скіли» у цій царині. Студентка-магістрантка швидко і впевнено відповідає на питання, з особливим трепетом розповідає про рідний факультет і викладачів.
– Ти лучанка, тут живеш, навчалася у місцеві школі. Чому вирішила залишитися в місті і продовжити навчання в Лесиному університеті?
– У мене були інколи думки про те, щоб навчатися в іншому місці, але в тата інша позиція. Зрештою, знайшли компромісне рішення. Тут добре. Я люблю Луцьк, це моє рідне місто. Це можливість залишитися тут, бути поруч із батьками.
– Тобто це таке компромісно-раціональне рішення?
– Можна і так сказати. Але я задоволена ним.
– Напевне, перед тим, як обирати ЗВО, ти чула відгуки про наш Університет від друзів і знайомих. Зрештою, як лучанка, і через це також була «в темі». Радилася з кимось перед вступом?
– Моя вчителька хімії навчалася у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Вона завжди розповідала про те, який це хороший заклад. Окрім цього, навчаючись у школі, я приходила до Університету на конкурс, бачила лабораторії. Для мене це була якась фантастика. Мені сподобався факультет і я вирішила вступати сюди.
– Ти брала участь в олімпіадах із фізики, хімії, біології. Як обирала спеціальність із цього тріо дисциплін? Чому хімія, а не фізика чи біологія?
– Хімія легка, мені не важко було її вчити, все вбирала, як губка, хоча не сиділа довго над цим предметом. Ще в дев’ятому класі я прийняла остаточне рішення, що хочу стати хіміком.
– Мала академія наук, проєктна діяльність, навчання... Це все дуже копітка праця, яка займає багато часу і потребує чимало ресурсу. Не було спокуси разом із однолітками відпочивати, а не займатися наукою й освітою?
– Не сказала б, що я мало відпочивала і багато часу навчалася. У мене це все було якось збалансовано. Я не страждала від того, що навчаюсь, пишу, щось роблю. Могла сходити погуляти з друзями і знайти для себе такі цікаві речі, якими б займалась у вільний час.
– Ще один напрям твоєї діяльності – студентське самоврядування. Який досвід отримала від цього?
– Я думаю, що це дало мені комунікабельність. Завдяки цій діяльності познайомилася з багатьма людьми, дізналася чимало нового: як працює Студентська рада, що вони роблять, взяла участь у цікавих проєктах й ініціативах. Це складні часи. На І курсі ще можна було чимало встигнути і зробити, а далі – карантин, потім – повномасштабна війна. Виходить, що через це я всього рік чи півтора провела у Студентській раді. Це не досить великий проміжок часу, але він чимало дав мені позитивного.
– Як на мене, чудовий меседж від тебе для студентів, які читатимуть нашу розмову про те, що потрібно долучатися до самоврядування, бути активними. Для молоді, яка працює і навчається водночас, дуже важливо, хоча і непросто, знаходити баланс. Адже, з одного боку, головне завдання студентів – навчатись. Із іншого – роботодавцям важливо, або працівник ефективно виконував свої професійні обов’язки. У тебе виходить знаходити цей баланс?
– Я, напевно, ще з І курсу навчилася правильно планувати свій час. Зараз у мене робота в режимі онлайн, тому вистачає часу і попрацювати, і для навчання. На І курсі я влітку працювала в Торчині, то це було ще легше, адже тоді тривали літні канікули і, в принципі, я могла повністю віддавати себе роботі. Як такого балансу то і не треба було шукати.
– Це дуже добре. Знаю, що ти навчалася у Ченстохові за програмою «Подвійний диплом». Це хороша можливість для студентів Університету. Згадую, як їздили разом із делегацією у це польське місто. Було чимало позитивних вражень, але і дорога туди не близька. Не пошкодувала, що навчалася за цією програмою?
– Ні, звісно. Нас на І курс вступило шестеро, а закінчило четверо. От, напевно, вони якоюсь мірою не змогли повністю реалізуватися. Можливо, їм було просто цікаво спробувати. Але я взагалі не пошкодувала. Мені це дало багато нових знань. Зрештою, спеціальності відрізняються. У нашому Університеті – «Хімія», а там – «Хімія ліків». У Ченстохові акцент на криптування ліків, біомедичну хімію, фармацевтичні речі. Я рада, що навчалася там і досі навчаюся на магістратурі. Це хороший досвід.
– Наш ректор Анатолій Васильович, коли порівнює освіту в Україні та за кордоном, зазначає, що нам потрібно позбавитися комплексу меншовартості, адже якість освіти в українських ЗВО достатньо висока. Погоджуєшся, з огляду на свій досвід навчання у Польщі?
– У певний момент я вважала, що в Польщі вчитися набагато легше, але згодом зрозуміла, що це все відносно. Думаю, це суб’єктивні враження про те, що десь навчатися важче, а десь – легше. Я можу порівняти якість викладання, теоретичну базу й інші моменти. Тому, напевно, погодилася б із Анатолієм Васильовичем, адже наша освіта дуже хороша.
– У мене за роки навчання та роботи в Університеті склалося дуже позитивне враження про факультет хімії, екології та фармації, але я не навчався і не працював у цьому структурному підрозділі. Ти ж можеш оцінити все як здобувач освіти цього факультету…
– Мені все дуже подобається. Це щиро. Я дуже люблю наших викладачів. Вони дають нам надзвичайно вагомі знання. Через те, що факультет маленький і в нас невеликі групи, якось легше з усіма спілкуватися, жити в гармонії. Окрім цього, мені дуже подобаються лабораторії факультету, можна спробувати застосовувати свої знання на практиці. На ІІІ курсі ми були сконцентровані на синтезі різних речовин. Це було дуже цікаво. Хочеться і далі продовжувати лабораторну діяльність.
– Ти вже пройшла декілька сходинок в освітньому процесі та формуванні себе як спеціаліста – школа, МАН, бакалаврат, зараз – магістратура. Задумуєшся про аспірантуру?
– Так, маю такі плани. Хотілося б продовжувати розвиватися, здійснювати наукові дослідження. Раніше наукові відкриття були спонтанні. Зараз це систематична робота. Мені хотілось би цією систематичною роботою займатися, своє щось відкрити. Викладачка з нашого факультету казала: «Колись, може, і вашим прізвищем назвуть якусь реакцію». Хотілося б чогось такого.
– Левову частину розмови ми приділяли увагу навчанню, науковій діяльності, роботі. Як ти відпочиваєш?
– Я не маю якихось особливих хобі, як то плавання чи гра на гітарі. Просто люблю погуляти з друзями, поспілкуватися. Коли ти довго не бачиш друзів, то живеш оцим очікуванням зустрічей, отримуєш від цього задоволення.
– Останнє питання буде трішки філософським. Згадую інтерв’ю з Іваном Дмитровичем Олексеюком, світла йому пам’ять. Це представник вашого факультету, колишній ректор Університету і видатний науковець. Я його запитував про взаємозв’язок любові та хімії. Хочу почути твою думку як молодої людини і хіміка водночас: любов – це хімія?
– Хороше питання. Напевно, частково так. Якщо говорити про різноманітні гормони, ендорфін, серотонін. Вони впливають на це. Ну, думаю, любов без хімії не обійдеться, але в цьому почутті є і щось духовне.
Спілкувався Андрій МОШКУН
Фото: Олександр ПІЛЮК