16 вересня 2023 року – річниця з дня смерті відомого українського науковця, вченого-хіміка, заслуженого діяча науки і техніки, доктора хімічних наук, професора Івана Дмитровича Олексеюка. Він майже 60 років свого життя віддав науці й освіті, з яких 40 – нашому Університету і на прикладі власної долі зміг повною мірою оцінити історичні зміни за останні 80 років на теренах волинського краю.

Народився 1940 року в українській родині Віри Іванівни та Дмитра Романовича в с. Верховини Красноставського повіту Хелмського воєводства (Польща), мав старшу сестру Марію. Родина була переселена в Херсонську область, звідти переїхала на Волинь. Закінчив Рожищенську СШ № 1. Упродовж 1957–1962 рр. навчався на хімічному факультеті Ужгородського державного університету. Із 1962 по 1964 роки працював інженером, майстром, старшим майстром на заводі напівпровідникових приладів П/С-23 (м. Херсон) і за сумісництвом викладав у технікумі. Цього ж року повернувся в Ужгород навчатися в аспірантурі та згодом у докторантурі. Паралельно працював на викладацькій роботі. Кандидатську дисертацію захистив 1969 року (Інститут неорганічної та фізичної хімії АзРСР, м. Баку). 1972 року йому було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі хімії напівпровідників УжДУ. Докторську дисертацію захистив 1983 року в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. М. С. Курнакова (м. Москва). Свою першу наукову школу створив в Ужгородському університеті.

У серпні 1984 року Іван Дмитрович прийняв запрошення і був обраний на посаду професора, завідувача кафедри природничих наук Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Уже через рік він створив й очолив кафедру хімії та основ виробництва, а також науково-дослідну лабораторію хімії та фізики твердого тіла, в якій працювали місцеві хіміки, виконуючи технологічні процеси синтезу халькогенідних і галогенідних сполук, вирощування їх монокристалів та дослідження напівпровідникових властивостей цих матеріалів. Велике значення мало залучення до цієї тематики у межах науково-дослідної лабораторії фізиків, зокрема професора Г. Є. Давидюка та його колег. 1987 року Іванові Олексеюку було присвоєно вчене звання професора по кафедрі хімії та основ виробництва. На базі створеного колективу викладачів і науковців 1989 року відкрито нову спеціальність «Фізика і хімія».

Саме тоді, маючи багатотисячні госпдоговори з інститутами й іншими організаціями, було закуплено та отримано потрібне обладнання, устаткування, реактиви для функціонування лабораторії. Науковий доробок Івана Дмитровича та співробітників друкували не лише у вітчизняних, а й престижних зарубіжних фахових журналах. Саме тому 1991 року професорові І. Д. Олексеюку запропонували посаду проректора з наукової роботи. Під його керівництвом було розроблено перспективний план реорганізації педагогічного інституту в університет класичного типу. Саме з ініціативи Івана Дмитровича на базі природничого факультету створено географічний, біологічний, хімічний факультети, а також факультет міжнародних відносин (1993 р.); в університеті відкрито аспірантуру та докторантуру; на базі факультету англійської мови створено факультет романо-германської філології.

Завдяки фінансуванню Міністерством освіти і науки України з 1992 року розширилося коло фундаментальних науково-дослідних робіт, що виконували співробітники, аспіранти та студенти під керівництвом Івана Дмитровича, сформувалася Волинська хімічна наукова школа «Функціональні халькогенідні та галогенідні матеріали для нелінійної оптики, оптоелектроніки та електронної техніки», яка визнана в Україні та світі.

Із 1995 року до середини 2005 року професора І. Д. Олексеюка двічі було обрано на посаду ректора. Упродовж цього десятиліття під його керівництвом відбувалась активна якісна і кількісна розбудова університету та хімічного факультету. Уже з вересня 1995 року у ЗВО було започатковано 29 наукових лабораторій, які з часом переросли у відомі наукові школи не тільки в Україні, а й за її межами. Дослідження проводили за бюджетні, госпдоговірні й університетські кошти із залученням широкого кола аспірантів і студентів. Саме тоді ЗВО нараховував 18 факультетів, 59 кафедр, надавав навчальні послуги понад 12 тисячам студентів і був акредитований за четвертим рівнем. Було розроблено та виготовлено герб і прапор університету, започатковано церемонію посвяти у студенти першокурсників за участю не лише державних і громадських діячів, а й із благословенням священнослужителів УПЦ Київського патріархату. Це мало великий вплив на ментальність майбутніх студентів і їхніх батьків.

Для підготовки талановитих школярів на базі університету обласним відділом освіти було створено Волинське відділення Малої академії наук, першим президентом якої став І. Д. Олексеюк. Наслідком такої роботи стало різке збільшення призових місць на державних і міжнародних олімпіадах для школярів та студентів.

Саме з ініціативи Івана Дмитровича в університеті почалися значні зміни у проведенні вступних іспитів, спрямовані на забезпечення відкритості й об’єктивності вступної кампанії. Ректор їздив у Львівський університет, де вже діяла тестова система, вивчав досвід колег. Під його керівництвом було проведено значну підготовчу роботу, створено комп’ютерний центр, складено тестові завдання. 1998 року вперше видрукувано збірники тестів, тираж яких становив 11 тис. примірників.

Велике значення Іван Дмитрович приділяв налагодженню співпраці з вітчизняними та зарубіжними закладами вищої освіти та науковцями, громадськими організаціями і представниками української діаспори у різних країнах світу (зокрема, в Польщі, Росії, Білорусі, Німеччині, Канаді, Китаї, Греції).

Одним із найбільших досягнень колективу на чолі з І. Д. Олексеюком можна вважати перепланування та побудову на фундаменті організаційно-побутового корпусу сучасного комплексу філологічного факультету і наукової бібліотеки (2001 р.).

Суттєво збагачувалася матеріально-технічна база факультетів, створено геологічний (2000) та археологічний музеї (2004), музей історії ВДУ імені Лесі Українки (2004), науково-дослідний центр (2005) і на його основі – інститут Лесі Українки (2006), покращилася матеріальна база і навчальних корпусів, і гуртожитків. У навчальних аудиторіях з’явилися білі пластикові дошки, лекційні аудиторії почали використовувати мультимедійне обладнання.

Після капітального ремонту актового залу педагогічного факультету було створено Центр культури і дозвілля (2004 р.) із сучасною сценою, світловим й акустичним обладнанням, приміщеннями для проведення репетицій і занять окремих колективів. Уперше було організовано повноцінний симфонічний оркестр, театри-студії «Синій птах» і «Гармидер», університетський клуб КВК й інші творчі колективи. У проведенні культурно-масових заходів активну участь брали художні колективи Інституту мистецтв. Усе це дозволило переконати волинян у тому, що університет насправді став центром науки, освіти й високої культури.

Під керівництвом професора І. Д. Олексеюка в науково-дослідних лабораторіях розроблено технологію вирощування та досліджено унікальні властивості більше ніж 2000 нових сполук, твердих розчинів і склоподібних зразків. Він автор дев’яти монографій і понад 700 наукових публікацій у вітчизняних і зарубіжних журналах, 16 патентів й авторських свідоцтв на винахід. Під його керівництвом захищено одну докторську та 21 кандидатську дисертації.

Держава, громадські та релігійні організації гідно оцінили заслуги Івана Олексеюка численними нагородами: почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України (1996 р.), «Відмінник освіти України» (1996 р.), академік і дійсний член низки галузевих академій, Соросівський професор, лауреат нагороди Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи України, ордени Христа Спасителя та Лицарської Доблесті УПЦ Київського патріархату, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000 р.), відзнака лауреата «Крило натхнення» як переможцеві в номінації «Професіонал року» в програмі «Людина року Волинського краю 2000».

Іван Дмитрович любив подорожувати по світу й активно відпочивати. Щороку влітку його можна було побачити на базі практик табору «Гарт» на Світязі, бо вважав, що повітря та вода там неперевершені. В особистому житті був щасливим чоловіком і татом із дружиною Світланою Теодорівною, донькою Зоряною та донькою від першого шлюбу Світлани Теодорівни Мар’яною, які подарували їм п’ятьох онуків. Наставало справжнє свято, коли діти з онуками могли приїхати до батьків на гостину під час літніх чи зимових канікул.

Ми, співробітники факультету хімії, екології та фармації, вдячні долі за те, що послав нам на життєвому шляху Івана Дмитровича – принципову, відповідальну і справедливу людину, що вміла віддавати себе творчій роботі, сповідувати здоровий спосіб життя й любити, підтримувати та благословляти нас на добрі діла.

Факультет хімії,

екології та фармації