![ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ + САНІТАРОЧКА РАЯ = ?](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/dsc_8498.jpg?itok=9MA0JhQV)
Коли до Луцька приїздить Олександр Ірванець, так і знай: сумувати не доведеться. Буде цікаво, весело, чи, як нині висловлюється молодь, «прикольно». Так було й 16 вересня, коли поет завітав до інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Гостя, та ні, радше друга Лесиного вишу, відрекомендувала присутнім представниця мистецького об’єднання «стендаЛь» Іванна Антонюк.
На початку свого виступу (власне, це був не так виступ, як невимушене, навдивовижу демократичне спілкування зі студентською аудиторією – вкотре дивуєшся блискучому Сашковому вмінню «тримати публіку») Підскарбій «БУ-БА-БУ» мовив багато теплих слів про Волинський край, де у нього «море друзів» (до речі, й зростав поет на історичній Волині – у Рівному). Читання ж поезій розпочав не власним твором, уривком з поеми свого вірного побратима й співбубабіста (Прокуратора) Віктора Неборака «Реставрація». Цей своєрідний дружньо-іронічний портрет Олександра – своєрідним прологом до нової книги його вибраних поезій «Санітарочка Рая», що вийшла цьогоріч у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», в серії «Українська Поетична Антологія».
Парадокс, але вірша із заголовком, який дав назву всій збірці у О. Ірванця немає – є вірш «Травнева балада», героїня якого – якраз ота сексапільна санітарочка, що позбавила спокою й серце, і все-все-все в ліричного героя. Тож зрозуміло, що не запросити Раю до аудиторії було б щонайменше дивно (Ірванець без Раї – як Неборак без Лялі Бо). І він це зробив, віртуозно прочитавши «Травневу баладу». А далі вірші посипались, мов із рогу достатку: «Прощальний романс», «Багатообіцяюча пісенька», «Короткий лист до Олесі», «Лист до сержанта Пономаренка», «Наші гроші», «Ода гривні», «Володареві персня», «Вибрані місця із листування з Гаррі Поттером», «Продавець зірок», «На 30-річчя БУ-БА-БУ» та ін. А завершив автор знайомство з книгою вибраного знову ж таки не своїм віршем, а ювілейною присвятою Олександрові Ірванцю Патріарха БУ-БА-БУ Юрія Андруховича. Це – поетичний епілог книги (якщо не рахувати післямови того ж таки Ю. Андруховича «З поетичних бомбосховищ»).
Після цього Олександрові довелося вистояти під зливою студентських запитань. І тут він знову продемонстрував уміння працювати з молодіжною аудиторією (адже й сам викладає в Острозькій академії). Жодне питання не лишилося без влучної, дотепної відповіді.
Зрештою, час майже непомітно підійшов до виставки-продажу книг Олександра Ірванця (а це була не лише «Санітарочка Рая», а й «Вибране за 33 роки», «Пісні війни», роман «Хвороба Лібенкрафта») і автограф-сесії.
Максим КИРИЛЕНКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело