Поспілкувались із Світланою Касперською, студенткою V курсу факультету інформаційних технологій і математики. Світлана навчалася за програмою «Подвійний диплом» в Академії імені Яна Длугоша в Ченстохові (Республіка Польща). Розповіла про власний досвід академічної мобільності, як поєднує навчання та роботу, як знайти підхід до учнів і зацікавити предметом. Про це та багато іншого можете прочитати в нашому інтерв’ю.
– Чому Волинський національний університет імені Лесі Українки?
– Коли я навчалася у школі, Університет запропонував відвідувати підготовчі курси до ЗНО. Там я змогла відчути себе справжньою студенткою. Перевагою також стало те, що після закінчення підготовчих курсів мала додаткові бали. Технічний університет такої можливості не надавав. Звичайно, були поради з боку вчителів і рідних. Національний університет водного господарства та природокористування теж пропонував таку спеціальність, але плюсів і перспектив більше в нашому закладі.
– Ваші студентські роки – це COVID-19, війна, робота. Чи відчули смак студентського життя і чи погоджуєтеся з тезою, що ці роки найкращі?
– Так, студентські роки найкращі. Ти дізнаєшся багато нового, здобуваєш досвід, маєш багато можливостей. Перші два курси були найкращими, адже не було COVID-19. На ІІ курсі ми навчалися в Польщі за програмою «Подвійний диплом» і там вже зустріли COVID-19. Звичайно, було тяжко повертатися додому, але це неоціненний досвід.
– Розкажіть про найяскравіші моменти Вашого студентського життя.
– Найяскравішим моментом студентського життя були поїздки. Тут варто відзначити куратора нашої групи Ольгу Мусіївну Кравчук. Вона завжди казала , що таких емоцій, як у поїздках, ми не відчуємо ніде. Ми їздили і по Україні, і за кордон. Навіть зараз, коли такої можливості немає ні фізичної, ні матеріальної, ми плануємо після перемоги подорож Україною.
– Чи вплинула на Ваш вибір можливість навчання за програмою «Подвійний диплом»?
– При вступі до Університету про таку можливість я не знала. Але вже на початку І курсу декан факультету, тоді це був Юрій Іліодорович Харкевич, запропонував поїхати на навчання за програмою академічної мобільності та надав потрібну інформацію. Тому одразу було вирішено, що з ІІ курсу ми їдемо у Польщу.
– Розкажіть докладніше про Ваш досвід академічної мобільності.
– Коли я вирішила поїхати за програмою, то велику роль відіграло те, що це диплом європейського зразка. Звичайно, це має свої плюси. Можна працювати за кордоном, спробувати себе в іншій країні, побачити, як навчають там, які плюси, мінуси, порівняти з навчанням в Україні. Але одразу було вирішено, що я працюватиму тут. Ми вибрали професію вчителя і дійсно цього прагнули, не тільки для того, щоб отримати диплом.
– Що з польського досвіду Ви б інтегрували в українську освіту?
– Хотілося б більше практичного та менше теоретичного, більше вільного часу. Навчаючись у Польщі, ми ходили на пари декілька днів, тобто тиждень не повністю був навантажений. В Україні зазвичай п’ять пар, якщо перша зміна – це з 8:30 і до 16:20. Це дуже багато, плюс домашні завдання, практичні. А в Польщі значно простіше. Багато інформаційних технологій, усе оцифровано, можна працювати за комп’ютером, не потрібно писати письмових робіт від руки.
– Чому вирішили залишитися в Україні, адже маєте диплом європейського зразка і могли б працювати за кордоном?
– В Україні мені запропонували працювати ще з ІV курсу. Я підписала договір на три роки роботи зі школою. Професія мені подобається. Саме це спонукало заробляти стаж роботи і досвід в Україні. З самого початку було вибрано фах вчителя, не професію, яку здобувала в Польщі. Це, звичайно, плюси, але насамперед я вчитель.
– Що надихнуло Вас стати вчителем?
– Коли я почала навчатися у школі, мені подобалася більшість предметів. Загалом було дуже цікаво ще з раннього дитинства. Коли мої однолітки гралися ляльками, то я завжди гралася у школу, всі друзі були учнями, а я вчителем. Уже в другому класі зрозуміла, що буду педагогом. Мені дуже подобалося, коли моя перша вчителька ставилася до нас, як до дітей, до своїх дітей. Вона завжди була врівноваженою, всі проблеми, які виникали, вирішувала спокійно. Мені це дуже сподобалося, тому я вирішила бути вчителем. Опісля зрозуміла, що хочу викладати математику. Мені подобалися різні обрахунки. Коли в старшій школі почалися предмети хімія, біологія, фізика, вони теж мені подобались, але тільки тим, що там є що порахувати.
– Що має робити університет, щоб професія вчителя знову була престижною?
– Я думаю, що університет робить максимум – готує кваліфікованих працівників і хорошу заміну теперішньому викладацькому складу. Все залежить від тебе. Якщо ти ходиш на заняття, готуєшся до них, то будеш хорошим працівником, за якого боротиметься не одна школа.
– Як зацікавити дітей математикою та пояснити важливість предмета?
– Учителям потрібно орієнтуватися на ті комунікації, які зараз працюють. Є різні сайти, які розробляють завдання, багато презентацій, роликів у YouTube та Tik Tok. Коли ми вчилися в школі, нам приносили роздруківки або ж якісь плакати, пов’язані з математикою. Зараз усе набагато простіше та цікавіше.
– Які психологічні навички повинен мати вчитель, щоб діти перестали боятися слова «математика»?
– Насамперед треба бути хорошим другом для дітей. Не кожному може даватися математика. Але потрібно підтримувати дітей, допомагати їм із розв’язанням задач, допомагати учням, коли ті біля дошки, щоб не виникало страху та дискомфорту.
– Яку роль відіграє вчитель у відсотковому співвідношенні в процесі навчання?
– Якщо у відсотковому співвідношенні, то 70 % – учитель, 30 % – учень. Відіграє роль навіть те, чи подобаєшся ти візуально дитині чи ні. Якщо ти до неї ставишся добре та стараєшся їй пояснити, вона намагається підійти до тебе за порадою чи з додатковими запитаннями, значить її вийшло зацікавити.
– Як правильно вводити медіаконтент у навчання, щоб діти проводили час у телефоні з користю?
– Розподілити час правильно. Наприклад, за 15 хвилин до кінця уроку ми використаємо телефон, зіграємо гру кахут, але потрібно націлити її на тему уроку і, відповідно, по тій темі зіграти тести. Або ж придумувати різні ігри онлайн, виводити це на екран. Тоді вони слухатимуть 30 хвилин уроку і чекатимуть того моменту, коли зможуть дістати свій телефон і взяти участь у грі.
– Як ви вважаєте, чому в 2021 році 30 % абітурієнтів не склали ЗНО з математики?
– Мабуть, проблема в тому, що вони не бачили важливості в цьому. Всі вважають, що математика – це винятково пов’язано з обрахунком грошей і так далі. Абітурієнти не доклали стільки зусиль, скільки потрібно. Математику не можна вивчити за десятий, одинадцятий класи. Її потрібно вчити з самого початку, хоча б починати з п’ятого класу.
– Як повномасштабне вторгнення впливає на освіту та дітей?
– Дуже збиває. Коли ми приходимо в школу і довший період не було тривог, то діти стають спокійнішими. Але якщо хоча б один раз у тиждень є повітряна тривога, всі наступні дні дітки неспокійні, постійно думають, чи буде тривога, чи ні. Учнів потрібно націлювати на те, що якщо ми спустимося в укриття, після відбою піднімемось і продовжимо урок.
– Як ви відпочиваєте від роботи, адже діти потребують багато уваги й енергії?
– Раніше було більше вільного часу, а зараз, коли я і працюю, і навчаюсь… Багато пар, робота – в одну зміну, навчання – в іншу. Хочеться поєднати й усе встигнути. Але бувають моменти, коли я можу дозволити собі відпочити. Любимо їздити з подругами за кордон, побачити щось нове, розвантажити голову і, приїхавши, розповісти щось про країну учням.
Розмовляла Олена ЄМЕЦЬ
Фото Андрія МОШКУНА