![«Горить моє серце»: пісенний дарунок сучасникам і нащадкам](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/obkladinka_1.jpg?itok=MyASCNTC)
Знаючи доробок заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії імені Степана Кривенького, професора Мирослава Стефанишина, смію твердити: до цього видання він ішов довго – либонь, усе своє творче життя. Кожен новий твір, кожна збірка пісень наближала композитора до того урочого моменту, коли постає питання про публікацію книги, де доробок митця був би представлений якнайповніше. Збірка «Горить моє серце» – саме таке видання.
Власне, вдалу спробу створення вибраного (щоправда, звукового) зроблено ще кілька років тому, коли студія Павла Завади видала чотири аудіодиски з творами композитора. Але оскільки обсяг компакт-диска все-таки обмежений, «за кадром» лишилося чимало цікавих і вартісних творів. У збірнику ж «Горить моє серце» цю вимушену прогалину заповнено максимально: до видання увійшло більше ста композицій – солоспівів, пісень для дуетів, тріо, квартетів, ансамблів, хорів. Жанрове й тематичне розмаїття – це не лише свідчення багатогранності обдарування Мирослава Степановича, а й результат самовідданої (не побоюся сказати – жертовної) праці маестро в царині музичного мистецтва, здатності митця відчувати народні болі й радощі як власні, результат того стану, який Леся Українка описала у вірші, що став однією з пісень М. Стефанидина, а його перші рядки – назвою етапної збірки композитора – «Горить моє серце»…
Поезія славної дочки Волині – особливо трепетна й зворушлива тема для пана Мирослава. «Горить моє серце,», «Реве-гуде негодонька», «Ноктюрн», «Давня весна», «Вечірня година», «Місяць яснесенький» – і це далеко не повний перелік композицій, навіяних творчістю великої поетеси. Звертається митець і до спадщини інших наших класиків (Тараса Шевченка, Івана Франка). Список же поетів ХХ–ХХІ ст. настільки великий, що зайняв би не одну сторінку – від Дмитра Луценка до Степана Пушика. Значне місце у цьому списку посідають волинські автори (а також уродженці Лесиного краю) – Олександр Богачук, Петро Мах, Йосип Струцюк, Василь Гей, Надія Гуменюк, Віктор Вербич, Петро Гоць та ін. Гадаю, що молодим композиторам варто повчитися в маестро особливому таланту відчуття тексту – це відчуття в Мирослава Стефанишина взагалі виняткове, завдяки чому досягається нерозривна гармонійна єдність мелодії й слів.
Своєрідний лейтмотив збірки «Горить моє серце» – образ Волині, зокрема Луцька: починаючи з «Пісні про Волинь» на слова Михайла Білецького, композитор продовжує творити пісенний портрет Лесиного краю та його окраси – міста над Стиром. За прикладами далеко ходити не доводиться – це й славнозвісні «Пісня про Луцьк», «Задивився Луцьк на вроду» (сл. О. Богачука), «Моє місто» (сл. П. Маха), «Над Стиром небо зоряне» (сл. О. Лупія), «Понад Стиром верби гнуться» (сл. Й. Струцюка), «Моя лучанко» (сл. Я. Андрусяка), «Ода Луцьку», «Луцький замок» (сл. М. Мартинюка), та, врешті-решт, кожна з пісень про місто, яке стало для композитора рідним, – яскрава грань його Лучеськіани.
Джерела становлення митця коріняться у його дитинстві, яке минуло в мальовничому карпатському селі Бовшеві, в родині Степана Стефанишина –кращого бовшівського скрипаля, першого організатора й очільника сільської музичної капели. У передмові до фольклорної збірки «Бовшівські піснеспіви» пан Мирослав так згадує про вплив на нього пісенних скарбів рідного краю: «Народні пісні побутували в повсякденному житті, а також в обрядах. Під час масових гулянь на просторому зеленому лузі звучали високодуховні й патріотичні співи. Участь у них брали люди різного віку, а особливо – молодь. Важко уявити собі кращу школу виховання наступних поколінь – кожен учасник таких пісенних походів мав за честь і гордо, з великою любов’ю вершив це зворушливе таїнство». Народна пісня з її винятковими прикладами мелодики та гармонії прищепила майбутньому митцеві любов до хорового співу, хорової творчості і назавжди визначила пріоритет його подальшої діяльності як композитора і хормейстера. Тож і не дивно, що велику увагу в збірці М. Стефанишина приділено творам, де майстерно використано можливості людського голосу в їх поєднанні у неповторну хорову чи ансамблеву звучність, що унаслідок дає граничну доступність для виконання цих творів і професійними, і аматорськими колективами. Згадаймо хоча б «Ой чого ти почорніло...» (вірші Т. Шевченка), «Горить моє серце» й «Місяць яснесенький» (вірші Лесі Українки), «Зацвіли черешні», «Журавель курличе», «Сопілчина» (сл. О. Богачука), «Тополина дума» (сл. П. Маха), «Дума про Берестечко», «Сурми за горою», «Мовчить зоря» (сл. Й. Струцюка), «Ода Луцьку» (сл. Миколи Мартинюка), це й численні обробки українських народних пісень – із того цілющого джерела, яке покликало Мирослава Степановича до життя як митця («Ой ішов Джурило з міста», «Червона калина», «Ярема», «Била жінка чоловіка», «Посію я конопельки», «Волинські веснянки», «Ягілочка» тощо).
Окремий розділ становлять твори для школи (хоч це не означає, що вчителі музики та співів і керівники дитячих хорів не можуть узяти до репертуару колективу певну «дорослу» пісню – особливо це стосується творів патріотичного звучання).
Як уже мовилося, «Горить моє серце» – збірка, найповніша з усіх, що є в щедрому доробку композитора. Збірка етапна. Та жодною мірою не сприймаю її як якусь крапку, фінальну коду в розмаїтій творчості Мирослава Стефанишина, оскільки знаю невтомну, енергійну вдачу композитора й педагога, не раз бував на його зустрічах із учнями шкіл, училищ, студентами вищих навчальних закладів (завжди дивуюсь, як блискуче вдається маестро зацікавити аудиторію, задати тон невимушеної, неформальної, задушевної та щирої розмови про життя в музиці та музику в житті). В одному немає сумніву: нова книга митця – чудовий подарунок усім, хто любить музику й пісню, всім, хто співає і вчить цьому мистецтву інших, причому дарунок цей стосується і сучасників, і нащадків, адже Україна доти жива, доки жива пісня.
Ігор БЕРЕСТЮК
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело