Першого вересня в Луцьку вперше показали фільм «Симфонія сумних пісень» («The symphony of sorrowful songs») про третю симфонію польського композитора Генріха Гурецького.
Для перегляду кінострічки глядачі були запрошені до місцевого костелу. Студенти факультету філології та журналістики, зокрема група ПМ 1.5О (майбутні викладачі польської мови) теж були присутніми на цьому заході. Дата показу була символічною, адже саме цього дня сімдесят сім років тому почалася Друга світова війна. Перед початком фільму відвідувачам запропонували переглянути фотовиставку, присвячену польській сім’ї Ульмів, що в період Голокосту переховувала в себе вісьмох євреїв. Родина рятівників складалася з подружжя Юзефа і Вікторії та їхніх шістьох дітей. Найстарша донька на той момент досягла віку восьми років, а сама Вікторія була на дев’ятому місяці вагітності. Ульми прихистили дві єврейські сім’ї – Ґолдманів та Шаллів. Проте в 1944 році на них донесли німецьким жандармам, і того ж року в домі Ульмів було вбито всіх його мешканців – загалом 16 осіб. Юзефа і Вікторію позбавили життя на очах у дітей, яких теж не оминула куля німецьких солдатів.
Виставку присвячено не лише родині Ульмів, а й усім жертвам німецької окупації. Показані світлини стали своєрідним трейлером до фільму, яким поляки захотіли поділитися з лучанами.
У кінострічці йшлося про останню з трьох і найпопулярнішу симфонію Генріха Гурецького, яка була створена ще 1976 року. Цей музичний твір автор присвятив дружині Ядвізі Руранській. Складався він із трьох частин. Текст першої частини (написаний у XV столітті, був узятий із Монастиря Святого Хреста у Свентокшиських горах) – звертання Діви Марії до Ісуса Христа, який помирав на хресті, материнський лемент жінки, котра бажає полегшити страждання свого Сина. Основою другої частини стали слова, видряпані 18-річною дівчиною на стіні в’язниці гестапо в гірському місті Закопане (польські Татри). Це було звернення до матері та Діви Марії: «Не плач, мамо. Не треба. Царице Небесна, будь завжди для мене опорою». Слова третьої частини були взяті з народної пісні, записаної в Силезії фольклористом Адольфом Дигачем.
Спочатку «Симфонія сумних пісень» зазнала критики, проте після запису в 1993 році за участі знаменитої співачки Дон Алшоу й оркестру «Лондонська симфонієта» під супроводом Давида Зінмана твір посів перше місце в хіт-параді класичної музики журналу «Gramophone». З того часу симфонія здобула популярність. У самому фільмі було використано відеофрагменти з виконанням «Симфонії сумних пісень» згаданими музичними знаменитостями. Проте головною ідеєю стрічки не була популяризація симфонії. Фільм доповнювали жахливі кадри часів Другої світової війни, голоду в Африці і терактів початку XXI століття. Композитор під час зйомок ділився своїми почуттями та спогадами, які він записав на нотному стані. Коментарі автора допомагали краще зрозуміти те, про що саме розповідає «Симфонія сумних пісень».
Після закінчення лучанам показали відеозвернення режисера стрічки. Варто зазначити, що такі заходи допомагають філологам краще зрозуміти культуру народу, чию мову вони вивчають. Крім того, увесь фільм звучав польською мовою, що стало хорошою практикою для студентів-полоністів.
Анастасія Кушнарьова,
студентка І курсу факультету
філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело