Кожна установа, організація, колектив – це окремі люди, які формують загальну картину. У літній період іспитів та передвступної метушні виникає багато запитань стосовно навчальних закладів. Саме у такий неспокійний період ми поспілкувалися зі студентом Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Віталієм Редькою, аби поговорити з ним про навчання, вибір навчального закладу, специфіку роботи вчителя та його відпочинок.
Для того, щоб дізнатися більше про це та інше, читайте інтерв’ю.
– Перед абітурієнтами зараз відкривається багато можливостей і є багато варіантів для здобуття вищої освіти. Як саме ви вирішили вступати в наш університет?
Коли я закінчив школу та вступав до університету, правила вступу трохи змінилися – з’явилися інші пріоритети. Я поставив першим пріоритетом факультет інформаційних систем, фізики та математики СНУ імені Лесі Українки. В результаті я без проблем вступив на державну форму навчання. Склав ЗНО дуже добре – в мене з математики було 200 балів. З цими балами було багато варіантів продовження навчання. Зокрема, я міг вступити у вищі навчальні заклади Львова, Києва, також мав кілька варіантів у Луцьку, зокрема – на фізичні спеціальності. Але я жив і хотів залишитися в Луцьку. Не люблю радикальних змін. Тим паче, що тут хороший факультет, на якому я отримав якісні знання. Мені здається, що після чотирьох років навчання вже можу поставити таку оцінку (сміється. – прим.авт.)
Стосовно навчання в магістратурі, то мені хотілося завершити почату справу – ж хотів залишитися тут. Тільки при вступі на перший курс у мене одним з основних аргументів було лишитися вдома, а вже перед вступом в магістратуру все трішки змінилося – я хотів залишитися саме в цьому університеті. За 4 роки для мене тут всі стали рідними: викладачі, одногрупники, загалом університет.
– Чи не шкодували, що колись обрали саме Лесин університет?
Якщо чесно, навіть ніколи не було такої думки. Мої друзі вчаться в різних навчальних закладах країни. Коли ми спілкувалися, то вони розповідали про специфіку навчання. Порівнюючи почуте зі своїм досвідом, я розумію, що мій університет – хороший навчальний заклад. За час навчання в мене були різні моменти, але якщо мобілізувати сили та приділяти увагу навчанню – це зовсім неважко. За час навчання я ніколи не пошкодував, що обрав саме Лесин виш.
– Під час навчання Вам довелося працювати з багатьма викладачами, чи не сформувався за роки так званий «ТОП викладачів»?
Звичайно ж, не з усіма зараз спілкуюся, але є такі, з якими підтримуємо хороші стосунки. В мене є такий своєрідний ТОП викладачів, з якими ми підійшли одне одному, як це буває у кожної людини. Зокрема, це Юлія Степанівна Павленко, з якою ми двічі писали курсову роботу, і вона в мене викладала «Веб-програмування». У нас дуже хороші стосунки, бо є багато спільного: ми – випускники однієї гімназії, в нас була одна і та ж вчителька математики.
Також у мене хороші стосунки з Ніною Йосипівною Падалко. Вона займалася на факультеті організацією різних заходів, концертів, а оскільки я граю на гітарі, то мене залучали до участі. Таким чином ми стоваришувалися.
Загалом у мене є багато приємних спогадів про кожного з викладачів і кожному з них є за що подякувати, адже завдяки цим людям я отримав і отримую досі знання та освіту.
– В якому віці з’явилося чітке переконання, що саме цей шлях виберете і будете рухатися в заданому напрямку?
Чесно кажучи, я ніколи не думав, що буду вчителем. Я більше схилявся до технічних наук і хотів вивчати комп’ютерну інженерію, але все ж на пішов на інформатику. Проте, я поки ні разу не пошкодував про вибір професії і про роботу, яку роблю. Вчителем працювати теж цікаво. Мої учні часто в мене консультуються щодо вибору комп’ютерів – як скласти потужний процесор, яку відеокарту обрати. Я можу з радістю поділитися своїм багажем знань, досвідом, щоб діти не витрачали час на пошук інформації на форумах і т. д. Це сприяє хорошим взаєминам з учнями. Крім того, я, відповідаючи на запитання дітей, можу зачепити тему, яка є в навчальній програмі.
Як я вже говорив, до останнього не думав, що буду вчителем, але потім мені запропонували роботу і я подумав: «А чому б ні?». І мені сподобалося. Вже рік як працюю.
– Ви із династії вчителів? Чи можна говорити, що на вибір Вашої професії повпливав хороший приклад рідних?
Так, моя мама і тітка працюють вчителями математики. Звичайно, школа не залишається тільки у школі та багато шкільних питань «приходять» додому і озвучуються. Постійно в сім’ї на ці теми говорили, і мені це стало близьким. Тітка і мама спілкуються між собою, обговорюють якісь нововведення. Я завжди це чув і завдяки цьому набув певного досвіду, який стає у пригоді під час моєї роботи. Тобто, прийшовши на роботу, я знав не тільки те, що мене навчили в університеті, а й деякі хитрощі (сміється, – прим.авт.) вчителів-практиків. А загалом факт існування династії позитивно вплинув на моє рішення.
– Як Вас, молодого спеціаліста, прийняв колектив? Як вам працюється?
Мені було попередньо легше, бо я вже мав знайомих на новому місці роботи. Працюю в луцькому ліцеї №27. Це новий навчальний заклад і, відповідно, колектив – теж новий, тому я не перебував в якихось нерівних умовах щодо інших. Також мені допомогло те, що мене на роботу покликала знайома – подзвонила моя вчителька з фізики, яка зараз працює заступником директора, і сказала, що є вакансія. Я погодився.
Саме через все вищесказане швидко влився в колектив. Тим паче, що мої колеги-інформатики – чоловіки. З ними неважко знайти спільну мову – все доступно і зрозуміло. Спочатку в мене було менше годин, ніж у колег, тому десь був брак спілкування, але це не стало на заваді моєму влиттю в колектив.
– Яким, на Вашу думку, має бути справжній вчитель? Якими якостями має володіти вчитель-інформатик?
Передовсім потрібно добре володіти знаннями у своїй галузі. Бути готовим до того, що дитина щось запитає, аби могти дати правильну відповідь, не обманути дитину. Також потрібно вміти пояснити. Це відіграє дуже велику роль, бо пояснити інформатику непросто. Потрібно вміти донести матеріал до учнів, використовуючи різноманітні підходи. В нас зараз у школі вивчають програмування. Дітям потрібно якомога простіше пояснити матеріал, при цьому не втративши потрібний обсяг інформації. Але можу похвалитися, що мої вихованці успішно впоралися з азами програмування.
Всім шестикласникам вдалося створити свою першу повноцінну програму – «Калькулятор», за допомогою якого можна виконувати 5 операцій. Але ми для цього дуже багато працювали. Потрібно приділяти достатньо часу дітям і думати про результат. Якщо в дитини не виходить, і їй ніхто не допоможе, то вона перестане цікавитися і переключиться на щось інше. Варто заохочувати дітей, у тому числі й оцінками.
– За час роботи чи виникали труднощі та чи зверталися Ви до старших колег?
Без труднощів – ніяк. Переважно було важко з різною документацією, але мені допомагали мої старші колеги, тому зараз усе добре.
– Як працювалося під час карантину? Можливо, Вам доводилося допомагати старшим колегам з налаштуванням програм?
Загалом під час карантину в мене не виникало проблем. Я працював, як усі. Звісно, допомагав мамі. Вона теж моя колега (сміється, – прим. авт.) Налаштовував Zoom. А колеги з моєї школи не зверталися. Можливо, тому що в нашій школі була база для дистанційного навчання, тому це не стало великою проблемою для вчителів.
Важко було перелаштуватися учням. Часто доводилося їм допомагати, але я думаю, що ми впоралися з цією ситуацією досить добре.
– Молодь не дуже хоче пов’язувати своє життя зі школою. Що Вас тримає на цій роботі?
Точно не зарплата (сміється, – прим. авт.) Мені це цікаво, приємно вчити дітей і передавати їм свої знання. Багато хто думає, що вчителі не вчаться – це помилка, адже вчителю потрібно постійно вчитися, самовдосконалюватися і рости. Тільки тоді він буде хорошим спеціалістом.
– Серед людей, які не мають вищої освіти, побутує теза, що вища освіта не дуже й потрібна. Що Ви можете про це сказати?
Як на мене, після закінчення школи людина повинна отримати освіту. Можливо, не всім потрібна саме вища, але освіта необхідна. Я навіть не розглядав варіанту не продовжувати навчання, бо чітко усвідомлював, що мені потрібно здобути вищу освіту.
Перед людьми, які мають диплом, відкривається більше перспектив. Зараз не так важко вступити в університет, навіть на державну форму навчання. Навчання додає знань, досвіду.
Така ж ситуація з магістратурою. Багато людей не вважають за потрібне отримати диплом магістра, але даремно. Я вважаю, що будь-який процес повинен бути завершеним. І здобуття вищої освіти – не виняток.
– Чим займаються молоді вчителі у вільний час?
У мене є багато захоплень, тому виокремити щось одне – важко. Як уже говорив, граю на гітарі; зважаючи на те, що я – інформатик, багато часу проводжу за комп’ютером. Мова не йде про ігри чи щось подібне. Я проводжу різні маніпуляції з комп’ютерною технікою – перебираю, додаю щось, експериментую зі складанням процесорів. Тобто самовдосконалююся як спеціаліст.
Також люблю гуляти, бо після школи потрібно відволіктися, емоційно розвантажитися.
– Що Ви б порадили абітурієнтам, які ще вагаються з вибором навчального закладу?
Звичайно ж, я рекомендував би абітурієнтам, які хочуть отримати хороший рівень знань, приходити до нас на факультет інформаційних технологій і математики. Загалом у нашому університеті – хороші викладачі, які зможуть дати вам знання, а це – найголовніше. Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки дає високий рівень знань, тому не бачу причин шукати інший навчальний заклад. Вступайте і вчіться!