І студенти, і викладачі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (особливо історики) знають Тараса Літковця як заступника декана історичного факультету з виховної роботи та старшого викладача кафедри політології та державного управління. Та нинішні химерні повороти сучасного життя додали до його біографії ще одну сторінку, писану кров’ю, вогнем і порохом. Упродовж 10 місяців пан Тарас був заступником командира 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї бригади Збройних сил України й воював на східному фронті, чи, як нині, евфемістично висловлюються, в зоні АТО.
18 лютого капітан Літковець завітав до музею історії вишу, де зустрівся зі студентами педагогічного інституту. На початку зустрічі присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять бійців Небесної сотні (20 лютого виповнюється друга річниця їх героїчної загибелі) й завідувач музею Галина Фірс розповіла про ті буремні лютневі дні 2014 року, що змінили хід вітчизняної історії. Після цього пані Галина надала слово поважному гостеві.
Тарас Миколайович зробив короткий екскурс у довоєнне минуле і мовив, що якби три роки тому сказали, що він полетить на Марс або ж братиме участь у війні на власній території, мабуть, швидше повірив би в перше. Війна змусила чоловіка в найкоротший термін відновити знання, отримані колись на військовій кафедрі й застосувати їх відповідно до реалій сучасного ведення бойових дій, які разюче відрізняються від того, що написано в старих підручниках і тим паче від кінематографічного образу війни (все набагато жорсткіше та жорстокіше – як приклад, пан Тарас подав декілька моторошних епізодів, і це був не натуралізм, а тяжка, сувора правда). Пояснено було також, чому саме події на Сході є війною, а не Антитерористичною операцією: в останньому випадку були б переважно задіяні структури МВС, СБУ, Національної гвардії, а Збройні сили мали б залучатися лише у виняткових варіантах. Натомість основний удар тримає армія...
Детально проаналізував Т. Літковець суть імперських амбіцій Росії, для якої завоювання чужих земель – не першина (й називається це доволі цинічно «збиранням російських земель»). Розповів і про повчальний для нас досвід Фінляндії (спорудження «лінії Маннергейма» тощо), а також наголосив на важливості наведення ладу в інформаційному просторі.
Не менш вагомими причинами виникнення нинішньої драматичної ситуації пан Тарас назвав незнання історії, а також багаторічну відсутність цілеспрямованої педагогічної роботи з цілими поколіннями в плані виховання патріота своєї нації й держави. Як приклад, він навів сусідню Польщу, де в дітей змалку виховують усвідомлення хто вони є.
Звертаючись до студентів педінституту, Тарас Миколайович нагадав їм про актуальність і потрібність їхньої праці, про необхідність виховувати відданих громадян, патріотів. При цій нагоді поважний гість нагадав про ще одну вікопомну дату. Саме 18 лютого народилася Софія Федорівна Русова – видатна діячка в царині педагогіки, котра навіть у нелегкі царські часи дбала про українське виховання дітей.
На завершення зустрічі Тарас Літковець побажав усім оптимізму, що нині є надзвичайно важливим.
Максим КИРИЛЕНКО
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело