Ці слова незабутнього Василя Симоненка озвалися в мені одразу – щойно я завітав на перший (загальноуніверситетський) етап ХVІ Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, який відбувся 25 листопада в інституті філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
Конкурс був започаткований знаним українським меценатом Петром Яциком у травні 2001 року і з того часу проводиться щороку. Його мета – утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу, виховання в молоді поваги до культури й традицій українського народу.
Цього року роботи учасників конкурсу аналізувало журі у складі декана інституту, доцента Юрія Громика (голова), заступника декана з навчальної роботи, доцента Руслани Зінчук та старшого лаборанта навчального медіацентру ІфтаЖу, асистента кафедри історії та культури української мови Андрія Яворського.
Перед початком виконання конкурсних завдань, мені вдалося поспілкуватися з Юрієм Васильовичем і поставити йому кілька запитань. Перше стосувалося самої суті й ролі конкурсу у пропаганді української мови та культури, зокрема в контексті його проведення у нашому університеті. «Цей конкурс відбувається у нас уже вшістнадцяте – від самого початку його заснування. Роль його у пропагуванні української мови однозначно велика, тому що участь у ньому беруть не лише студенти інституту філології та журналістики (хоч їх усе-таки більшість), а й з інших факультетів та інститутів СНУ імені Лесі Українки. Завдання, які ми даємо студентам зазвичай мають не теоретичний, а практичний характер (редагування фрагменту тексту, перевірка правописних навичок) і, звичайно, творче завдання, обов’язково пов’язане з проблемами функціонування української мови».
Що ж до шляхів поширення й пропаганди рідної мови в Україні (зокрема й серед російськомовного населення), пан декан наголосив на тому, що основним шляхом повинна бути цілеспрямована державна підтримка, якої, на жаль, зараз не відчувається. При цьому Юрій Васильович нагадав, що наступний рік оголошено роком англійської мови в Україні. Ясна річ, володіти іноземними мовами в наш час треба, але не за рахунок української, якій, поза всяким сумнівом потрібна, серйозна державна програма підтримки. Українська мова й історія України повинні бути обов’язковими предметами, незалежно від того, яку спеціальність опановує молода людина у вищій школі.
І, ясна річ, цікаво було довідатися, а що ж думають про конкурс студенти? Другокурсниця ІфтаЖу Христина Носан повідомила, що брати участь у конкурсі почала ще, навчаючись у школі. Для неї кожне завдання – це проба сил, перевірка рівня грамотного володіння сучасною українською літературною мовою. «І взагалі мова наша така багата, – мовила студентка, – це ніби невичерпна криниця, з якої завжди засвоюєш щось раніш не знане, здійснюєш щоразу нові відкриття».
Відкриваючи конкурс, декан інституту філології та журналістики побажав учасникам успіхів на цьому, першому етапі й перспективи подальших перемог на обласних та всеукраїнських етапах.
Вразила, до речі, надзвичайна тиша, в якій студенти готували відповіді на запитання. В такій тиші завжди щось є від таїнства. Та, це, власне, й було таїнство наближення до духовних островів рідного народу, один із яких – наша мова.
Максим КИРИЛЕНКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело