![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/rektor_7.jpg?itok=UPruO6PU)
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки – бренд вищої освіти, відомий як в Україні, так і в інших європейських країнах. Навчатися сюди щороку приїжджають все більше студентів з різних регіонів держави, росте «десант» іноземних спудеїв. В якісних і кількісних показниках збільшується професорсько-викладацький склад вишу. Зустрічаємося з багаторічним керівником університету Ігорем Коцаном перед засіданням ректорату. Говоримо з очільником найбільшого волинського вишу про дуальну освіту, зміни у законодавстві та навіть «Ігри престолів».
— Ректора деякою мірою можна вважати університетським президентом. Ідучи на посаду в 2005-му році, Ви також мали певну програму і конкретний план дій. Що із задуманого вдалося реалізувати?
— (сміється) Це об’ємне питання, на яке я можу відповідати день, а, може, і тиждень. Я працюю на посаді ректора вже дванадцять років, і ми щодня робимо щось нове, аби програма розвитку університету була реалізована. Пріоритет нашої роботи – зробити Східноєвропейський національний університет по-справжньому європейським: запровадити європейські стандарти освіти, щоб студенти, які закінчать навчання, могли працевлаштуватися як в Україні, так і за кордоном. Хочеться, щоб вони отримали знання, про які мріяли, і стали успішними. Головне, щоб кожен студент, який вступив у Східноєвропейський національний університет, міг після завершення сказати, що він навчався в одному з найкращих університетів Європи.
— Назвіть кілька основних реалізованих ідей, наприклад, за 2016/2017 н. р.
— У 2016/2017 н. р. нам вдалося реалізувати багато планів. Зокрема, ліцензували нові спеціальності, а саме, кібербезпеку, лісове господарство, державну службу, корекційну педагогіку, відкрили філію Державного центру олімпійської підготовки з легкої атлетики. До того ж, створили відокремлений підрозділ Всеукраїнської громадської організації «Спортивна студентська спілка України» у Волинській області, відкрили три спеціалізовані вчені ради, запровадили дистанційне навчання на заміну заочній формі. Більше того, на ХХІХ Всесвітній літній Універсіаді в Тайбеї (провінція Тайвань, КНР) наш університет зайняв п’яте місце серед усіх українських університетів за кількістю медалей. У підсумку збірна України посіла шосте місце серед 140 країн планети (для прикладу – збірна США зайняла сьоме місце). Також нам вдалося отримати доступ до наукометричних баз даних Web of Science і Scopus. Університет став учасником п’яти грантових програм, що фінансуються ЄС, на суму п’ять мільйонів гривень.
— Пане професоре, Ви навчалися у стінах університету, пройшли етап викладацької роботи і згодом його очолили. Наскільки такий шлях допоміг Вам відчути проблеми студентського і викладацького складу зсередини?
— Я всіх проблем не знаю. Коли ти працюєш у маленькому колективі до ста осіб, то практично кожного свого працівника добре знаєш. Ти розумієш, чим він займається, і можеш часом бути порадником чи допомагати приймати певні рішення, робити спільні проекти. У великому колективі є п’ятдесят-сто чоловік, з якими ти постійно спілкуєшся і через них керуєш колективом. Перевага ректора над іншими працівниками університету в тому, що ти оперуєш великою кількістю інформації, якої не знає жоден інший працівник. Деколи спілкуюся з працівниками і розумію, що вони хочуть зробити як краще, але не знають іншої сторони питання. Але вони думають, що тільки їх думка правильна. Те, що я довгий час працював в університеті, не може бути критерієм у тому, щоб бути успішним ректором. Є критерії загальновідомі та світові, яких ректор зобов’язаний дотримуватися. Для прикладу, кожне рішення повинне бути спрямоване на те, щоб твій навчальний заклад отримав від того позитивний розвиток. Ти повинен розуміти, що від твого рішення залежить доля кожного студента і викладача університету. Нічого так не об’єднує колектив, як скорочення кадрів. Окрім того, керівник завжди повинен чути кожного – незалежно, чи це проректор, чи лаборант. Кожен може сказати тобі ту річ, про яку ти не знав. Людина може знайти раціональне вирішення питання, до якого б ти ніколи не додумався, навіть будучи президентом великої корпорації чи президентом держави. Ці фактори треба враховувати, щоб приймати правильні рішення. А найголовніше – якщо ти щось робиш, то треба вірити в успіх своєї справи. За час своєї роботи я зрозумів, що ректор не повинен вирішувати питання за течією або проти неї. Ректор повинен бути посередині, мати власну думку і приймати правильні рішення на користь університету.
Навіть за часів Януковича наш університет не міняв європейського вектора розвитку
— Дванадцять років – суттєвий часовий проміжок. Тим паче, у теперішніх реаліях. За цей час, напевно, часто бувало нелегко як Вам, так і університету, однак хочеться згадати про період Революції Гідності. Наскільки непросто було у ті часи?
— Навіть за часів Януковича наш університет не міняв європейського вектора розвитку. Коли ми змінювали назву на Східноєвропейський, то мені сказали, що Янукович ніколи такого не підпише, але він підписав. 99% наших викладачів і студентів вже тоді підтримували європейський вектор розвитку. Коли Янукович не підписав угоду про асоціацію, мені не треба було нічого пояснювати чи змінювати. Ми всі залишилися на своїх позиціях. Я тоді сказав студентам і викладачам, що незважаючи на те, якою буде позиція в держави, чим закінчиться протистояння, ми до кінця будемо відстоювати європейські стандарти і європейську позицію. Ми це задекларували, коли перейменовували університет, написали його концепцію, план розвитку на п’ять років. І ми цього дотримувалися, незважаючи на будь-які тиски чи проблеми, які нам створювали. На ректора відкрили кримінальні справи. Мотивація була дуже проста: адміністрація університету не виконує свої повноваження, бо викладачі отримують зарплату, а заняття не проводять. Нам закидали нецільове використання бюджетних коштів. Про це можу говорити відкрито. Я давав пояснення. Просив тільки одне в наших викладачів: щоб студенти, які навчалися в першу зміну, виходили на мітинг після обіду, а ті що в другу, – до обіду. Таким чином перевірити, що наші студенти пропускали заняття, було не так просто, але там застосовувалися й інші механізми. Наш університет завжди стояв на своїх позиціях. Ніхто не знав, чим воно закінчиться, але наші всі звернення були на підтримку Майдану і Європейського Союзу. Мені говорили, що як це все завершиться – у нас будуть серйозні проблеми. Але ми це пережили.
— Аби бути конкурентоздатним, вишу потрібно гнучко й оперативно реагувати на вимоги сучасності. Для прикладу, в одному з американських університетів викладають предмет, заснований на платформі популярного серіалу «Ігри престолів». Як СНУ реагує на вимоги сучасності та інтегрує їх у навчальні дисципліни?
— Ми хочемо мотивувати студентів, щоб вони отримували знання. Треба дати їм зрозуміти, що не основне в житті запам’ятовувати те, що тебе вчать в університеті. У ХХІ столітті ти будь-яку інформацію можеш знайти в інтернеті. Не так важливо знати якусь інформацію, як орієнтуватися, що вона є, і вміти її знайти. Ми розуміємо, що в недалекому майбутньому відбудеться інформаційна, інтелектуальна революція. Вона фактично вже розпочалася. Ця революція завершиться застосуванням інформаційних новітніх технологій. Зараз великі країни зрозуміли, що майже всі функції, які виконують люди, можуть виконувати роботи. Їм не потрібно платити зарплату, лікарняні. Роботи не будуть працювати гарно чи погано в залежності від способу життя. Тож невдовзі багато людей залишаться без роботи. Робочий тиждень складатиметься із трьох днів. Тоді буде багато людей, яким не буде чим займатися. Роботи будуть виконувати все на виробництвах. До речі, супермаркети закриються, адже будь-що можна буде замовити через інтернет. Тому зараз науковці думають, чим зайняти цих людей, і як повинна працювати інфраструктура країни і міста, щоб ці люди були задоволені життям. Зараз у світі спостерігається тенденція до повернення виробництва великих підприємств на батьківщину. Наша країна повинна бути серед тих країн, що виробляють наукові технології. Будуть інші відносини, і ми повинні це вивчати, розповідати студентам, адже вони повинні бути готові до життя і знати, як себе реалізувати. Ми давно над цим працюємо.
— Ці зміни, напевно, стосуватимуться й університетів…
— Так, університети теж будуть інші. Вони фінансуватимуться державою лише на 30%. Все інше університет повинен заробляти сам. Ми повинні зробити навчання таким, аби півроку студент навчався, а півроку працював і отримував за це кошти. Не так, щоб студенти робили індивідуальні плани і самі шукали роботу, а університет спільно з підприємством повинен розробляти навчальні програми, в яких передбачатиме можливість працевлаштування студентів. Це так звана дуальна освіта. Два дні – в університеті, а два дні – на роботі. Це все – майбутнє, і ми готуємось до цього, але щоб все це працювало, повинна запрацювати економіка і виконуватись закони. Потрібно дозволити університетам реалізовувати ту автономію, яку задекларували. Це все треба зробити прозоро і відкрито. Це мають розуміти і правоохоронні органи, щоб не було так, що чим більше університет заробляє грошей – тим більше в нього проблем. Університет, який нічого не робить, не має проблем. Ті, що роблять, мають. Треба відійти від цієї радянської системи і розуміти, що в Європі та Америці контролюючі органи університетам допомагають, а не заважають. Тож навчити студентів – це реально. Університет – це теорія, а підприємство – практика. До речі, університет може стати найбагатшою організацією на Волині. У нас є інтелектуальний потенціал, потрібно тільки його правильно використати.
— Ще з часів власного студентства знаю, що у СНУ достатньо активна молодь, яка постійно генерує ідеї та ініціативи. Як університет допомагає студентам з їхніми ідеями та стартапами?
— Як я вже говорив, найближчим часом будуть підписані угоди з підприємствами. Будемо впроваджувати стартапи, відкривати хаби. Ми вже реалізовуємо ці проекти, але зараз я не буду розповідати про ще нереалізовані плани. Реалізуємо – тоді про це поговоримо.
— Це все реалізовуватимете в контексті дуальної освіти?
— Так, в контексті дуальної освіти, стартапів і хабів.
Для мене завжди на першому місці — студент
— Аби краще знати проблеми студентів, потрібно мати добре налагоджену комунікацію не лише з викладачами, а й безпосередньо зі студентськими колективами. Наскільки налагодженою є співпраця зі студрадою та профкомом?
— Для мене завжди на першому місці — студент. Коли є студенти, то викладачі отримують заробітну плату і мають можливість працювати. Тому ми завжди повинні поставити себе на місце студента. Я підтримую студентів, але вони мають завжди бути активними. Не ходити і думати, що за них хтось може вирішити питання кращого викладання предметів, наукової роботи, організації дозвілля чи заняття спортом. Студенти повинні давати конкретні пропозиції, а ми їх будемо підтримувати. Я про це їм неодноразово говорив. Вся інфраструктура здорового способу життя, стадіони – все в їхніх руках. Але коли ти бачиш, що на стадіоні займаються всі, крім студентів, то це не те. Я хотів би саме їх там постійно бачити. Хочу, щоб вони використовували всі можливості у спорті, культурно-масовій роботі, науці. Хочеться, щоб студенти були активні та креативні, працювали над створенням нових ідей і реалізовували їх, а не чекали, що за них хтось щось зробить. Профком і студентська рада мають бути посередниками між адміністрацією та студентами і допомагати нам у спілкуванні та вирішенні важливих питань.
— У Луцьку — два великих національних університети: СНУ і ЛНТУ. Луцький національний технічний університет – це партнер чи суперник?
— (посміхається) Ми завжди радіємо досягненням ЛНТУ. Я вважаю, що на Волині оптимально (порівняно з іншими областями) повинно бути два таких університети. Дехто говорить, що потрібно нас об’єднувати. Я з цим не погоджуюся. Є можливість працювати і розвиватися двом університетам. Треба тільки більше співпрацювати і використовувати свій потенціал. Ми розуміємо, що ЛНТУ більше орієнтований на технічні спеціальності, а СНУ – на природничо-математичні та гуманітарні. Зараз ми, для прикладу, плануємо наші природничі науки частково переорієнтувати на роботу з бізнесом, щоб нав’язати їм конкуренцію. Я думаю, що це буде для них стимулом, щоб вони теж почали краще працювати.
— Університет не дарма носить назву Східноєвропейського, адже виш співпрацює з багатьма закордонними навчальними закладами та інституціями. Наскільки змінилася співпраця після прийняття безвізу?
— Наприклад, на співпрацю з Польщею це особливо не вплинуло. Генеральне консульство Польщі у Луцьку завжди без проблем відкривало візи всім студентам, що їхали для отримання подвійного диплому, на участь у конференціях, фестивалях. До речі, коли ми говоримо про європейську систему освіти, то кожен наш студент повинен хоча б рік провчитися на магістратурі в європейському університеті англійською мовою. Тоді він стане справжнім спеціалістом. До нас повинні приїжджати студенти і спеціалісти з Європи. Тоді вони піднімуть рівень наших студентів. Мене питають, чи є така проблема, що наші студенти їдуть навчатися за кордон. Я вважаю, що це нормальне життя. Кожна людина їде туди, де краще. Туди, де є перспективи. Ми на цьому не повинні зациклюватися. Ми маємо думати не про те, хто від нас йде, а хто до нас приходить. Для цього треба створювати відповідні умови, щоб до нас могли приїжджати студенти не тільки зі Східної, а й із Західної Європи. Тоді всі побачать великий прогрес у розвитку університету, освіти і науки у нашому місті та в області.
— Дещо неочікувано з’явилася проблема відносин із нашим західним сусідом – Польщею. Вона ґрунтується передусім на історичних протиріччях. Чи не відчуваєте погіршення україно-польських відносин в освітній галузі, спілкуючись з колегами із сусідньої країни?
— Я спілкуюся з найкращими університетами Польщі. Взагалі такої проблеми серед інтелектуальної еліти, серед студентів немає. У кожній країні є кардинальні націоналісти. У Польщі є люди, які отримують гроші від агресора, від Путіна. Для Росії вигідні такі непорозуміння. Щоб показати, що перспективи у нас немає, що нас як держави немає. Вони хочуть продемонструвати, що проблеми у нас не лише з Росією. З Польщею – Волинська трагедія, з Угорщиною – мова. Ми розуміємо, хто це організовує і проплачує, але це одиничні випадки. У ректорському корпусі — конструктивні європейські відносини. Зараз готується зустріч Асоціації ректорів Польщі і України у Варшаві. Я братиму в ній участь. Ми якраз будемо обговорювати ці питання.
Новий закон про освіту відірвав нас від радянської системи і відніс у систему європейську
— Велику дискусію викликало нове законодавство про освіту. Його вже розкритикувала низка європейських країн, і зараз своєрідним судом має стати Венеціанська комісія. Пане професоре, як Ви оцінюєте зміни в освітньому законодавстві?
— Старий закон про освіту був прийнятий у 1991 році. Він втратив свою актуальність давно. Новий закон треба було приймати ще вчора, коли ми отримали незалежність, задекларували свої європейські цінності. Якщо ми хочемо жити в Європейському Союзі, то повинні жити за їхніми стандартами. З європейських країн тільки в Білорусі, Росії та Україні залишилася одинадцятирічна освіта. Свого часу екс-міністр освіти і науки України Дмитро Табачник заблокував ініційовану Василем Кременем дванадцятирічну систему освіти, зарубавши її на вимогу Російської Федерації. Старий закон побудований так, щоб ти вчився у школі в Білорусі, Росії чи України і залишався в одній радянській системі освіти. Як сказав Віктор Степанович Чорномирдін (Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні у 2001-2009рр.), хоч яку б ми партію не створювали, вона так чи інакше відтворюватиме КПРС. Новий закон відірвав нас від радянської системи освіти і відніс у систему європейську. В усій Європі є початкова школа, базова середня школа і профільна середня школа. Профільна середня школа якраз і веде підготовку дітей до професійної освіти. Вони займаються улюбленою справою і отримують знання, готуються до вищої освіти. При цьому визначений певний напрямок: вивчення предметів природничого чи гуманітарного профілю. Діти вивчають предмети поглиблено і готові продовжити навчання в університеті. У законі велику увагу приділили компетентностям. Діти після завершення школи повинні отримувати певні компетентності, тобто певні практичні знання для життя. Є така доповідь ООН: «Освіта ХХІ століття – неоціненний скарб». Там було визначено глобальні чотири компетентності освіти всього світу. Зокрема, навчитись жити разом, навчитись працювати, навчитись отримувати знання та навчитись жити. Ми могли після закінчення школи говорити, що ми навчили дітей це робити? Весь світ говорив про те, що ми повинні це зробити, а ми цього не робили. Сьогодні в новому Законі «Про освіту» задекларовано десять компетентностей (спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами, вільне володіння іноземними мовами, комп’ютерними технологіями, математична грамотність, підприємливість й інші). Перевага в тому, що дітей навчатимуть не засвоювати знання, а практично їх реалізовувати. Тобто кожна дитина, що закінчила школу, повинна бути пристосована до життя. В нашому університеті, для прикладу, запровадили спецкурс із кульової стрільби як обов’язковий для усіх студентів. Те, до чого дітей будуть готувати у школі, вони повинні продовжувати в університеті і після його закінчення знати, що зможуть застосувати те, що вчили.
— Одним із найбільш суперечливих пунктів закону є мовне питання. Воно, власне, і викликає найбільше дискусій. Чи підтримуєте Ви цю новацію Кабміну?
— Усі громадяти України повинні знати і володіти українською мовою. Сьогодні у нашій державі є близько 70 угорських і 70 румунських шкіл, близько 700 російських. Ви розумієте, що саме російські школи лобіюють це питання і вирішують його через Угорщину? В контексті того, що діти в угорських школах не можуть вчити деякі предмети українською мовою. Вони говорять, що українська їм не потрібна. Є невелика проблема, але я думаю, що вона вирішиться. Можливо, треба дати їм можливість вибирати мову для вивчення предметів у середній школі, або запропонувати альтернативу. Нехай вивчають усі предмети англійською мовою, а на вивчення української мови та мови нацменшин (наприклад, угорської) виділити більше годин. Як свідчить світова практика, країни, де загальноосвітні предмети вивчають англійською мовою, є найбільш успішними країнами, наприклад, Сингапур, Ізраїль.
У нашому університеті повинні навчатися п’ятдесят тисяч студентів
— Ректор – це і викладач, і менеджер, і господарник. Щодня виникають нові проблеми і питання. Які проблеми університету є нагальними і потребують якнайшвидшого вирішення?
— У нас є затверджена концепція розвитку університету на три роки, і кожне з тих завдань, що там перераховані, є для нас актуальними, і ми хочемо його вирішити. Щось виокремити не можна. Це все комплексне. Кожне питання взаємопов’язане. Не реалізуємо одне, то не реалізуємо друге, третє. Насамперед, ми хочемо перейти на дуальну освіту. Хочемо показати, що коли через рік буде реалізована автономія університету і буде даватися державою лише тридцять відсотків фінансування – ми будемо готові заробляти кошти. Їх має бути достатньо, щоб ми збільшували контингент викладачів і студентів, збільшили кількість іноземних студентів. У нашому університеті повинні навчатися п’ятдесят тисяч студентів. Тоді буде перспектива у міста Луцька і області. З викладачів до тридцяти відсотків мають бути іноземними професорами. Тоді будуть перспективи економіки і процвітання нашої області в усіх галузях. Але це все треба реалізувати через університет, спільно з владою регіону.
— В університету є проблема із виплатою зарплат?
— Це теж проблема. Щоб кожен викладач віддавався своїй роботі, він повинен бути матеріально забезпеченим. Ми розуміємо, що престиж роботи доцента і професора в Радянському Союзі був набагато більший, ніж зараз. Тоді знали, що коли ти доцент – отримуєш три заробітних плати того, хто опрацює на підприємстві. Коли ти професор, то п’ять—шість. А зараз зарплата на підприємствах вища, ніж у професора. Я переконаний, що від держави не потрібно чекати. Треба використати можливості закону про вищу освіту і навчитися заробляти кошти самостійно. Підписувати угоди з підприємствами, і підприємства будуть додатково платити нашим викладачам, професорам, доцентам. Вони можуть заробляти найвищу зарплату в регіоні, до того ж брати участь у різноманітних проектах та грантових програмах.
— Що для Вас є головною оцінкою роботи?
— Я говорив з ректором університету Огайо в США, який сказав, що вони п’ять років тому звернулися до своїх випускників, щоб ті надали їм матеріальну допомогу на розвиток університету. Вони зібрали за п’ять років тридцять мільярдів доларів. Це є найбільшою оцінкою. І якщо ми будемо навчати своїх студентів таким чином, що вони в майбутньому стануть відомими політиками, бізнесменами і готові будуть вкладати в розвиток свого університету, тоді ми все робили правильно, і через сто років про наш університет і про ті реформи, які були реалізовані на початку ХХІ століття, будуть пам’ятати.
Спілкувався Андрій Мошкун