Студенти факультету інформаційних систем, фізики та математики продовжують йти шляхами не тільки у вивченні математики, а й люблять пізнавати історію своєї країни, вважаючи, що людина не може називатися високоосвіченою, коли вона не знає своєї мови і культури, не любить поезії, музики, не знає історії власної родини, свого краю, своєї Батьківщини.
Студенти факультету інформаційних систем, фізики та математики разом зі своїм куратором Ніною Падалко вирішили збагатити свої знання з українознавства, вирушивши у подорож до Карпат.
Першою зупинкою подорожі був палац графів Шенборнів. Вежі та стіни наче позичені з лицарського роману або казки про чаклунів та героїв. Тож не дивно, що за часів СРСР замок любили використовувати як декорації для зйомок кіно. Тут знімалась казка «Снігова королева» і культовий фільм про розвідників «Сімнадцять миттєвостей весни».
Будівля замку має своєрідну родзинку: її зведено за астрономічним принципом. Це означає, що кожен елемент споруди не тільки виконує свою практичну функцію, але й має символічне значення. Так, кількість вікон становить 365 – за кількістю днів року. Ще одне віконце замуроване на випадок високосного року. Димоходів у палаці – 52, стільки ж, скільки у році тижнів. Входів 12 – за числом місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, що відповідають 4 порам року. Шпилі оздоблені флюгерами й курантами, а на одній з веж встановлено дзвін, що відбиває кожну годину. Споруда щедро декорована вітражами та барельєфами з символікою родини Шенборнів.
У парку навколо палацу росте понад 40 видів рідкісних рослин, з-поміж яких найбільше старезних дубів та величних ясенів, веймутові сосни, канадська ялина, рожевий бук та інші. Деякі краєзнавці вважають, що перше екзотичне дерево сакури привіз саме сюди граф Шенборн. І саме звідси воно поширилося Закарпаттям, у тому числі й потрапило до Ужгорода. У глибині парку можна вмитися у «джерелі краси».
Другою зупинкою подорожі був палац «Сент-Міклош». Будувати фортецю почав Переньї, але завершував «Сент-Міклош» інший власник. «Сент-Міклош» постійно змінював власників – коли земля, на якій він стоїть, переходила в нові руки, до замку в’їжджав й новий володар. Тривалий час тут панували угорські аристократи, доля фортеці тісно переплетена з долею замку «Паланок». На одній з терас «Паланку» можна побачити скульптуру Ілони Зріні та її сина Ференца Ракоці – княгиня Зріні уславилась непримиренною боротьбою проти австрійської корони. «Паланок» витримав довгу й тяжку облогу цісарського війська, він став місцем боротьби княгині. На противагу цій героїчній історії «Сент-Міклош» – це замок кохання. Тут Ілона Зріні зустрічалась із графом Імре Текелі – трансільванським аристократом, очільником повстанців-куруців. Княгиня була на 14 років старша від свого коханця, австрійська влада, свідома діяльності й настроїв Текелі, засуджувала пару. Коли про кохання двох бунтарів дізнались при дворі, Європа спостерігала за ним, тамуючи подих. Згодом княгиню було ув’язнено і вислано за межі Австро-Угорщини, але до замку повернувся її син – Ференц Ракоці, на чолі оновленої повстанської армії.
Після поразки угорської армії під проводом Ференца землі разом із замком опинилися в руках австрійської корони, а кайзер подарував їх шляхетній родині Шенборнів. Драматичні події XX ст. поклали край аристократичній ідилії. Під час реставрації 1939 року в стіні замку був знайдений замурований людський кістяк. Хто склав свої кості під час будівництва фортеці, невідомо. Історики вважають, що скелет – данина середньовічній традиції. Вважалося, ніби замурування у стіні замку живої людини може надати споруді чарівної сили, підсилити її обороноздатність. Невдовзі після реставрації німці перетворили колишній Замок кохання на в’язницю, а згодом радянська влада залучила його під приміщення сільради.
Третьою зупинкою був замок «Паланок». Є у замка «Паланок» і власні легенди. Всередині, на подвір’ї, можна побачити глибоку криницю, яка ніби з’єднана таємними переходами з берегами Латориці. Цю криницю вирито за наказом подільського князя Федора Корятовича, який володів «Паланком» у XIV-XV ст. Саме Корятович розбудував замок і перетворив його на добре укріплену фортецю. За переказами, робота над криницею йшла не дуже вдало — викопати глибокий колодязь було складно, його стіни постійно руйнувались, а вода все не з’являлась. Коли князь вже впав у відчай, перед ним з’явився чорт і запропонував допомогу. Але чортова допомога мала свою ціну: мішок золота. Князь і радий був заплатити за криницю, проте казна геть спорожніла. Тоді один з помічників натякнув: мішок золота – міра неоднозначна, чорт не уточнив, скільки там має бути золота, чи не так? Князь прислухався до поради і вкинув до мішка дві останні золоті монети, вручивши його нечистому. Чорт обурився, але угоду було виконано. У страшному гніві нечистий кинувся до колодязя і щез у ньому зі словами: «Все одного води пити не будете!» З тої пори у криниці чути якісь звуки і шарудіння – то вовтузиться обдурений чорт.
Переповнені враженнями від захопливих історій і безмежно красивих краєвидів студенти щасливі повернулися додому.
Іванна КУЛЬГАН,
студентка факультету інформаційних систем,
фізики та математики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело