«Моя любов – Україна та математика» – саме таким було життєве кредо Михайла Кравчука – титана математичної думки зі світовою славою. Сучасні послідовники неперевершеного вченого, студенти факультету інформаційних систем, фізики та математики, ідуть його шляхами не тільки у вивченні математики, а й люблять пізнавати історію рідного краю. Математики вважають, що людина не може називатися високоосвіченою, коли вона не знає своєї мови і культури, не любить поезії, музики, не знає історії своєї родини, свого краю, своєї Батьківщини.
Студенти 31 групи факультету інформаційних систем, фізики та математики разом зі своїм куратором Ніною Падалко вирішили збагатити свої знання з історії України, вирушивши у подорож «Золотою підковою» – замками Львівщини.
Перша зупинка – Золочівський замок, збудований у першій половині ХVII ст. як оборонна фортеця. Впродовж віків замок – фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. На території Золочівського замку є мініатюрна красива будівля – Китайський палац. Він був зведений для дружини Яна Собеського – Марії Казимири Луїзи де Гранж д’Арк’єн. Це унікальна пам’ятка архітектури, адже таких палаців налічується лише три в Європі.
21 січня 2007 року відбулося відкриття давнього оборонного укріплення головних воріт Золочівського замку – равеліну, який повністю було зруйновано ще у ХVIII столітті.
Найбільшою популярністю серед відвідувачів Золочівської фортеці користуються камені, розміщені при вході на територію замку. Обидва імпортовані з селища Новосілки та за старовинними легендами вважаються спадщиною тамплієрів. Один з них вкритий різьбленим тайнописом, що досі є загадкою для вчених. На другому камені зображені переплетені вінки – тернистий і квітучий, а всередині переплетення – невеликий отвір. У народі цей камінь називають «каменем бажань». Говорять, якщо загадати бажання і засунути палець у той отвір, то бажання обов’язково здійсниться. Якщо бажання матеріальне, то палець треба крутити в бік тернистого вінка, а якщо духовне – в сторону квітучого вінка.
Неможливо передати словами всю красу і велич Золочівського замку, треба бачити це на власні очі: милуватися королівським вбранням залів, відчувати епоху середньовіччя, дивуватися підземеллям та таємним ходам, ознайомитися з унікальним музеєм східної архітектури, загадати бажання, яке, напевно, обов’язково здійсниться.
Другою зупинкою був Підгорецький замок. Найперше, чим цікавить палац туристів з різних куточків країни – це містика. Загадкові історії про білу постать жінки, яку начебто бачив чи не кожен другий місцевий житель. За переказами це один з власників палацу вбив власну дружину та замурував у стіні. Тому століттями дівчина ходить замком. Було це 400 років тому. Граф Вацлав Жевуський, багатий та дратівливий, взяв у дружини молодшу за себе на 40 років красуню Марiю. Та погодилась на такий шлюб через зубожіння власної родини. Часто тікаючи від нелюбого чоловіка в парк, закладений ще родиною Конєцпольських, Марія скаржилась на долю квітам та пташиному співу. А старий граф ревнував юну красуню до гостей і навіть слуг, випрошуючи її кохання. Одного дня графиня не повернулась з прогулянки – пішли чутки, що старий чи то вбив дружину, чи то замурував живою, і ще довго було чути її стогін. Біла панна нагадує про свою присутність легким подихом, мерехтливим стогоном, несподіваним вітерцем. Не так давно легенда Підгорецького замку про Білу пані вважалася лише вигадкою, та під час однієї з фотосесій фотограф випадково зняв біля підземелля загадковий силует жінки, який не зникав після серії знімків. Відтоді хто тільки не шукав привид замку – і телепередача «Битва екстрасенсів», і приватні фотографи. Досі тут фіксують лише димчаті ефекти на фото, пояснити які ніхто не береться.
Третя і фінішна зупинка студентів – Олеський замок. Будівлю вважають однією із найстаріших фортець України часів Київської Русі. Нічого дивного, перші історичні згадки про замок сягають ще 1327 року. Так, чимало істориків припускають, що замок побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича – Лев або ж Андрій.
У всі наступні століття за Олеський замок точилася запекла боротьба. Спершу – між Литвою та Польщею. У 1340 році будівля перейшла до великого князя литовського Любарта, а вже через чверть століття його відвоював король Казимир Великий.
Зазнав замок і численних татарських набігів, унаслідок яких неодноразово відбудовувався тамтешніми жителями.
У 1636 році маєтки перейшли до Якуба Собєського, батька короля Речі Посполитої Яна III Собєського. Як оповідає замкова легенда, майбутній король тут народився в 1629 році. Саме тоді замок був у татарській облозі, та ще й розгулялась гроза. Коли повитуха положила новонародженого на мармуровий стіл, той тріснув. Це стало своєрідним пророцтвом щасливого майбутнього правителю. У 1725 році Костянтин Собєський, внук короля Яна ІІІ, продав місто Олесько князям Жевуським, які про маєток дбали мало, більше шукали скарби, які були там заховані, перерили двір, парк, руйнували замкові стіни. У 1882 році маєтком завідувало «Товариства опіки над замком». А в тріщинах, що залишив землетрус 1838 року, могла влізти людина. У 1951 році замок згорів – у нього влучила блискавка. Реставраційні роботи завершились 1975 року, тоді ж тут відкрито філію Львівської галереї мистецтв. Одна з легенд замку про культ кістяка пов’язана з монахами, існував звичай своєрідного оберегу маєтку: в монастирі клали одного з померлих братів, а ховали лише тоді, коли від тіла лишались самі кістки. А один з ченців, чех Ян Каспер, що потонув у колодязі якраз під час святкування дня св. Антонія, і досі блукає замком. Інша версія розповідає, що Ян любив жінок, тому його браття-монахи замурували його в стіні, прирікши на страшну смерть. І сьогодні очевидці стверджують, що бачили його тінь на замкових стінах.
Переповнені враженнями від захопливої екскурсії, споглядання колекцій унікальних творів художнього та архітектурного мистецтва, студенти втомлені, проте щасливі повертаються додому.
Іванка КУЛЬГАН,
студентка 31 групи
факультету інформаційних систем, фізики та математики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело