![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/izobrazhenie_viber_2020-05-06_11-28-55.jpg?itok=fMAUeeVC)
Період карантинних обмежень в Україні офіційно продовжено до 22-го травня. Й освітяни продовжують працювати дистанційною. Зокрема, студенти вишів і далі навчатимуться в режимі онлайн. Працівники відділу зв’язків із громадськістю поцікавилися у студентів Університету, чи встигли вони засумувати за рідним закладом освіти та чого з університетських буднів їм найбільше не вистачає.
Юлія Петрушко, факультет педагогічної освіти та соціальної роботи:
«Карантин вніс свої корективи у навчання кожного студента. Через те, що ми змушені навчатися дистанційно – усе частіше доводиться сумувати за такими, як здавалося ще декілька місяців тому, нічим непримітними та справжніми університетськими буднями: вщент переповненими лекційними авдиторіями, активними дискусіями під час практичних робіт, науковими виступами та справжнім, живим спілкуванням із викладачами. Також по-особливому сумую за друзями. Сподіваюся, що дуже скоро все стане на свої місця».
Валентина Каращук, факультет філології та журналістики:
«Університет – місце не лише для навчання, а й для зустрічей із друзями. І саме тут ми найчастіше бачимося. Так, не вистачає посиденьок у нашому коворкінгу, з чаєм із місцевої кав’ярні й обговореннями найближчих лекцій і практичних».
Катерина Баран, факультет історії, політології та національної безпеки:
«За період карантину дуже захотілося повернутися до звичного режиму навчання, а не 24/7, як-от зараз. Також я особливо сумую за живим спілкуванням зі студентами та викладачами».
Злата Максимук, факультет філології та журналістики:
«Сумую за практичними заняттями, цікавими парами. Важко складати все онлайн, бо просто пишемо практичні чи вправи якісь. Хочеться напряму спілкуватися з викладачами, презентувати свої роботи. Та й зараз наприкінці ІV курсу багато питань виникає щодо навчання, хочеться їх ставити не в онлайн-режимі».
Вікторія Гула, факультет філології та журналістики:
«Мені мало того простору й емоцій, які дає рідний ФФтаЖ. Сумую за посиденьками з одногрупниками, за теплими розмовами з викладачами, за привітливими посмішками гардеробниць. За безмежно чистим небом із вікна 406-ї авдиторії та чарівно зеленим деревом із вікна 210-ї».
Ангеліна Мельничук, факультет педагогічної освіти та соціальної роботи:
«Для кожного студента Університет став важливою частиною його життя, зокрема й для мене. Зараз, коли всі вдома, я дуже сумую за своїми друзями-однокурсниками, які для мене за два роки життя стали рідними людьми. Позитивні емоції, спільні вподобання, цікаві пари – цього всього так не вистачає. Немає і мудрої підтримки викладачів, які дбайливо, з кожним заняттям, намагалися передати нам свої знання та практичні вміння. Сподіваюся, що скоро карантин усе-таки закінчиться, і ми знову всі будемо разом».
Марія Смик, факультет філології та журналістики:
«Я не ходила на пари ще до того, як це стало мейнстрімом. Точніше, ходила, але нечасто. Через роботу. Й уже тоді я сумувала за можливістю трошки попанікувати через прийдешні іспити чи контрольні на перервах разом із одногрупниками. Зараз відчуваю це гостріше. А ще – дуже сумую за розумінням того, як відбуватимуться іспити. Відомо, що вони будуть дистанційними, але коли це твоя остання сесія, цієї інформації замало».
Оксана Шоломіцька, факультет культури і мистецтв:
«Так, за Університетом уже встигла засумувати. Найбільше, напевно, за моментами, які були між парами, коли з подругами чекали наступного заняття, проводили разом час. Також за парами, коли ми малювали. Не можна не відзначити, що засумувала за деякими викладачами. Вони хоч деколи бувають вимогливі, але, водночас, їхні пари дуже пізнавальні та веселі. Але все було б не так цікаво, якби не гуртожиток. Це місце, де ніколи не буває сумно чи самотньо».
Людмила Пилипчук, географічний факультет:
«З університетського я сумую за одногрупниками, за факультетом і Університетом загалом, за Студрадою, за дівчатами з гуртожитку. А ще – мені дуже не вистачає відчуття постійної зайнятості, якщо це можна так назвати. Як була в Університеті, то завжди кудись бігала і щось робила, а вдома лінуюся».
Вікторія Пиль, факультет економіки та управління:
«Навчаюсь у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки пів року, проте уже закохалась у це місце. За період карантину встигла скучити за лекціями, викладачами, друзями, Студрадою та заходами. Правду говорять, що цінуємо найбільше тоді, коли позбуваємося цього. В дистанційному навчанні, на жаль, немає цього “університетського духу”. Сподіваюся, що скоро все закінчиться, і ми знову зануримось у процес навчання, активного студентського життя та створення незабутніх спогадів».
Анастасія Куніцина, факультет філології та журналістики:
«Найбільше мені не вистачає зустрічей із письменниками. Адже це настільки унікальна можливість поспілкуватися з видатними людьми сучасності, взяти автограф і дізнатися з перших уст задум автора. На ФФтаЖі ці зустрічі справді відбуваються часто, й аудиторії завантажені охочими на 100 %».
Відділ зв’язків із громадськістю