7 квітня в інституті філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки відбувся круглий стіл на тему «Мовна ситуація в Україні». Група філологів-магістрантів з ініціативи професора Миколи Мірченка підготувала до обговорення матеріали про актуальні проблеми функціонування й розвитку української мови.
Зустріч розпочалася переглядом короткого відеоролика про мовну політику в Україні за останні кількасот років: пригадали факти про обмеження української мови ще з 1654 р., яке згодом стало систематичним; масову росіянізацію українського культурного простору в радянський період; упровадження системи уподібнення української мови до російської через максимальне наближення лексики; утиски шістдесятників; зникнення української книги в 90-х рр. ХХ ст. тощо.
Олександр Хвіщук повідомив присутніх про результати перепису населення України у 2000-х рр., зокрема опитування щодо національності, рідної мови та мови спілкування в різних регіонах країни. Зазначено, що 2001-й вважається роком припинення процесу денаціоналізації українців, проте мова нашої нації залишається незахищеною.
Опісля гості переглянули відеоролик про прийняття мовного законопроекту Ківалова-Колісніченка від 3 липня 2012 р., схарактеризували спроби його заборони і наслідки таких дій. Лілія Міщук прокоментувала за розділами документа основні його положення й аргументовано довела, що «Закон про засади державної мовної політики» суперечить чинному законодавству України і може витіснити українську мову як державну регіональними мовами, зокрема російською.
Також учасники круглого столу дізналися думки представників американської діаспори щодо мовної ситуації в Україні. Тетяна Шелкунова та Лілія Дудечко рецензували відеоматеріал, зауваживши, що мовна ситуація – не найголовніша проблема українських політиків, «мова – справа філологів і особистий вибір кожного». Під час обговорення прозвучала думка, що мовна проблема в Україні надумана політиками.
Ознайомившись з інтерв’ю Ірини Фаріон стосовно мовного питання, присутні погодилися, що думка українського мовознавця об’єктивна та слушна. Рецензентка Анастасія Банера зауважила, що такий чіткий виступ дослідниці, проілюстрований конкретними даними, прозвучав як аксіома: в країні повинна бути лише одна державна мова без будь-якого вагання в бік двомовності. Під час дискусії підкреслено, що молодь виступає за українську мову, і завдання кожної української сім’ї – пропагувати рідне слово. Зважаючи на останні події, учасники заходу закцентували, що на Майдані мова людей не розділяла. «Компроміс можна знайти будь-якою мовою, але національний пріоритет повинна мати українська», – резюмували студенти.
Галина Микитюк і Лілія Мартинюк прокоментували інтерв’ю палкої захисниці прав національних меншин Валерії Новодворської, в якому вона засуджує політику використання російської мови як знаряддя ліквідації незалежності латвійської, естонської, української та інших націй.
Юлія Неводнічик поділилася думками щодо візиту російських представників до Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова у 2010 р. Вона зазначила, що гості із сусідньої країни приїхали зовсім не дискутувати, а нав’язувати свою думку про українсько-російський культурний простір, українців називали національною меншістю і нікому з тих, хто хотів заперечити, слова не надали. Спогадами із присутніми поділилася Оксана Пухта, яка була очевидицею згаданих подій як тодішня студентка київського вишу. Оксана розповіла, що молодих людей практично примушували відвідати захід, відмінивши заняття. Незважаючи на спробу організаторів дійства декларувати створення нового народу, підмінивши українців росіянами, ніяких змін на державному рівні не відбулося. Студенти та викладачі університету зібрали підписи проти того, що відбулося 16 листопада у стінах київського вишу, і їх дуже обурила відсутність будь-якої офіційної реакції з боку керівництва.
Ольга Маціборко й Ірина Косенчук розповіли про мовну ситуацію в Криму. Так, стан української мови на цій території критичний: на відміну від молоді, яка хоче вчити українську мову, старше покоління обирає російську; дехто у школах та вишах переконаний, що викладати українською тут немає потреби; по-різному сприймається і спілкування державною мовою: хтось вважає це модним, інші ж переконані, що це лише ускладнює життя.
До дискусії долучилися професор Микола Мірченко, доценти Лариса Павленко й Олександра Гандзюк. Микола Васильович відзначив, що українська діаспора, хоч і розмовляє мовою держави, в якій проживає, все ж зберігає «українськість» душі. А для нас мова і є душею, запорукою єднання й збереження «українськості» нації. Доля мови великою мірою залежить від політичної волі державних та місцевих еліт. Ми мусимо вчитись у світу. Українці толерантні щодо інших народностей, але повинні водночас пропагувати рідне слово і дбати про єдність та самосвідомість нації.
Олександра Гандзюк поділилася досвідом спілкування з родичами з-за кордону. Під час одного діалогу співрозмовник стверджував, що української мови немає, її вигадали, а житимемо ми скоро в одній державі. Він аргументував свою думку тим, що колись існувала Русь, а це те саме, що Росія. О. Гандзюк переконана, що мова справді буде державною, коли нею розмовлятимуть політики, спортсмени й актори. На підтвердження думки, що українська мова може конкурувати з російською, вона процитувала власний переклад вірша О. Пушкіна «Я вас любив…», який зовсім не применшує краси оригіналу.
Лариса Павленко закцентувала, що нам потрібно належно виховувати дітей і суспільство. Сьогодні необхідно думати, як зберегти Україну єдиною, а мова – об’єднувальний фактор. Крим насправді кримсько-татарський, бо росіян на цій території не було до ХVІІІ ст. Ми повинні читати історію критично. Словом треба не лише переконувати, про слово потрібно дбати. «Від вас залежить наше майбутнє. Будьте пильними! Тривожний час. Не мовчімо!», – закликала Лариса Петрівна.
На завершення зустрічі Олександр Хвіщук підбив підсумки круглого столу: в ситуації незадовільного вирішення найголовніших мовних проблем сучасного українського суспільства, що призвело до посилення в країні, надто в середовищі його молодих верств, явища мовного нігілізму, варто вимагати від владних структур виправлення попередніх помилок.
У дискусії учасники визначили кілька тез, які формулюють їхню позицію стосовно мовної ситуації в Україні: мова – справа філологів; мовна проблема в Україні надумана; мовну ситуацію формують носії мови, тому, якщо ми будемо свідомими, політичні провокації нам не страшні; наш ворог – не вся Росії, а лише окремі люди з імперіалістськими амбіціями; популяризувати українську мову потрібно не лише в межах сім’ї, а й публічно; ми зобов’язані боротися з будь-якими спробами посіяти ворожнечу в Україні, не допускати впровадження політики двомовності; варто підтримувати розвиток освіти українською мовою; українську мову потрібно не насаджувати, але всіляко її популяризувати.
Лілія ДАВИДЮК,
студентка інституту
філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело