Перейти до основного вмісту

«Ви сіль землі» – євангельська метафора, яку прикладають до тих, хто дає сенс життю і смак. Так говорять про кращих людей свого часу. Саме таким був Дмитро Полікарпович Іващенко. Його ім’я золотими літерами вписане в історію Волині, він став його легендою, людиною, яка творила славу і велич нашого краю. Дмитро Полікарпович був відданим сином України-неньки, дисидентом, учасником бойових дій Другої світової війни, викладачем кафедри української мови та літератури Луцького педагогічного інституту, талановитим педагогом, який виховав цілу плеяду вчителів, письменників і журналістів.

Сьогодні, на честь видатного волинянина, на факультеті філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки відбулося відкриття меморіальної аудиторії імені Дмитра Іващенка.

На урочистість завітали учні, студенти, рідні Дмитра Полікарповича, викладачі та студенти закладу вищої освіти.

З вітальним словом до присутніх звернувся декан факультету Юрій Громик, який мовив: «Факультет має гарну, подекуди печальну історію. Ми є продовжувачами академічних традицій факультету і маємо шанувати його минуле. І от сьогодні ми вшановуємо пам’ять щирого патріота, легенди Волині, людини, яка присвятила своє життя служінню України, викладача нашого факультету – Дмитра Полікарповича Іващенка».

Декан розповів, що Дмитро Іващенко народився на Полтавщині, мав потяг до точних наук, проте 1938 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова. Навчання перервала Друга світова війна. Мав поранення, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенінсберґа», «За перемогу над Німеччиною». Після закінчення війни приїхав до Луцька. Працював у школі № 3 учителем української мови та літератури. У 50–60-х роках працював на кафедрі української мови та літератури Луцького педагогічного інституту. Свої лекції Дмитро Полікарпович читав без жодного папірця, а вірші заборонених поетів знав напам’ять. В автобіографії Іващенко писав: «Це був період, коли повіяло хрущовською відлигою. Я з захопленням сприймав появу творів шестидесятників, особливо В. Симоненка, М. Вінграновського, Л. Костенко, І. Світличного, І. Драча. Хотілося донести ці нові віяння і до студентів. І не помітив, як відлига перетворилась на ожеледицю. І підсковзнувся». На перше вересня 1965 р. його арештували, звинувативши у проведенні націоналістичної антирадянської пропаганди й агітації та у створенні антирадянської організації. Іващенку, як учаснику війни, що мав державні нагороди, «суд, не дивлячись на особливу небезпеку злочину», «проявив гуманність» і присудив 2 роки таборів у Мордовії.

Після звільнення з табору Дмитро Іващенко 10 років учителював у селі Поромів Іваничівського району. Там плекав талановитих учнів. Це поети-журналісти Олег Потурай, Віктор Вербич, Світлана Гах та інші.

Дозволу вчителювати у Луцьку за радянської влади він не мав. Лише в роки незалежності України Дмитро Іващенко вчителював у гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Майже 14 років успішно нею керував і виховав не одного майстра слова – Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук та інших.

Потому Юрій Васильович запросив гостей заходу поділитися спогадами про видатного педагога.

Пам’ятаймо кращих людей свого часу, які любили Україну понад усе! 

Відділ зв’язків із громадськістю

При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело

412 переглядів