Цьогоріч уже вдруге в наш університет завітав гість із Країни вранішнього сонця – Йоічі Араі.
У Японії пан Йоічі закінчив факультет німецької літератури Кеійського університету, а в нашому виші є здобувачем кафедри німецької філології факультету РГФ. Тема дисертації – еміграційна німецька література в Японії та японська література в Німеччині, міжкультурна комунікація. Науковий керівник – доцент, кандидат філологічних наук Галина Новак.
– Вибір такої теми зумовлений тим, що Японія та Німеччина – віддалені країни із різними мовами та культурними традиціями. У нинішній час посилення політичних, економічних і культурний зв’язків представникам цих народів треба краще розуміти один одного, щоби налагодити співпрацю. Сподіваюся, що моя робота сприятиме цьому. Крім того, я першим розкриваю тему японської літератури як еміграційної в інших країнах, – пояснив Йоічі Араі.
– Чим подобається Україна і чим вона відрізняється від Японії?
– Україна виглядає так, як Японія перед Другою світовою війною. В Луцьку ще можна побачити краєвиди, природу, а, наприклад, у Токіо – тільки високі будинки, усе індустріалізовано. Містом їздять надшвидкісні потяги. У квітні там сезон цвітіння сакури. Це дуже гарно. Ваші викладачі хотіли б приїхати, побачити цю красу, та вартість квитка висока.
– Чи подібна система освіти в Україні та Японії?
– Вони практично однакові. Спочатку діти ходять у садочок, з 6 років – у початкову школу, потім ще 3 роки – у середню. Після цього складають іспити і вступають до університету. Там навчаються 4 роки й отримують ОКР «бакалавра». Після цього вже можна вчитися на магістра. Термін навчання – 2 роки. Далі, за бажанням, можна вчитися на доктора наук (ще 3 роки). Але в Токіо багато таких студентів, які не прагнуть здобути ступінь доктора наук. І причина не в грошах. Просто для нас це нетипово. Достатньо вивчитися на магістра, щоб отримати хорошу роботу.
– Сумуєте за батьківщиною?
– Ні-ні-ні. Тут мені дуже добре. Я відвідував лекції професора Ніни Данилюк, розповідав про японську мову й есперанто. Бачу ваших студентів, їх бажання вчити японську. Вони сидять навпроти мене, між нами – зоровий контакт. Видно, що хочуть навчатися. Тому на факультеті ми організували експрес-курс японської. Я викладав на батьківщині і не бачив у японців такої жаги до знань.
– Ви знаєте багато мов. Для чого почали вивчати ще й есперанто?
– Це міжнародна мова, яка допомагає людям спілкуватися. Її створив лікар-поліглот Людвіг Заменгоф. Есперанто знав мій батько, який працював викладачем у Токійському університеті. Він брав участь у Міжнародному конгресі есперантистів в Оксфорді й розповідав про свої враження від того, що більше тисячі учасників зі 100 країн світу цілий тиждень вирішували певні питання, слухали лекції, проводили засідання, концерти мовою есперанто. Це мова миру та дружби. В Японії сьогодні досить сильна Асоціація есперантистів. Есперанто допомогло мені вивчати німецьку та французьку мови, знайти друзів у різних країнах. Із Ніною Данилюк ми зустрічалися на міжнародних конгресах у Білостоці (Польща) та Роттердамі (Нідерланди).
– Чи є у Вас хобі?
– Крім вивчення іноземних мов (я знаю німецьку, французьку і трохи російську), це гра на піаніно. Коли я навчався в Німеччині в Університеті Гумбольдта, одного разу на концерті молода жінка грала на піаніно «4 пори року» Чайковського. Коли я почув уривок із «Осені», то подумав: «Я хочу грати так, як вона, хочу це зіграти». І навчився!
– Що, на Вашу думку, потрібно нашим студентам, щоб стати успішними не лише в Україні, але й за кордоном?
– Сьогодні інтернаціональні зв’язки відіграють дуже важливу роль. В Японії мало бізнесменів, політиків, які б не знали англійської мови. Людина, яка знає японську, матиме доволі великі перспективи. В Празькому, Варшавському, Познанському університетах студенти, які закінчують факультет японської філології, можуть без проблем потрапити до Японії і отримати непогану роботу. Якщо Україна прагне до хороших міжнародних економічних зв’язків, потрібно мати не тільки перекладачів із англійської, німецької та французької мов, але й зі східних, зокрема японської, оскільки Японія є найбільш розвиненою країною на Сході. У Київському університеті імені Т. Шевченка, Хабаровську (Росія) є багато японських відділень. У Луцьку такої можливості немає, тому я хочу допомагати вивчати японську мову у СНУ імені Лесі Українки.
Через рік пан Йоічі планує повернутися в наш університет, аби допомогти студентам оволодіти достатнім рівнем японської для спілкування. Також він привезе студентам підручники та словники.
Особлива подяка – перекладачам-третьокурсникам із факультету РГФ Анні Міщенко, Ользі Трофимчук, Надії Лінчук і Анастасії Захарчук.
Інна МОГІЛЕВСЬКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело