![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/vsya_grupa.jpg?itok=j74WZ56C)
Сміливі завжди мають щастя.
(Іван Багряний)
У час, коли наша країна запевнила весь світ у прагненні бути не лише територіально частиною Європи, молодь як ніколи намагається бути активною і прогресивною у своїх поглядах та вчинках, щось змінювати, творити, відвідувати інші країни, в такий спосіб доносячи людям інформацію про Україну.
Сьогодні існує чимало організацій, які координують та влаштовують різноманітні цікаві тренінги, проекти, конференції для залучення молоді до активної життєвої позиції. Теми таких заходів можуть стосуватися екології, політики, здорового способу життя, журналістики, спорту – будь-чого. Кожен зацікавлений може обрати проект, який йому ближчий до душі, та заповнити анкету на участь. Переважно вимоги прості: знання англійської мови, зацікавлення темою проекту та вік 18–25 років (інколи й більше). А потім уже на конкурсній основі вас обирають учасником проекту.
Приємних моментів у таких подорожах завжди безліч: новий досвід, навички спілкування англійською, цікаві зустрічі, нові міста, країни, знайомства. Найголовніше, що після такої поїздки ви станете більш обізнаними у сфері, яку вивчали впродовж тренінгу.
Що? Де? Коли?
Мені пощастило: я двічі була учасником проекту «Young journalists on tour» як представник львівської громадської організації «Європейський діалог». У листопаді минулого року – у Вроцлаві (Польща). Цього ж року весною – у Берліні (Німеччина). Організатори ведуть проект уже багато років, щоразу варіюючи сфери вивчення.
Отож, німецький тренінг був спрямований на журналістів, які бачать себе у спортивному медіапросторі. Проект проходив у три етапи: перші кілька днів учасники мали змогу ознайомитися зі знаннями з журналістики та сталого розвитку (друга підтема), отримуючи їх від професіоналів. Другий етап – практичний: застосування вивчених знань та навичок під час екскурсій до двох міст, де в останні роки відбулися гучні спортивні події. Йдеться про Берлін (чемпіонат світу–2006) і Познань (чемпіонат Європи–2012). Після повернення до основного місця локації ми писали статті на основі зібраних матеріалів за допомогою індивідуальних консультацій, які зрештою вийдуть друком однією газетою (як і по завершенню попереднього проекту). Крім того, з першого дня ми вели свій блог (лінк доступу: http://yjot2014.tumblr.com/).
Спорт для людей
Раніше я ніколи не уявляла, скільки галузей у спорті. Завжди гадала: гра собі та й усе, цікава, запальна, але невже може бути ще щось? Але та-а-а-ак! Це важкий процес, над іміджем якого працює чимало людей, який потребує значних капіталовкладень, це дуже часто, перш за все, гроші, а вже потім гра, яка надихає та згуртовує. Також це сфера культурного життя будь-якого суспільства, яка ніяк не може обійтися без журналістики. Адже звідки б ми знали про всі перемоги, поразки, хто б ще створював нам імідж кумирів?
Проект познайомив мене із «закулісним» спортом на прикладі найкращих стадіонів Берліна: Олімпійський та Юніон Берлін Стадіон. Перший збудований ще Гітлером (зараз там грає футбольний клуб Берліна «Герта»), а другий – справжніми вболівальниками для своєї улюбленої команди «FС Юніон Берлін». Ми побували в переодягальнях, конференц-залах, прес-центрах, VIP-зонах. Зустрілися з чималою кількістю громадських організацій, які так чи так пов’язані зі спортом.
Для прикладу, у нас була зустріч із представником ГО «Viva con Agua» (з іспанської – «життя у воді»), яку створили гравці одного німецького футбольного клубу – FC «St. Pauli». Вони, відвідуючи Кубу, були вражені нестачею питної води в місцевих мешканців, тому створили цю організацію з метою збору коштів для таких потреб у всьому світі. В Україні таких організацій, на жаль, не зустрінеш.
Тренінг = цікаво
Величезний плюс у такому засвоєнні матеріалу – цікаві способи його подачі: мультимедійні, атракційні, ігрові чи за допомогою міні-змагань між учасниками. У нас постійно був детально продуманий графік дня, і не було часу сумувати. Навіть коли ми не навчалися, то грали у футбол чи влаштовували барбекю або якісь веселі тематичні вечори.
Для мене, зрозуміло, найцікавішим став український вечір. Усі українці (а нас було аж дев’ятеро) одягли вишиванки і влаштували справді пам’ятні розваги. Була вікторина із запитаннями про Україну-неньку (призи – українські сувеніри), кожному учаснику та тренеру дістався наш прапорець, вдалося почастувати вітчизняними солодощами. Не обійшлося без традиційних українських танців, ігор, музики, навіть справжньої української дискотеки, як ото буває в нас на весіллях у західних селах.
Німеччина – вінегрет людей
І все-таки, попри крутезний навчальний процес упродовж усіх десяти днів, я аж ніяк не можу відділяти цю поїздку від міста, в якому ми були, – Берліна. Мабуть, воно стало найважливішим і найбільш пам’ятним моментом за всю поїздку. Це не перша моя подорож за кордон: доводилося бувати кілька разів у Польщі та провести місяць у Великій Британії. Але поїздка в Німеччину виявилася зовсім іншою. Точніше сам Берлін, що не схожий на всю консервативну Німеччину. Там люди інші – дивні, розслаблені, неоднакові, це помітно не лише в їхній поведінці, але й в одязі чи різнобарвному волоссі.
Водночас там панує суцільний арт-хаус: люди на вулиці творять музику, слухачі ж насолоджуються нею, лежачи на асфальті; тут звичне діло побачити танці посеред дороги чи культуру hand made із, приміром, велосипеда. Це місто-графіті. Тут розмальовано все, починаючи з Берлінської стіни і закінчуючи східцями ескалатора в метро.
До того ж німці пам’ятають свою історію, тут усе дихає нею: Берлінська стіна, колишній пост пропуску між західною та східною частинами Німеччини, картини із зображенням політичних персон, вулиці, будинки; німці не забувають навіть про того, кого страшно згадувати, – Гітлера. Раніше я думала, що вони цураються його, але тепер зрозуміла, що вони не соромляться своєї історії, адже це як тілесна вада, якої не позбудешся вже ніколи.
Знаєте, зазвичай, їдучи в якесь чуже місто, хочеться побачити його архітектурне багатство. Берлін же не такий: там, по суті, хіба що Німецька опера, будівля парламенту, найвизначніша пам’ятка – Бранденбурзькі ворота і ще кілька гарних будов. І хоча в мене маніакальна пристрасть до гарної архітектури, її незначна присутність у Берліні не завадила закохатись у це місто.
Шукай!
Молодь – то, кажуть, цвіт нації! Мабуть, саме з таких мотивів Євросоюз так завзято намагається долучати юнаків та юнок до різного роду активної діяльності.
Узявши участь у такому крутому проекті, я з упевненістю можу сказати, що немає чого боятися! Варто шукати щось нове, пробувати і не розчаровуватися, якщо з першого разу воно не виправдовує сподівань. Бо якщо не там, то десь-інде є люди, які чекають на тебе.
Моя ж поїздка складалася з суцільних плюсів. Адже спілкувалися ми лише англійською мовою, при цьому всі учасники проекту виявилися крутими людьми. Крім того, коли ти людина хоч трішки відкрита світу, то обов’язково знайдеш плюси всюди.
Христина ПРОЦИК,
ІІІ курс, інститут філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело