Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки є кузнею відомих науковців, педагогів, спортсменів, митців, політиків, громадських діячів. Сьогодні ми матимемо розмову з не менш успішним бізнесменом, благодійником, ученим і викладачем, а також одним із кращих випускників нашого історичного факультету Олександром Лазорком. Ініціативи Олександра Івановича на благо освітян і лучан отримали підтримку ректора Лесиного вишу Ігоря Коцана.
– Олександре Івановичу, розкажіть про себе та власне становлення.
– Народився я у смт. Локачі 1972 року. До трирічного віку я разом із батьками жив там, а коли тата перевели на партійну роботу в обласний центр, ми переїхали в Луцьк. Тут я навчався в школі № 4, пізніше у Волинському державному університеті на історичному факультеті (спеціальність «Історія та право»). Проте саме навчання у виші припало на досить непростий час у державі – демократичні зрушення в Україні, так званий період перебудови. З університетом у мене найкращі спогади. А ще й тому, що я тут зустрів свою кохану дружину – Ольгу. У Луцьку в нас народилося 3 дітей: двоє синів (20-річний і 16-річний) і 5-літня дочка.
Після закінчення університету займався бізнесом на Волині. 1999 р. мене запросили працювати комерційним директором, а згодом – головою правління Надвірнянського нафтопереробного заводу. Його очолював 7 років. Коли працював в Івано-Франківську, паралельно здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Хімічна технологія переробки нафти і газу» у НУ «Львівська політехніка». З 2006 р. керував Дрогобицьким нафтопереробним заводом. У цей час розпочав писати кандидатку дисертацію, яку 2010 р. успішно захистив, отримавши науковий ступінь кандидата технічних наук. Зараз я в м. Києві очолюю державне підприємство «Укртранснафта». Проте я досі відчуваю тісний зв’язок із Волинню. Тому хочу сюди вернутися й усі дії, ідеї та сили спрямувати на розвиток рідного краю.
– Чого Вас навчив університет?
– Передусім університет у мені виховав посидючість, терпимість і вміння працювати. Наша сім’я жила скромно – шестеро осіб в одній квартирі. Тому на той час потрібно було думати, як добре вчитися, щоби, як мінімум, не змарнувати репутацію батька, який займав високий пост в області, а паралельно – годувати родину. Для студента найпростіший спосіб збільшення сімейного бюджету – стипендія. То ось я з дружиною завжди мали підвищені стипендії, адже вчилися на відмінно. А цьому передувало постійне навчання в бібліотеці. Завдяки вихованій посидючості я досягнув чималих успіхів у бізнесі та громадсько-політичній роботі.
– Ви голова благодійного фонду «Волинь має майбутнє». Скажіть, будь ласка, з якою метою створено фонд і які ставите перед собою завдання?
– Близько трьох років тому ми в тісному сімейному колі дійшли висновку, що чимало людей, зважаючи на нашу активну комерційну діяільність, часто звертається до нас за допомогою, в тому числі за матеріальною. І в багатьох випадках були такі проблеми, у вирішенні яких ми не могли відмовити. Тому виникла ідея заснувати фонд, що ніяким чином не має стосунку до політики, – «Волинь має майбутнє». Більшість коштів, звичайно, направляли свої – родини Лазорків.
У своїй роботі акцент ми робимо на допомозі дитячим садочкам, що виховують діток із певними вадами. Адже, на жаль, бюджетування цих закладів вимагає бути кращим. Ми щоразу закуповуємо та даруємо спеціальну техніку, прилади, котрі будуть корисними під час навчання, розвитку та виховання неповносправних дітлахів. На свята – обов’язково солодощі, фрукти й іграшки.
Другий важливий напрям – підтримка наших спортивних клубів, зокрема кіокушинкай карате і тих, що створені на базі середніх шкіл, а також сприяння розвитку волейболу, баскетболу, футболу, грекоримської боротьби на Волині.
По-третє, ми долучаємо до будівництва церков різних парафій і патріархатів.
Усі ці проекти націлені не на підкуп виборців, а на реальну допомогу. Після закінчення виборів «Волинь має майбутнє» і надалі долучатиметься до потрібних проектів і розв’язання нагальних проблем.
– Найкращі випускники нашого університету всіляко прияють становленню рідного навчального закладу. Що Ви плануєте зробити для СНУ імені Лесі Українки та його студентів?
– Нещодавно мене обрали членом Наглядової ради Луцького національного технічного університету, паралельно я викладаю у «Львівській політехніці», тому було б корисно для студентів СНУ імені Лесі Українки прочитати кілька лекцій на досить глобальні та водночас необхідні теми, зокрема розвиток нафтопереробного бізнесу в Україні; енергетична безпека нашої держави; Україна як транзитна держава в енергетичному плані. Усім цим я б міг поділитися з сьогоднішньою молоддю, адже це є частина мого життя і маю в цій галузі неабиякий досвід.
Фінансові сили благодійного фонду планую спрямувати на розширення нинішнього спортивного залу. Адже якось, спостерігаючи за грою баскетбольної команди «Волиньбаскет», зауважив малу кількість місць для вболівальників. Зал варто розширити (до 1000 посадкових місць), щоби проводилися важливі турніри. Ставши депутатом облради, це питання буде першочергово підніматися. А для його вирішення залучатимуться й кошти області. Потрібно розуміти, що це стане чудовим вкладом у волинську молодь, бо набагато приємніше бачити її не в нічному клубі, а в спортзалі, де юнацтво тренується чи споглядає за спортивним видовищем. До слова, ми нещодавно зробили проект зведення 25-метрового басейну біля готелю «Лучеськ» за ТД «Імідж».
– Що чи хто допомагає Вам відпочити після важкого робочого дня чи тижня?
– Я відпочиваю тільки тоді, коли спілкуюся з дітьми. Це найбільше моє багатство. І чим їх більше, тим краще. Тому я бажаю нашим волинським сім’ям ніколи не зупинятися на досягнутому, однієї дитини не повинно бути, як мінімум – дві. Але оскільки робота й обставини не дають мені з ними часто бачитися, то другий напрямок мого відпочинку – це спорт (майже щодня плаваю в басейні) або перегляд баскетбольних ігор.
– У чому черпаєте сили?
– У першу чергу, у собі. По-друге, коли дивишся на стан міста чи економіку якоїсь сфери, ти розумієш, що можеш допомогти, виправити і поліпшити. Це теж додає сил.
– Ваш життєвий девіз.
– Життя прекрасне. Однозначно, де й у яких умовах не жив би, ти повинен пам’ятати, що Бог тобі дав життя для самореалізації на славу своїм рідним, батькам, котрі б гордилися тобою, дітям, які б пишалися батьком. Тому треба активно жити і працювати.
Розмовляла
Іванна МИСЛИВА-БУНЬКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело