Ось уже 17 років поспіль в Україні відзначають День української писемності та мови. Проте політики щоразу маніпулюють суспільством, порушуючи мовне питання, українська мова як державна в деяких регіон так і лишається лише записом у Конституції, українці продовжують спілкуватися суржиком. Про це та інше ми порозмовляли з доктором філологічних наук, професором кафедри української мови СНУ імені Лесі Українки Наталією Костусяк.
– Наталіє Миколаївно, що для Вас мова?
– На сьогодні питання мови, зокрема української, неодноразово ставало предметом гострих дискусій. Чимало аргументованих думок із приводу мовних проблем висловили не лише філологи, а й ті, хто не вважає себе фахівцем у галузі лінгвістики. І це цілком справедливо й закономірно, оскільки мовою користуються всі незалежно від віку, статусу, роду діяльності, уподобань, зацікавлень… Тому я намагатимуся відповісти на Ваше питання не лише як філолог, а як пересічна людина, чиє життя невіддільно пов’язане з мовою. Для мене мова – це бабусина казка, мамина пісня, татові повчання, оте непізнане, про що розповідала перша вчителька, ті поезії, які вперше почула з уст шкільного вчителя-філолога... Мова – це наша історія, людський досвід, мудрість віків і щасливе мирне майбутнє. Мова – важливий чинник етнотворення, невід’ємний складник духовності нації, її національної культури. У мові багато слів, і кожне з них важливе. Дуже влучно з цього приводу писала Ніна Царук (мовознавцям відома як доктор філологічних наук, професор Ніна Василівна Гуйванюк): «В житті нема абстрактних, штучних слів, І пустозвуких, що ідуть між люди. Є лиш конкретні, що із почуттів: Люблю чи поважаю, чи забуду…» Мова – бездонна живильна сила, що надихає людину на подвиги, робить її мужньою, сильною, одержимою, дарує наснагу, розраду, надію, не дає загубити своє коріння. Завдяки мові я усвідомлюю себе українкою.
– Відомо, що мова – це живий організм, що розвивається за своїми законами. Які позитивні й негативні зрушення в українській мові можете виокремити?
– Справді, у мові постійно відбуваються зміни, до яких варто зарахувати появу нових слів, переважно чужомовних; повернення до активного вжитку граматичних форм і лексем, у радянський період традиційно розглядуваних у межах застарілих чи діалектних; певні зміни відбулися й у словотворенні мовних одиниць, що ґрунтується на віками витворених власне українських нормах. Останнім часом у мовленні прагнуть уникати пасивних конструкцій із дієсловами на -ся, активних дієприкметників та похідних від них субстантивів на зразок пануючий, домінуючий, командуючий, завідуючий, працюючий тощо. Усе це, без сумніву, належить до позитивних зрушень. Найбільші труднощі викликає правопис нових іншомовних одиниць. Та й загалом виникає питання: чи потребує українська мова такого засилля запозичень? Мабуть, логічніше надавати перевагу зрозумілішим питомим лексемам. Наприклад, чи не краще замість кастинг, за порадою науковців, уживати огляд-відбір, замість іншомовної одиниці топ- – найкращий. Тож, як заповідав Т. Шевченко, «…І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…»
– У Конституції України прописано, що українська мова державна. Але що потрібно зробити, щоб вона стала ще й популярною?
– Відшліфоване слово має звучати з вуст журналістів, кореспондентів, редакторів, учителів, викладачів, письменників. Добірну літературну мову ми повинні бачити на шпальтах газет та журналів. Взірцевим має бути мовлення керівників державних установ, урядовців. Нещодавно ми обрали до Верховної Ради, сподіваюся, найдостойніших. Зразковими й гідними наслідування повинні бути не лише їхні дії, вчинки, а й мовлення. Владі необхідно сконцентрувати увагу на запровадженні обов’язкового вживання державної мови в органах управління, судочинстві, закладах освіти, культури тощо. Саме мова виступає тим найважливішим чинником, який консолідує українське суспільство в націю. Ми маємо докласти максимум зусиль, щоб українці нарешті зрозуміли: української літературною мовою розмовляти престижно. Лише тоді зможемо себе почувати господарями на рідній землі, а не наймитами. Адже, як влучно пише Оксана Пахльовська, «Раби – це нація, котра не має Слова, Тому й не може захистить себе».
– Яких правил повинен дотримуватись українець і не тільки, котрий хоче грамотно розмовляти?
– Щоб не загубитися в мовному океані, подолати бар’єр у спілкуванні потрібно насамперед читати книжки українською мовою, уникати суржику. Актуально й досі звучать слова відомого класика української літератури М. Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля…» Окрім словників, є чимало навчально-довідкових видань, у яких подано найновіші рекомендації з українського слововживання, наголошення, словотворення, правопису й відмінювання слів, насамперед новітніх запозичень. З-поміж таких праць заслуговують на увагу книги І. Р. Вихованця «Розмовляймо українською», К. Г. Городенської, Н. І. Кочукової, Г. М. Куцак «Із найновіших рекомендацій щодо складних уживань в українській мові», К. Г. Городенської «Українське слово у вимірах сьогодення». Раджу також читати науково-теоретичний журнал Інституту української мови HAH України «Українська мова», зокрема рубрику «Мовна мозаїка», що, безперечно, допоможе правильно послуговуватися невичерпними можливостями мови в повсякденному спілкуванні.
– Я переконалася на собі, Ви – прекрасний викладач сучасної української літературної мови, історії українського мовознавства. Як Вам вдається прищепити любов до мови?
– Дякую за гарні слова. Мабуть, передусім треба самому любити мову, пишатися тим, що вона найкраща, наймелодійніша. Я горда з того, що українська мова – мова мого нескореного народу, віру й правду якого не змогли ні знищити, ні розстріляти в соловецьких та сибірських таборах.
– Як Ви думаєте, поява такого свята якось сприяє підняттю патріотичного духу в українців?
– Підняттю патріотичного духу сприяють загалом останні події, які, на мою думку, тільки умовно називають АТО. У зв’язку з цим по-новому, значно урочистіше звучить Гімн України, по-іншому лунають слова «Слава Україні!», «Героям слава!», інакше, ніж кілька років тому, сприймаємо й День української писемності та мови. Українці об’єдналися. Прийшло розуміння того, «що ми на Вкраїні – таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. <•••> І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край – територія, а не Вкраїна» (В. Баранов). На жаль, за це заплачено дорогою ціною – людським життям. Ми маємо пам’ятати подвиги захисників, адже саме вони відстоюють право на існування нашої держави, нашої нації, нашої мови. Як свідчать беззаперечні історичні факти, справжня нація існує доти, доки вона має власну єдину державну мову. Доречно згадати промовисті слова Л. Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
– Ваші побажання студентам, викладачам, лучанам, українцям.
– Зараз, у непростий для України час, усім щиро бажаю миру. Ми маємо згуртуватися заради майбутнього нашої держави. Бережімо Україну, бережімо рідну мову! Цитуючи відомого мовознавця, а віднедавна й автора поетичного слова І. Р. Вихованця, зичу українцям «Щодня Мовою Вмивати душу...», «Словом рідним Святити душу…».
Іванна МИСЛИВА-БУНЬКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело