![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/img_0730.jpg?itok=fXa1V4AR)
16 травня в стінах факультету філології та журналістики відбувся студентський перформанс «Love is Луцьк, Любов – це Łuck, Miłość – to Lutsk, Luzk – זה אהבה, Das Liebe ist לוצק». Що ж символізує така цікава назва з переплетенням слів різних мов? Луцьк був і є містом напрочуд полікультурним, тому саме таким поєднанням студенти показали, що протягом століть тут проживали в мирі і злагоді різні національності: українці, поляки, росіяни, євреї, караїми. Кожна театралізована історія оповита чарами та магією кохання: хтось закохується в людей, а хтось – у міста. Одна історія закінчується щасливим і трепетним почуттям, а інша – трагізмом і гірким осадом у душі. Разом ці епізоди, наче пазли, створюють панораму кохання в Луцьку і демонструють, яким різним може бути це почуття.
«Краще за мене нехай скаже музика…». Від запального танго до історичної пісні білоруською мовою про князя Вітовта, від романтичного звучання саксофона до задумливої «Люди як кораблі» Скрябіна польською мовою. Музика справді сказала дуже багато: талановиті музиканти Анастасія Подзізей, Юрій Близнюк, Олесь Яручик, Василь Притулюк та Дмитро Граутман подарували нам надзвичайно щирі композиції, під час яких хотілось то радіти, наче дітям, то поринати в атмосферу роздумів та мрій, то танцювати й підстрибувати від щастя. До глибини сердець глядачів зворушила пісня В’ячеслава Хурсенка «Соколята» у виконанні Олега Ліщука та Віктора Рибарчука. Гармонійно поєднались із музикою танго від Наталки Шпоняк та Марка Шаніна та румба від Ані Ничипорук та Максима Рижкова.
«Любов до брата чи любов до влади в цьому місті» – легенда про вкрадену корону Вітовта стала основою для розвитку сюжетної лінії заходу. Центральна сцена – діалог між князями (у ролі Вітовта – Руслан Кондзерський, Ягайло – Віктор Рибарчук), який демонструє глядачам братні міжусобиці й боротьбу за владу. Дорогоцінне каміння з корони, яку наказав відібрати та знищити Ягайло, розлетілося по всьому світу. Кожен епізод пов’язаний із камінням із корони: сім’я євреїв (у ролях – Максим Драч та Ліна Васяк) та втрачена каблучка українця Петра (Ярослав Фенко), плітки бабки Євки (Катерина Крупніцька) та трагічна історія Магдалини Тализіної, привид якої і досі блукає стінами Луцького замку (у ролі – Іванна Власюк). Герої знайомляться, закохуються, пізнають місто та стають частинкою цього калейдоскопу історії. Кохання об’єднує і окриляє, підіймає до небес та дарує найщиріші почуття. Луцьк об’єднує щирих та доброзичливих людей. Фотограф (у ролі – Богдан Коваль) та «неформалка» (Ірина Власюк), дівчатка, що продають півники (Юля Карманська та Іванна Ковч), закохана пара (Олена Якобчук та Олег Ліщук), друзі (Тетяна Бокотюк та Наталя Ружицька) – усі ці люди настільки пройнялися любов’ю до рідного міста, що в кожному слові вони передавали частинку свого світлого почуття для глядачів.
Наскрізним образом став Кликун – символ Луцька, який активно супроводжує нас усіма епізодами, своїми словами змушує замислитися про швидкоплинність часу та про цінність життя. Неперевершений Роман Царенко в ролі кликуна розповідав про першу згадку назви Луцьк в Іпатіївському літописі, вшанував пам’ять тих видатних лучан, яких уже немає з нами (В’ячеслав Хурсенко, Юрій Покальчук, Петро Мах, Василь Гей, Іван Корсак, Олександр Валента, Олександр Байдуков, Микола Кумановський, Василь Мойсей), та розкривав усі таємниці луцьких легенд і міфів. Родзинкою заходу стало те, що вдале поєднання української та польської мов дозволило глядачам поринути в атмосферу полікультурності, коли можна зрозуміти одне одного без знання мови. Кульмінаційна сцена – діалог вишуканої Смерті, яка «завжди одиначка, завжди сам на сам із собою…» (у ролі – Тетяна Мартинюк), та Кликуна, які нагадують нам, що люди ніколи не будуть самотніми, якщо про них пам’ятають.
Цей студентський перформанс справді об’єднав факультети, групи, людей та почуття. Щиро дякуємо нашій натхненниці та ініціаторці заходу Ользі Яручик, яка була поруч кожну репетицію, продумувала разом із нами кожен образ і яка є для нас не лише викладачем, а й другом, людиною, яка завжди підтримає і допоможе в будь-якій ситуації.
«Кохання поруч, просто варто лише помітити його, бо ж насправді на відстані витягнутої руки знаходиться весь всесвіт, який можна помістити на маленькій долоньці…». Кохайте людей, міста, життя, радійте таким буденним дрібничкам та будьте щасливими!
Марія ПАВЛОВИЧ,
студентка факультету філології та журналістики
Світлини Юрія СВИРИДЮКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело