25 Книжковий Форум у Львові, який відбувався 19–23 вересня, однозначно став однією з найбільш знакових культурних подій України. Ми, – четверо студенток факультету філології та журналістики, – передбачили це ще влітку, тож не могли упустити шанс стати дотичними до того самого Форуму видавців, про який з трепетом говорить півкраїни. Зараз, коли все відбулось і шалені хвилювання, пошуки житла у Львові та вісім годин дороги у цілому лишились позаду, а червоні брендові футболки Форуму вже зайняли свої місця у наших шафах, ми готові поділитись з вами історіями нашого волонтерства, які, як нам дуже хотілось би, можуть надихнути.
Ласкаво просимо, або Підслухано на вході
Волонтерка – Оксана Кашталян
Волонтерство для мене – це виклик собі і своїм комплексам, адже тобі постійно потрібно перебувати серед великої кількості людей та вміти будь-якою ціною уникати конфліктів. А головне – щосекунди контактувати з яскравим калейдоскопом людських темпераментів.
Моїм робочим місцем був службовий вхід Палацу Потоцьких та намет реєстрації пільгових категорій. Завдання – одягати браслети та сканувати безкоштовні квитки дітям до 16, учасникам бойових дій, людям з інвалідністю та пенсіонерам, якщо сусідній намет реєстрації третього віку був переповнений. Це не було легко: заплющивши очі, я бачила QR-коди, а фраза «тут немає виходу, він біля Палацу Мистецтв» відлунювала в голові як молитва.
Приходили люди, вдячні за нашу працю, але були й такі, що принижували, кричали й навіть штовхались. Та, коли ти перебуваєш безпосередньо в атмосфері чогось масштабного, все вищесказане стає лише обрамленням. Наповненням стає виразне відчуття причетності, відчуття того, що ти – частина потужної сили, здатної змінити світ. Висновок, зроблений спільно людьми причетними до дійства: Форум – то любов.
Реєстрація як тест на витривалість
Волонтерка – Ірина Васюхник
Це був мій перший досвід волонтерства, де учасників заходу було понад 50 000. Дійсно відчувалось хвилювання і напруга, адже це не 300-400 осіб, отже і проблемних моментів може бути безліч. Я була серед волонтерів, які відповідали за реєстрацію учасників Книжкового Форуму. Найперше, що потрібно було робити, це знаходити в базі даних учасника або, якщо його там немає, заносити інформацію до іншого списку. Потім давати бейдж і браслет, а якщо це працівник видавництва, то надавати ще каталог та програму Форуму. Уся реєстрація була поділена на категорії: VIP-учасники, учасники заходів та учасники ярмарку. Кожна група волонтерів відповідала за свою категорію.
Проте, крім цих завдань я ще мала й інші: відповідати на різноманітні організаційні запитання відвідувачів, скоординувати до певного потрібного їм місця, вирішувати проблематичні питання.
Були й невдоволені відвідувачі, й нетактовні, але ми завжди з повагою та розумінням допомагали всім. Волонтери – це люди, які повинні бути готовими до будь-чого. Після закінчення дійства я мало не щодень думаю про те, який це хороший і цінний досвід. Завдяки волонтерству на Форумі я відкрила багато простих істин для себе, яких раніше не розуміла або ж не хотіла розуміти.
Локації: місця, на яких твориться історія
Волонтерка – Катерина Браницька
Якби на Book Forum існувала премія для найкращого волонтера, я б її ніколи не отримала. Така думка у мене з’явилась тому, що на локації за п’ять днів доводиться пережити все, навіть, «Апокаліпсис» (це, до речі, не лише опис ситуації, а й назва одного з заходів). Для мене Book Forum, як і все в цьому світі, має свої недоліки.
Перше – це занадто велика кількість авторів, поетів, редакторів, видавців, яких я кожен день зустрічала. Проблема полягала в тому, що я не знала, як з ними почати розмовляти. З обов'язками волонтерки я впоралась: допомагала у налаштуванні техніки, закликала людей прийти на зустріч і просто слідкувала за часом. Але мені б хотілось більше спілкування.
Друга проблема – втома. Якщо ви побачили, що волонтер спить, то це не тому, що він чи вона ставиться з неповагою до спікера або виступ автора нецікавий. Причина у жахливій втомі. Незважаючи на декілька мінусів, враження від Book Forum на локаціях тільки позитивні та незабутні.
Прес-служба. Ті, чиїми роботами говорить Форум
Волонтерка – Марія Смик
Книжковий Форум має свій голос. І звучить він постійним стукотінням клавіатури та клацанням фотоапаратів. Практично вся прес-служба Книжкового Форуму це волонтери. Нас, журналістів-добровольців включно з фотографами, було близько 50. Іноді здавалось, що ми постачаємо Форум власними скинутими калоріями, бо багатьом бігати по Львову доводилось з такою швидкістю, що можна надовго забути про спорт.
Перше завдання представника прес-служби – встигнути на подію. Наш графік формували максимально лояльно, та часто спікери «ловили кураж» і затягували виступи, тож перерв між подіями не було, а от відстань між локаціями залишалась завжди. Друга надважлива місія – пояснити, що ти, хоч і волонтер, не маєш носити воду та прибирати. Як же часто імениті гості приймали мене за техперсонал (шкода, що ноутбук і диктофон ні на що нікому не натякали). Але тепер я можу проводити майстер-класи на тему «Як вгамовувати агресію людини з телевізора». Третій і ключовий обов’язок – писати і насолоджуватись. Коли ти добровільно погоджуєшся на те, що маєш за ніч зробити чотири матеріали, то повинен дійсно любити те, за що берешся. Я люблю. Та й загалом Форум складно не полюбити. Я це знаю точно. А ви хочете перевірити?
Оксана КАШТАЛЯН, Ірина ВАСЮХНИК, Катерина БРАНИЦЬКА, Марія СМИК –
студентки факультету філології та журналістики (напрям «Журналістика. Видавнича справа та редагування»)
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело