![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/dsc_4558.jpg?itok=PQeK8Duq)
23 травня у Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки завітала голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, народний депутат України Лілія Гриневич.
Щиро вітав у стінах Лесиного вишу високоповажну гостю ректор Ігор Коцан, який розповів про діяльність навчального закладу, плани на майбутнє, презентував Лілії Михайлівні видання, присвячені нашій славетній землячці, зокрема «Лісову пісню» Лесі Українки (книга вміщує оригінальний текст і переклад англійською мовою), «Волинський скарб» (у видання ввійшли художні твори, написані в рідному краї, а також далеко за його межами, але безпосередньо пов’язані з Волинню темами, образами, мотивами) й ін. Пізніше Лілія Гриневич зустрілася з викладачами і студентами нашого вишу. Відбулося жваве обговорення нового Закону України «Про вищу освіту» (за редакцією академіка Михайла Згуровського), палка дискусія щодо реформування вищої освіти, зокрема про механізми розподілу державного замовлення за спеціальностями, наукову діяльність викладачів, трирівневу вищу освіту «бакалавр – магістр – доктор філософії», шкалу оцінювання знань студентів, навчальне навантаження на викладачів і студентів, роль студентського самоврядування в адміністративному житті університету, академічну мобільність студентів та ін.
Спершу пані Лілія коротко схарактеризувала мету свого візиту в наш університет:
– Ви знаєте, що в першому читанні прийнятий закон «Про вищу освіту» в Парламенті, і Комітет з питань освіти і науки схвалив його до другого читання. Це воістину революційний закон. Ще три місяці тому не було жодних шансів прийняти його при цій Верховній Раді, бо цей закон пропонує зміну системи управління вищою освітою. Він утверджує справжні академічні цінності: автономію університету, академічну свободу викладачів і студентів, чого не було в Україні. Завжди академічна освіта розглядалася як адміністративний ресурс, надзвичайно залежний від влади. Насправді, університети повинні бути місцем для творення нової, альтернативної думки, яка має показувати нові можливості і рекомендувати владі, як розв’язувати різноманітні проблеми суспільства. На жаль, ВНЗ втратили цю роль у зв’язку з тим, що боялися конфліктувати з владою. Не було відкритої публічної дискусії. Після прийняття цього законопроекту з’явиться фінансова, кадрова, академічна автономія, свобода університетів – з одного боку, а з іншого – збільшення їх відповідальності за результати навчання. Крім того, пропонований закон започатковує систему зовнішнього оцінювання вищої освіти, тобто студенти будуть складати ще й зовнішні іспити, щоб підтвердити свою кваліфікацію і водночас засвідчити якість надання освітніх послуг університетами. Це зовсім нова річ, до якої ми, до речі, були зобов’язані, приєднавшись до Болонського процесу. І Україна у 2012 році на міжнародній конференції, де звітували про те, як учасники Болонського процесу розвивають свої системи вищої освіти, з оцінки якості вищої освіти фактично отримала двійку. І от тепер ми цим законом створюємо нормативну базу для такої системи забезпечення якості вищої освіти.
– Ваш комітет опрацював чимало поправок до закону, поясніть, як ви визначали їхню доцільність?
– Ми опрацювали понад 5000 пропозицій від університетів, ще 900 поправок від депутатів. Передусім визначаємо, чи впливає ця поправка на підвищення якості освіти, конкурентоспроможність студента-випускника на ринку праці. Відповідно надається перевага тим поправкам і пропозиціям, які сприяють покращенню якості освіти.
– Ліліє Михайлівно, які Ви бачите шляхи реформування вищої освіти?
– Сьогодні в нас є кілька проблем, які зрозумілі кожному споживачу вищої освіти: як зробити результати навчання в університеті такими, щоб випускник був конкурентоздатним на ринку праці, щоб роботодавець міг взяти його на перше робоче місце і бути задоволеним. Адже сьогодні Федерація роботодавців каже про те, що щороку вони мільярд гривень вкладають у допідготовку випускників. Отже, нам потрібно наблизити зміст вищої освіти до потреб ринку праці. З іншого боку, нам потрібна прозора конкуренція між університетами. Вищих навчальних закладів в Україні дуже багато. Вони видають диплом одного державного зразка, але за цим дипломом різна якість освіти. В зв’язку з цим необхідно зробити чітку оцінку цієї якості й гроші «пустити» за студентом. Тоді з часом всі університети, які дають фактично фіктивний диплом, будуть змушені або закриватися, або приєднуватися до сильніших.
– Нова концепція системи вищої освіти передбачає такі освітньо-кваліфікаційні рівні, як «молодший спеціаліст», «бакалавр» і «магістр». Як співвідноситимуться ці рівні отриманої освіти до ринку праці?
– Це було одним із завдань зробити нашу вищу освіту зрозумілою для світу. Оскільки Україна вибрала євроінтеграційний рівень і прагне, щоб наші дипломи визнавав світ, потрібно наші національні кваліфікаційні рівні розмістити в міжнародних стандартах. За новим освітнім законом бакалавр, власне, і є тією вищою освітою, яка має свою нішу на ринку праці. Наступним важливим етапом стане визначення кваліфікацій для бакалаврів.
А ось «молодший спеціаліст» віднесено до професійної освіти. Пам’ятаєте, що цей рівень був штучно привнесений у вищу освіту, щоб збільшити показник охопленості вищою освітою населення України. Ми ж, насправді, маємо дірку в сфері професійної освіти. Відразу скажу, ті, хто готують молодших спеціалістів, можуть бути інтегрованими в структуру вищих навчальних закладів.
– Чи передбачає новий освітній закон певні механізми розподілу державного замовлення за спеціальностями?
– Щодо цього питання, то ним повинні займатися прогнозувальні інституції, які продемонструють нам структуру державного замовлення: скільки кого нам потрібно щонайменше за кошти бюджету. Зараз формування держзамовлення випливає з можливостей вищого навчального закладу, а, насправді, ми повинні прогнозувати, як буде розвиватися суспільство й економіка. Треба визнати, що держзамовлення втратило колишню функцію: коли кожному, хто навчався за державним замовленням, гарантували роботу.
Ми переконані, що завдяки правильному розподілу державного замовлення створимо конкуренцію між університетами на основі якості вищої освіти. Саме абітурієнти з високими балами обирають певний виш і таким чином передбачають державні місця навчання. Отже, середній бал із ЗНО вступника, потреби ринку праці, роль університету в регіоні з якості підготовки фахівців – ті показники, що впливатимуть на розподіл державного замовлення.
– Якось Сергій Квіт зазначив, що 5 % часу український викладач приділяє науковій діяльності, якщо у Європі цей показник становить 50 %. Чи ліквідує цей дисбаланс новий законопроект?
– У нас є поправка про зменшення максимального навантаження викладачів із 900 до 600 годин. Так вивільниться час для наукових досліджень.
– Які ще інновації чекають на вищу освіту в майбутньому?
– Ми вже згадували трициклову систему вищої освіти. Також можливість обрання студентами 25 % навчальних курсів за бажанням. Зрозуміло, що це створює певний дискомфорт для керівництва вищих навчальних закладів і викладачів, але в результаті останні починають конкурувати між собою, бо студент обирає того педагога, який пропонує цікавіший курс. Це оживляє рівень освіти, якість викладання і є реальним способом підвищення якості вищої освіти загалом. Окрім того, передбачено обрання ректора університету без погодження з міністром освіти, видача дипломів докторам (кандидатам) наук безпосередньо у спецраді.
Зрозуміло одне: новий ЗУ «Про вищу освіту» передбачає більше свободи і водночас більше відповідальності, з одного боку, університету за якість надання освітніх послуг, з іншого, – студентів за рівень отримання знань.
Інна МОГІЛЕВСЬКА,
Іванна МИСЛИВА-БУНЬКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело