![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/pyoagrcd_9e.jpg?itok=e9xjjh42)
Як розвіяти стереотипи про ту чи ту країну? Як поринути в нову культуру, релігію, освіту, науку, бізнес тощо? Які визначні пам’ятки іншої країни? Як підвищити рівень іноземної (здебільшого англійської) мови? Звісно, можна дивитися програми «Світ навиворіт», «У пошуках пригод», пізнавальні передачі на телеканалах «Мега», «Discovery», читати журнали про подорожі. Як альтернатива – відправитися у дво-триденну екскурсію. А найкраще – пройти кількатижневе стажування в іншій країні. Цей спосіб найпопулярніший серед студентів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Таку подорож-навчання здійснила третьокурсниця інституту філології та журналістики (спеціальність «Видавнича справа та редагування») Анжеліка ЩЕРБИНА. Вона нам розповіла про те, як споглядала, відчувала, смакувала, вивчала країну пірамід, фараонських гробниць, а також моря, сонця і тепла – Єгипет.
– Анжеліко, розкажи, як ти потрапила до Єгипту і чому обрала саме цю країну?
– У Єгипет я поїхала завдяки Міжнародній молодіжній організації «AIESEC», яка в Україні працює понад 20 років, а в усьому світу – понад 60 років і представлена у 124 країнах світу. У цій організації я пропрацювала рік, тому знала вимоги до стажера: володіння англійською мовою; наявність закордонного паспорта; елементарні навички в тій сфері, з якої будеш стажуватися (адже потрібно заповнити своє резюме); маєш бути студентом 1-6 курсу, або нещодавнім випускником, а головне – бажання. Кандидат спершу проходить інтерв’ю зі своїм менеджером, потім онлайн-тест з англійської мови. Загалом це має бути як мінімум рівень В2 – уміти розмовляти й розуміти сказане. Після тестування відбувається інтерв’ю з представником сторони, що приймає.
Для стажування AIESEC пропонує такі країни, як Туреччина, Єгипет, Шрі-Ланка, Індія, Туніс, Індонезія, а також Польща, Білорусь, Словаччина, Чехія. Проте зупинилася на Єгипті. Ще з дитинства мріяла побачити піраміди, закарбувався в пам’яті фільм «Мумія». Так я потрапила до Єгипту в місто Александрія на 41 день.
– AIESEC як відрядна організація чим забезпечує стажера?
– Я оплачувала лише дорогу і брала із собою кишенькові гроші (на харчування, проїзд, екскурсії, сувеніри). Організація забезпечила нас проживанням (виняйнала нам квартиру), культурною програмою та оплачувала частково проїзд.
– У чому полягало твоє стажування?
– У мене називався проект «Спред», що полягав у маркетингу. Ми створювали презентації «Як бути лідером», «Як правильно робити інтерв’ю», організовували квести, вечірки.
– З яких країн ще були учасники?
– Були з Мексики, Колумбії, Італії, Франції, Індонезії, Китаю, Тунісу, Росії, Греції, Кореї, Намібії, Кенії.
– Побачивши таку національну різноманітність стажерів, тебе охопив страх чи почуття цікавості?
– Спершу злякалася, а потім захопилася співпрацею, адже ми один одного навчали, культурно збагачували, обмінювалися ідеями. Звісно, у перший тиждень було найважче звикати до спілкування англійською мовою. Останні три тижні – час незабутнього стажування. Тільки захоплення.
– З ким ти найбільше подружилася?
– З дівчатами з Мексики, України (м. Здолбунів), Колумбії, Росії. Щодо росіянок, то, відкидаючи будь-які політичні перипетії, ми гарно товаришували та спілкувалися. Особливо останні три тижні.
– Чи спілкувалися ви з місцевим населенням?
– Організатори забороняли нам спілкуватися з місцевим населенням, але ми були вимушені. Адже ходили до магазинів. Та ми зрозуміли, що місцеві не знають англійської мови, хіба що «I am…», «You are…», «One, two, three…» Тому дуже важко було пояснити, що хочемо.
– Чого ти навчилася за шість тижнів?
– Передусім і найголовніше – вдосконалила уміння і навички спілкуватися англійською мовою. Цікаво, коли говорила з батьками, то не завжди могла згадати українське слово. Навіть коли я повернулася в Україну, то мені ще два тижні снилися сни англійською. Також навчилася працювати в екстремальних умовах, спілкуватися з людьми різної національності, зрозуміла, як працюють іноземці, пізнала нову чужу культуру. Я для себе відкрила Єгипет, адже це моя перша подорож закордон.
– Окрім самого стажування, в тебе була можливість відвідати якісь цікаві місця? Був час поніжитися в морі?
– На жаль, в інші міста ми не їздили, бо в період мого перебування в Єгипті був Рамадан. Тому туристам було небезпечно пересуватися країною. Після цього проходили ще якісь свята, під час яких нам доводилося просиджувати кілька днів поспіль удома. Проте нас возили в інше невеличке місто-село Норс Кост, де ми мали змогу на приватному пляжі засмагати, купатися в морі. Бо на загальноміських пляжах нам було заборонено оголюватися. Зрозуміло, що це викликано вимогами мусульманської віри: потрібно було ходити в штанах або довгій спідниці, кофтах чи максимум у футболці (не дозволено одягати майки).
В Александрії я побувала в одній із найбільших бібліотек світу. Для мене як майбутнього видавця-журналіста це диво, мрія, казка. Книгозбірня дуже велика, сучасно обладнана та перебуває під посиленою охороною. Їздили до національного музею, де бачили гробниці, різні статуетки, національний одяг, посуд, відвідали Александрійський амфітеатр, від якого залишилися тільки цеглини й загальний його вигляд. На жаль, єгиптяни не дуже цінують культурні пам’ятки – і це було для мене шоком. Щодо пірамід, то я їх так і не побачила, бо така екскурсія дороговартісна ($100).
– Чи пробувала ти щось із єгипетської кухні?
– Ми їли дуже смачну рибу (хоч в Україні я її не полюбляю), смажені креветки, булочки з лівером із додаванням гострих спецій, національну страву – кошері (рис і два види макаронів приправлені томатним соусом). Ця страва дуже смачна і дешева (7 паундів = 14 гривень). Усе, що стосується корови, єгиптяни готують і їдять – від мізків до самих кісточок. Мені пропонували з’їсти бутерброд із мізками, але я не наважилася. Хоча в основному місцеві харчуються фаст-фудами – і це мене розчарувало.
– Єгипет – мусульманська країна. Чи виникали якісь проблеми в тебе?
– Айсекери, коли нас забирали з аеропорту, проінструктували щодо особливостей поведінки, одягу тощо. Загалом потрібно бути досить обережними, бо в нас, європейок, біла шкіра, відповідно в місцевих особлива увага до нас (перехожі підходили фотографуватися, діти вивчали нас на дотик, просили гроші, велика кількість вуличних продавців, які намагалися продати щось, навіть найдрібніше. Хоча росіянки скористалися деякою ситуацією і дозволили александрійцям із ними фотографуватися за гроші, так заробивши 10 паундів).
– Провівши у Єгипті 6 тижнів, ти розвіяла чи підтвердила стереотипи про цю країну? Чого дізналася нового?
– І те, й інше. Єгипет – країна пустель, сонця, спеки. Проте Александрія розміщена поблизу моря, свіжість якого завжди відчували. Щодо людей, то вони не стільки страшні та жорстокі, скільки дуже емоційні. Я думала, що тут, як і в Україні, будь-де можна купити алкоголь. Та ні! Також очікувала, що в Єгипті всі жінки ходять повністю закриті. Здебільшого в них довгий одяг і хустина на голові. Бачили лише кілька жінок у паранджі
– Попри якісь негаразди, що сподобалось у Єгипті?
– Звісно, природа. Повсюди пальми, вигляд на море з квартири і вранішній морський бриз. Також бібліотека, саме стажування, люди, котрі з нами працювали, інші стажери.
Траплялися нам дуже хороші люди, зокрема продавці хліба, які намагалися навчити нас арабської мови. От я вивчила кілька слів арабською, арабські цифри (писати і говорити). Якщо прожити рік у Єгипті, то легко можна вивчити арабську.
– Чи хотіла б ще пройти схоже стажування? У яку країну вирушила б наступного разу?
– Відповідь тільки ствердно-позитивна. Якщо брати Єгипет – то хотіла б побувати в місті Люксор або Каїр. Щодо іншої країни, то це була б Індонезія, Індія, Туніс. Але це все залежить від фінансових можливостей.
– А яка була б сфера стажування?
– Вона однозначно має бути пов’язана з моєю спеціальністю: видавнича справа (робота у видавництві), журналістика (брати інтерв’ю у відомих людей). Оскільки AIESEC уклав угоду з нашим університетом, то стажування зі спеціальності зараховують як практику. Також таке стажування можна вписати в резюме, що дуже цінують роботодавці.
– Щоб ти порадила і побажала новачкам, котрі хочуть здійснити таке стажування?
– По-перше, не боятися вирушити закордон самій; по-друге, вчити-вчити-вчити-вчити англійську мову, бо вона пригодиться в нашому подальшому житті; по-третє, перед поїздкою потрібно прочитати про особливості культури, релігії (щоби дотримуватись елементарних правил поведінки), клімату (взяти відповідні креми), кухні (пігулки залежно від стану здоров’я); по-четверте, чітко визначитися напрямок (проектом) стажування.
Найголовніше – розвивайтесь і не бійтесь! Що може бути краще, ніж вийти із зони комфорту і просто податися в іншу країну. Це неоціненний досвід.
– Дякую за розмову. І бажаю, щоб ця подорож-стажування стала стартом у твоїй успішній кар’єрі.
Розмовляла
Іванна МИСЛИВА-БУНЬКО