![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/91088298_296031044710232_2306946811513798656_n.jpg?itok=t7qDUi54)
Ірина Климець – одна з найвідоміших легкоатлеток Волині й України, випускниця магістратури Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Минулорічний чемпіонат світу у Досі став чи не найвдалішим стартом у кар’єрі волинянки. У секторі для метання молота дівчина зуміла тричі оновити персональний рекорд і зупинилася за крок від медалі, посівши п’яте місце.
З огляду на потенціал спортсменки, Ірину вважають однією з реальних претенденток на медаль Олімпійських ігор, проте чи виправдані такі сподівання дізнатися цього літа не вийде: Олімпіаду у Токіо перенесли через пандемію коронавірусу. На момент нашої веброзмови Ірина перебувала на зборах в Анталії. Дівчина швидко погоджується на інтерв’ю і так само оперативно відповідає на всі питання.
– Ірино, передаємо вітання з Луцька до далекої Анталії. Зараз ти перебуваєш на зборах, розкажи, будь ласка, про особливості своєї підготовки, зважаючи на ситуацію із коронавірусом. Чи є можливість повноцінно тренуватися?
– Ми їхали сюди на підготовку до зимового Кубка Європи. Зрештою, ці змагання були скасовані. Тому готувалися вже до Олімпійських ігор. Олімпіаду теж вирішили перенести, отже наші збори на цьому завершуються. Зважаючи на це, для нас шукають квитки, щоб повернутися в Україну. Умови для тренування тут набагато кращі. Є можливість займатися штангою в готелі. Також поблизу спорудили сектор, де ми метали снаряди і повноцінно тренувалися.
– Нещодавно стало відомо про перенесення Олімпійських ігор на наступне літо. З одного боку, твоя мрія вдруге виступити на Олімпіаді віддалилася на рік, а з іншого – матимеш більше часу, аби підготовитися до змагань. Зрештою, з огляду на ситуацію в світі, таке рішення МОК було прогнозованим. Як ти оцінюєш такий вердикт Міжнародного олімпійського комітету в контексті твоїх перспектив на змаганнях? Відтермінування допоможе краще підготуватися чи навпаки зашкодить?
– Я не розчарована, що Олімпіаду перенесли. Намагаюсь у всьому знаходити позитив. Для себе я вирішила – якщо перенесли Олімпійські ігри, значить у мене є більше шансів та часу вдосконалити свою техніку, краще підготуватися. Зрештою, все, що не робиться, – до кращого. Зараз для нас головне, щоб пройшла ця пандемія і ми могли повноцінно брати участь у змаганнях.
«В Досі я і так зробила неможливе»
– Чи розмовляла вже з тренерами щодо того, як тепер будете готуватися до Олімпіади? Очевидно, що доведеться змінювати план підготовки до змагань.
– Ми про це поки не думали. Треба чекати на закінчення пандемії. З’явиться новий розклад змагань – тоді і зможемо планувати підготовку. Зараз у мене своєрідний перехідний період. Ми знизили навантаження і тренуємось у підтримуючому режимі, поки все не стане на свої місця.
– Декілька місяців тому було дуже багато розмов про проблеми з державним фінансуванням підготовки наших олімпійців. Чи вирішено цю ситуацію?
– Дійсно, було дуже багато розмов про фінансування підготовки до Олімпійських ігор. На сьогодні ситуація покращилася. Ми розписали й узгодили чіткий план підготовки. В матеріальному плані все було набагато краще, ніж торік. Тобто фінансово ми мали змогу робити збори там, де нам потрібно.
– Щодо попередніх стартів, то не можна не згадати чемпіонат світу в Досі, де ти посіла п’яте місце з трьома особистими рекордами, так званими «персонал бестами». Тим не менш, «апетит приходить під час їжі»: від подіуму тебе відділили 80 сантиметрів. Як оцінюєш для себе ці змагання? Це був твій максимум на той час?
– Якщо згадувати попередній рік, то в Досі справді були незабутні змагання. Я не можу сказати, що це мій максимум у результаті. На той момент було багато технічних помилок, і фізично можна додавати… Але тоді я і так зробила неможливе, тричі оновивши особистий рекорд. Звичайно, хотілося медаль, але це дало мені ще більше мотивації рухатися до подіуму на серйозних стартах, зокрема на Олімпійських іграх.
«Студентські роки – найкращі!»
– З огляду на те, що готуємо інтерв’ю для сайту Університету, не можу не поцікавитися тим, яке воно, студентське життя професійної спортсменки, яка більшість часу проводить у різних куточках світу: то на змаганнях, то на зборах? Згадай, будь ласка, свої студентські роки.
– Студентські роки – найкращі! Звичайно, було дуже важко поєднувати навчання зі зборами та змаганнями, але викладачі та керівництво Університету завжди ставилися до всього з розумінням. Я брала завдання, їхала на збори, там паралельно їх виконувала, а як поверталася до Луцька – здавала. Під мене інколи підлаштовувалися, допомагати. Я складала всі іспити та заліки, тому дуже вдячна Університету та викладачам. Зараз я теж часто ходжу в спорткомплекс вишу. Всі цікавляться моїм життям. Викладачі та керівництво підтримують, хвалять. На чемпіонаті України, який відбувається у Луцьку, чимало працівників і студентів СНУ імені Лесі Українки приходять вболівати за мене.
– Кажуть, що спортсмен – це вже повноцінна професія. Й освіта таким людям не потрібна. Чи важлива для професійного спортсмена вища освіта? Розкажи про це з власного досвіду.
– Свою вищу освіту я пов’язала зі спортом. Закінчила магістратуру у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Освіта – це один із важливих аспектів у моїй спортивній кар’єрі. За професією я тренер-викладач. В Університеті дізналася чимало корисного, зокрема про методи та техніки навчання. Тому вважаю, що для професійного спортсмена вища освіта обов’язкова. І дуже добре, коли вона пов’язана з твоїм видом діяльності. Тобто коли ти спортсмен і навчаєшся на юриста – це одне, коли на тренера – інша справа.
– У Луцьку хороша спортивна інфраструктура: це й стадіон «Авангард», і стадіон та спортивні зали Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, і тренажерні зали. Для повноцінної підготовки метальників бракувало лише хорошого сектора для метань. Знаю, що це питання теж на стадії розв’язання. Чи можна очікувати того, що тепер ти частіше буватимеш вдома та матимеш змогу повноцінно тренуватися?
– Знаю, що планують побудувати «метальне містечко». Але справа не лише у цьому. Добре було б ще побудувати тренувальний сектор. Потрібно, щоб був зал, штанги, тоді я змогла б нормально тренуватися, бути на зборах у Луцьку, нікуди не виїжджати, а лишатися на своїй рідній Волині. Я сподіваюся, що ці слова нарешті стануть дійсністю, і хоча б у 2020–2021 роках ми побудуємо перший тренувальний сектор в області. Ще перед Олімпіадою 2016 року мені обіцяли сектор, який досі чекаю. Навіть коли чемпіонат відбувався у Луцьку, я до останнього дня сиділа на зборах. Минулоріч це було у Конча-Заспі. Лише в останній момент повертаюся до Луцька, тому що немає де провести останнє тренування. Я приїжджаю сюди, немає навіть часу на відпочинок – відразу на змагання. Сектор для тренувань у Луцьку дужепотрібний!
«Інколи я на таких емоціях, що навіть не пам’ятаю: танцювала чи ні»
– Незважаючи на молодий вік, тебе вже можна вважати досвідченою спортсменкою. Зараз «у спину дихає»плеяда юних метальниць. Відчуваєш конкуренцію від молодших колег?
– Я тільки «за», щоб була якомога вища конкуренція. Це мене більше мотивує, не дозволяє розслабитися. Насамперед я шукаю мотивацію і стежу за спортсменками трішки професійнішими від мене. Це допомагає не здаватися. І коли я відчуваю втому, або просто не хочу йти на тренування, я розумію, що пропуск для мене неможливий.Але, звичайно, підростає талановите молодше покоління. Це мене теж підштовхує до вищих результатів, до самовдосконалення.
– У тебе є своєрідна «фішка»– це твої танці. Глядачі вже звикло до них й обговорюють їх так само, як і вдалі результати. Чи приготувала щось таке на Олімпійські ігри?
– Починаючи з чемпіонату Європи у Берліні, на всіх вдалих стартах я танцюю. Це, насамперед, мій неконтрольований прояв емоцій. Уже потім, після змагань, бачу свої танці. Інколи я на таких емоціях, що навіть не пам’ятаю: танцювала чи ні. І коли дивлюся на танці у записі – це смішно, весело, отримую чимало коментарів щодо цього. На Олімпійських іграх хочу отримати такі емоції, які змусять мене затанцювати. Хочу, аби вдалося все, щобя була задоволена так, як на чемпіонаті світу в Досі. Тоді танцювала майже після кожного виступу. На той момент я була задоволена. Хочеться на Олімпіаді не тільки після шостої спроби затанцювати, а й на подіумі, або після подіуму – як складеться.
– Що б ти порадила студентам нашого Університету в період карантину? Чим зайнятися в цей час?
– Карантин – це час для проведення дозвілля із сім’єю, рідними. Це момент для самовдосконалення, для того, щоб зрозуміти, що тобі дійсно важливо. Карантин – хороша можливість розпочати щось нове. Сьогодні є чимало цікавих челенджів.Можна спробувати себе у чомусь новому. За швидким ритмом життя ми часто не помічаємо деяких дрібниць і навіть важливих життєвих ситуацій. Коли у тебе з’являється 24 години, які ти проводиш вдома, тоді можна переосмислити все своє життя.
Розмовляв Андрій МОШКУН
При використанні матеріалів гіперпосилання на ресурс обов'язкове