«Студенти, які граються» – так називають учасників унікального аматорського театру факультету філології та журналістики. «Discipulus ludens» дивував, розважав, захоплював та інтригував у понеділок, 19 грудня.
День святого Миколая у студентів та викладачів філолого-журналістської родини пройшов під знаком… кота. Так, саме котами «обвішали» стелю другого поверху корпусу Н. Коти були всюди: на підлозі, столах, палетах і навіть на вікнах. Тому святковий виступ і розпочали із… (правильно!) віршів про святого Миколая. Зимові рими від студентки Анни Світач були частиною «Поетичного театру». Його продовжили Тарас Шевченко, Вільям Шекспір, Аліна Сорочук та Леся Українка. Поезія, що лунала, зверталася до одвічних тем: доля жінки, сенс буття та заліково-екзаменаційна сесія.
Глядацька аудиторія (особливо її професорсько-викладацька частина) помітно розслабилась на останній одвічній темі. Тому як шокова терапія на столах коворкінгу з’явилися законсервовані немовлята. Але про це пізніше.
А поки поговорімо про театр. Ще великий Вільям Шекспір із висоти свого унікального таланту та глибини епохи Відродження прорікав: «Все життя – театр, а ми в ньому – актори» (у мене завжди були проблеми з дослівним цитуванням). А що роблять актори? – (правильно!) Грають.
«Якщо можна щось перетворити на театр, то перетворюймо! – закликають вони у своєму “Кодексі театролюбців”, – Маска – це наш головний атрибут, символ і навіть прапор. Змайструйте свої маски – і ви пізнаєте свої ролі. А тоді обов’язково почнеться захопливий процес гри».
(Я пам’ятаю про законсервованих немовлят!)
А гра, за визначенням мого наукового керівника О. М. Косюк, – «добровільна дія або заняття, що здійснюється в усталених межах місця і часу… трампапамтрататампарарамутрапапарарапа-пам... супроводжується почуттям напруги й радості, а також усвідомленням іншого, аніж реальне життя, буття» [порядковий номер джерела у списку /крапка, кома / номер сторінки з цитатою].
Отож, гра продовжилася «Діалогічним театром». Законсервовані немовлята, штучно вирощені в спеціальних інкубаторах, стали декораціями дивного нового світу, який розгорнувся перед глядачами у виконанні студентів групи ВС-45. Картину «старого доброго», проте не менш дивного світу показали студенти без імені (хай збережеться навіки чистою їхня репутація!). Авторська інтерпретація «Перевтілення» Франца Кафки пропонувала глядачам стати свідками процесу поступового отарганення, зануритися в атмосферу буденності та байдужості і кинути яблуко в студентів без імені.
Далі – і в кінці – з’явилися коти і кішки. Ні, вони не з’явилися нізвідки, як це часто буває серед котячих: не спустилися із тюлю, не впали зі стелі, не вилізли з-під палета(у)(?). Вони просто весь цей час мовчки спостерігали, щоб потім організувати справжню наукотову дискусію. Група Укр-22 знайомила з незнайомцями котами в рамках «Театру-маскараду». І в розпал дискусії, як це буває в авторитетних наукових колах, почалися аргум… ТАНЦІ!!! Цим (і ще смачним печивом від найсвятішого Миколая) закінчилося святкове дійство театру «Discipulus ludens», який дивував, захоплював, інтригував, шокував, проте не залишав байдужим жодного зі своїх глядачів.
І, за всіма правилами написання якісного журналістського матеріалу, саме час для коментарів.
«Як затята театралка від студентських часів і дослідниця геніального театру Лесі Українки (досі все ще віртуального), я завжди була певна: студентське життя має насичуватися грою. Тільки через гру, як свідчать наукові авторитети світового рівня, постає культура: щось таке, що олюднює і підносить сліпу природу, націлену лише на брутальне виживання. У кожній студентській групі обов’язково знайдеться кілька осіб, обдарованих акторськими чи режисерськими здібностями або й просто наділених сценічним мисленням. Для них студентський театр – це органічна потреба і чудовий спосіб самореалізації. Але й байдужі до театру швидко відчувають смак до гри, яка, окрім всього іншого, є також відкритим (не схованим!), а тому дуже захопливим процесом творчості.
Другий курс почав свою театральну кар’єру ще минулого року, сміливо кинувшись актуалізувати «Кассандру» Лесі Українки. Цьогоріч вони вже подужали «Собаку на сіні» Лопе де Веги і маскарад на теми антології «Кіт Матіфас та інші» (українська поезія про котів). Глядачі привітали акторський талант Власюк Іванки і Власюк Ірини, Кушнарьова Влада й Ліщука Олега, Бокотюк Тетяни та інших «знайомих незнайомців». Акторів достатньо, аби подужати найсміливішу театральну затію! Отож грайтеся і творіть те, що до вас було відсутнє у світі. Де б ви не працювали у майбутньому, цей досвід буде для вас безцінним», – каже організатор заходу Марія Моклиця.
Керівник студентського театру Оксана Головій додає: «Ідея створення студентського театру вже давно витала у просторі ФФтаЖ (ще з моїх студентських років… Як давно це було! Та тут не місце ностальгії, я ж даю КОМЕНТАР!) – театру ЖИВОГО – не скутого класичними рамками, традиційними приписами, завченими «на зубок» фразами, позами, жестами… А театру ВІЛЬНОГО (й дещо свавільного), відкритого до інтерпретацій, експериментів, епатажу, власне ГРИ. Театру, який би дарував відчуття свободи як акторам, так і глядачам; який би дозволяв під новим кутом зору подивитися на найкращі зразки української та зарубіжної літератури. Брак досвіду й сміливості заважав мені спробувати втілити цю ідею раніше. Однак робота зі студентами в контексті курсів з історії зарубіжної літератури переконувала з року в рік: варто спробувати, разом зі студентами (студентами ФФтаЖ!) ми зможемо все. Тим паче, що в прочитанні художніх творів відчувалося студентське бажання копати глибше, а окремі практичні заняття перетворювалися на креативні дійства…
І от 10 листопада в рамках Тижня ФФтаЖ відбулося представлення проекту «Discipulus ludens» (студенти-філологи другого курсу презентували три основні напрямки нашого театру – поетичний, монологічний, діалогічний театр). Святий Миколай зібрав театролюбців удруге. Цього разу виявили свої акторські можливості студенти різних курсів філологічних і журналістських спеціальностей. Особливим трепетом було наповнене драматизоване виконання поезій першокурсниками. В екзистенційний простір одвічного «Бути чи не бути?» через призму Вільяма Шекспіра та Лесі Українки нас занурили студенти групи ПМ-44. Потішили дійства, запропоновані студентами четвертого курсу спеціальностей «Журналістика» і «Видавнича справа та редагування», – обігрування роману О. Хакслі «Який чудесний світ новий!» (автор сценарію і режисер Анжеліка Щербина) та варіації на тему «Перевтілення» Ф. Кафки (режисер Людмила Роспопа). Було відчутно, що студенти отримали задоволення від можливості представити власне бачення відомих модерністських текстів у процесі невимушеної гри. Сподіваюся, що такий спосіб актуалізації української та зарубіжної класики знайде продовження серед студентів та викладачів. «Discipulus ludens» буде дивувати, інтригувати, захоплювати все новими й новими постановками. Хочеться, щоб театр ФФЖ об’єднав усіх, хто любить ГРУ».
«Скажу чесно: спочатку я була налаштована доволі скептично – ділиться враженнями учасниця заходу та уважний глядач Людмила Роспопа (так, я беру коментар сама від себе), – Така, м’яко кажучи, різношерста програма заходу збила з пантелику. Але потім я побачила, що є ПРОСТІР і що студенти-учасники його активно використовують. Простір, щоб проявити фантазію, винахідливість, талант, бути почутим, побаченим, інколи навіть зрозумілим… Все це вражає, і воно варте продовження!
Як на мене, “Discipulus ludens” – це такий особливий “агрегатний стан” студента, при якому левова частка енергії та активності спрямована не на вивчення тестів з основ права, а на справді корисну справу – самопошук, самоствердження та самовираження через розвагу, яка з часом обов’язково перетвориться на мистецтво».
Людмила РОСПОПА,
студентка факультету філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело