![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/o._strishenec.jpg?itok=kYtkvpJB)
Початок третього тисячоліття характеризується важливими подіями у соціально-економічному житті населення планети. Переплетення продовольчої, енергетичної та екологічної криз ставить під загрозу існування світової цивілізації, примушує держави об’єднувати зусилля для вироблення дійових заходів щодо подолання небезпеки, яка насувається. Для цього потрібно, насамперед, правильно оцінити міру загрози людству та зайнятися пошуком реальних, дієвих шляхів виходу із небезпечного становища.
Аналіз світового соціально-економічного розвитку не додає оптимізму. На переконання професора Гельсінського університету Х. Патомакі, чергова світова економічна криза за своїм розмахом може бути набагато глибшою і глобальнішою порівняно з попередніми. Вона розпочнеться, очевидно, у другому десятиріччі нинішнього століття. «На початку 2020-х рр. фінансовий крах і глибока депресія посилять діалектичні суперечності між протилежними тенденціями патологічного та прогресивного вчення. Демократично відповідальні та підзвітні й залежні глобально-кейнсіанські інститути виведуть ХХІ ст. на більш небезпечну стежку, ніж та, якою ми йдемо сьогодні. Але явно патологічні форми теорії будуть домінувати в 2020-ті рр., хоча зміни є неминучими. Отже, ера неолібералізму, очевидно, зійде з наукового олімпу наприкінці 2030 р. і з перервами протримається до середини півстоліття». Неолібералізм – один із основних напрямів сучасної економічної теорії та економічної політики, що ґрунтується на визнанні необхідності державного регулювання економіки зі здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої тенденції до монополізації господарського життя суспільства. Неолібералізм прийшов на зміну класичному лібералізму, ідеї якого на початку ХХ ст. виявилися недостатніми для розробки відповідної системи ефективних заходів запобігання монополізації ринкового господарства. Велика депресія 1929–1933 рр. означала остаточний занепад класичного лібералізму, моделі вільного ринкового господарювання , що знайшло своє відображення, з одного боку, в генезі кейнсіанства як ідеології макроекономічного регулювання, а з іншого – в суттєвому перегляді всієї системи ліберальних поглядів стосовно проблеми співвідношення ринкових і державних механізмів координації господарського життя За переконаннями відомого вченого-сучасника Бодрова, неолібералізм був необхідний Україні в період формування незалежної економічної політики на принципах демократії, свободи підприємництва та відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство, коли в неї був відсутній досвід переходу від неринкової до ринкової економіки. Попередження проф. Х. Патомакі щодо катастрофи, яка насувається, зроблені на основі глибокого наукового аналізу сучасного та минулого світового фінансово-економічного становища нашої планети. Вивести цивілізацію на шлях благотворного розквіту за допомогою кейнсіанської теорії та інституційних реформ неможливо. Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення її функцій капіталізм неспроможний існувати. Предметом дослідження була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення в масштабі національної економіки, на розвиток таких макроекономічних показників, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків тощо. Зокрема, сукупний попит є головним інструментом економічної політики країни щодо управління її бюджетом. Іншим напрямом сучасної економічної думки є інституціоналізм, об’єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава профспілки), а також правові, психологічні морально-етичні аспекти (звичаї, культура). Тобто, іде концепція визначення економічного зростання під дією позаекономічних чинників. Учений Р. Пател із Великої Британії підкреслює: «Блиск вільних ринків позбавив нас можливості бачити світ іншими способами… Сьогодні зрозуміло одне: мислення, яке втягнуло нас в цей безлад, неспроможне врятувати нас».
Досліджуючи світовий соціально-економічний розвиток на початку третього тисячоліття та погляди і прогнози багатьох учених, висновок один: існуючий спосіб виробництва, неоліберальна теорія, яка обстоює ефективність ринкового господарства, не забезпечують належних темпів росту економіки. Постає необхідність вироблення нової економічної теорії, здатної запропонувати людству дієвий спосіб виходу із важкого економічного становища та глобальної фінансово-економічної кризи, побудувати суспільство, вільне від насильства та соціальної несправедливості.
Події у світі дедалі більше переконують у тому, що панівний спосіб виробництва вичерпав усі свої можливості для економічного росту. Світобудова, яка встановилася після розпаду соціалістичного табору, командно-адміністративної системи, ставить перед людством багато питань. Критично переосмислюється й оцінюється економічний порядок, нав’язаний прихильниками ринкового фундаменталізму-неолібералами. У працях відомих учених розкриваються причини економічного колапсу, піддається критиці грошово-кредитна політика економічно наймогутнішої країни світу – США. Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Д. Стигліц пише: «Криза виявила відчутні пороки теорії ринкового фундаменталізму, згідно з якою діяльність ринків не веде до створення ефективної і стабільної економіки».
Провісником глобальної економічної кризи стала криза 2008–2009 рр., яка розпочалася в інформаційній економіці і на яку покладалися великі надії у відновленні рівноваги між пропозицією та попитом. Спад виробництва оголив усі вади саморегульованої олігархічно-монополістичної підприємницької економіки. І лише війни США в Афганістані й Іраку дали деякий імпульс ренесансу теорії «військового кейнсіанства», господарському розвиткові у названій вище країні, відвернули тимчасово її економіку від кризи, яка охопила увесь світ.
Продовжити існування панівного нині способу виробництва можна лише за умови застосування різних форм насильства, великих, локальних і малих військових конфліктів. При цьому доречно буде зауважити, що господарство планети вийшло зі світової економічної кризи 1929–1933 рр. лише після Другої світової війни. Повторення цього досвіду в сучасних умовах, за наявності зброї массового винищення, неможливе: воно може призвести до загибелі людства на земній кулі взагалі.
Наукової теорії, спроможної запропонувати дієвий шлях виходу економіки із нинішньої депресії, світова наука поки що не має. Більшість сучасних економічних учень продовжують визнавати ефективність ринкового господарства, яке закріплює, як правило, економічні досягнення лише найбільш розвинених країн світу, пропонує слабо- або середньорозвиненим державам повторювати їх досвід під лозунгом «перехідна економіка», яка нібито допоможе досягти високих економічних показників розвитку. Це обман.
Розвинена ринкова економіка постіндустріального суспільства не виправдала покладених на неї надій. Вона не тільки не розв’язала господарських і суспільних проблем, але і дала багато нових, аналогів яким не було в минулому. Одна з них – експорт робочих місць і сили за кордон, створених постіндустріальною економікою. Мільйони людей в Україні й інших країнах світу не можуть влаштуватися на роботу у своїй державі тому, що багато підприємств передислокувалося за кордон, де дешева робоча сила. Після 2012 р. у США втрачено близько 54,6 млн робочих місць. Життя вимагає від учених розробити нову наукову теорію, здатну вивести економіку світу з нинішньої депресії, оскільки поява її цілком очевидна та вкрай необхідна.
О. СТРІШЕНЕЦЬ,
доктор економічних наук,
професор
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело