Б’є скорботний дзвін, укотре нагадуючи людям про одну з найстрашніших соціальних катастроф ХХ століття... Знову оживає давній біль у серцях тих (уже небагатьох), кому судилося пройти через це пекло, хто ще пам’ятає жахливе відчуття тотального голоду й безнадії, дистрофію і постійний подих смерті, хто був очевидцем загибелі своїх рідних, близьких, сусідів, знав про факти людожерства. Та і в молодших, котрі народилися вже після 1932–1933 років ця пам’ять присутня на генетичному рівні. Її раз у раз будили розповіді старших (все вимовлялося пошепки, бо ж на офіційному рівні не було жодного голоду – були, мовляв, тільки «тимчасові труднощі з продовольством»). Ніби батьків попіл, що стукав у серце героя «Легенди про Уленшпігеля», кричали душі загиблих у свідомість цих юнаків та дівчат (а це, власне, покоління шістдесятників – майбутніх дисидентів) і зріла в них надія на зруйнування імперії зла...
Згадаймо й ми, що стоїть за одним зі злочинів віку. Спланована конфіскація врожаю зернових та всіх інших продуктів харчування у селян представниками тодішньої влади (особливу запопадливість виявляли її представники на місцях) призвела до смертей мільйонів селян. Це був жорстокий удар по генетичному коду нації, спричинивши значне зменшення кількості населення.
Нині, в роки незалежності, стали відомими подробиці цього страхітливого геноциду. З праць Роберта Конквеста, Джеймса Мейса, Дмитра Солов’я, Станіслава Кульчицького, з перевиданих художніх творів Василя Гросмана, Василя Барки, Уласа Самчука та ін. ми довідуємося про те, що творила з нашим народом більшовицька влада. З тривогою спостерігаємо за кривавими геополітичними ігрищами північно-східного сусіда, мета якого – знову втягнути Україну у сферу імперських планів та забаганок. Тому зараз особливо важливо не забувати про події 1932–1933 років. Схилімо ж голови на знак скорботи за жертвами Голодомору і пам’ятаймо про живих.
Закликаємо долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання, запалити свічку та вшанувати пам’ять безневинно загиблих українців.
Робімо все, що в наших силах, аби не допустити повторення таких трагедій.
Максим КИРИЛЕНКО