1. Дух Рісорджіменто
«Товаришу генеральний секретар, ви не турбуйтеся і спіть спокійно. Хай вас не переслідує кошмар, що Україна коли-небудь стане вільна…» Колискова для Горбачова від фестивалю «Оберіг–89». Мітинги на Замковій площі. Енергійні «рухівці» та «ленінопад», відродження «Пласту», створення товариства «Холмщина», товариство Лева з вертепом на Підляшші…На зламі вісімдесятих і дев’яностих років на Волині триває процес вивільнення енергії, «стисненої до відпору клітини». Професора Марсіяля цитує Юрій Липа у «Призначенні України»: «Можна заборонити одиниці говорити її мовою, можна вчити її дітей тільки чужою мовою, можна втискувати у їх голови цю чужу мову. Але чим натиск є раптовіший, сильніший, тим відпорніша затиснена клітина. Коли ж прийдуть, скажім, якісь політичні чи суспільні події, які ослаблять цей натиск, наступає такий швидкий, такий потужний і цілковитий вибух клітини, що відбудова мовна, інтелектуальна, духова і моральна стихійно затирає сліди всякого утиску».
У кінцевому підсумку ми не вибороли перемоги для нашого «лицаря без страху і докору» В’ячеслава Чорновола (друге місце на перших виборах Президента України 1991 року – 7420727 голосів, 23,27 %). Натомість повноваження заступника Представника Президента у Волинській області з гуманітарних питань дали мені змогу навесні 1992 року долучитися до реалізації великої ідеї університету для Волині.
Отож, до листопада 1993 року відкладаю друкарську машинку, з якою прийшов у «коридори влади» з журналістики. Проблеми деколонізації, декомунізації, відмосковлення церкви вимагали рішень, почасти нетрадиційних. Приміром, десятки тисяч марок «Почты СССР» годилися хіба що на макулатуру, але найавторитетніший серед наших філателістів, колишній фронтовик Василь Касянович Гаврилюк підтримав мою пропозицію: в обласній друкарні зробили наддруківки та використали марки для потреб нової української пошти, як це зробили власті УНР після 1917 року.
Непросто «на вершині тих прав, що вимагають обов’язків…», якщо вона «на семи вітрах історії». Зустрічаю у Ягодині делегацію волинських чехів, які прямують у Малин. І поки у Засмиках ковельчани лаштують до освячення відновлений цвинтар військовиків Армії Крайової, з Богданом Шибою і його колегами у Турійському районі готуємо урочище «Вовчак» до зустрічі іноземних делегацій на 50-річчя УПА. З Миколою Романюком організовуємо рух колони автобусів за маршрутом Луцьк – «Вовчак» – Горохів – Новий Загорів – Козацькі могили. Очолюю обласну редколегію національного проекту «Реабілітовані історією. Волинська область», Микола Кучерепа – редакційно-видавничу групу, що вивчає архіви в обласних управліннях МВД і СБУ, а віднайдена графіка легендарного Ніла Хасевича потрапляє до фільму Михайла Ткачука «Здобути або не бути». Презентуємо унікальний образ «Лісу, що стріляє» – проект пам’ятника борцям за волю України художника Миколи Кумановського.
З Мелетієм Семенюком беремо участь у конгресі Антибільшовицького блоку народів у столиці України й ушановуємо українських жертв колишнього концтабору у Явожно (РП). Зустрічаюся з українським сенатором Володимиром Мокрим у Кракові, у Варшаві підписую угоду про співпрацю з Об’єднанням українців у Польщі: декларуємо потребу вивчення українсько-польського конфлікту на Волині в роки минулої війни.
Олег Савчук піднімає питання спадщини історика та політолога В’ячеслава Липинського, отож, пропоную створити фундацію його імені. З Іваном Малковичем, Кирилом Стеценком, Андрієм Панчишиним і Володимиром Мазуром проводимо всеукраїнський «Оберіг–92» і фонди Волинського телебачення поповнюють найновіші записи української співаної поезії. Разом зі Святославом Пирожком намагаємося «пробити» для його «дітища» новий осідок поза межами Будинку радіо…
2. «Нема без влади волі»
Відкладаю до наступного року думку про Інститут державного управління, бо провідна зірка, «нитка Аріадни» у цьому лабіринті щоденних справ – ідея створення університету, якому віддають компартійні маєтності. Хоч у нашому педінституті імені Лесі Українки не бракувало авторитетних – за місцевими мірками – самовисуванців, кандидатуру майбутнього ректора університету волинянам пропонує шановний Ігор Рафаїлович Юхновський, академік, перший віце-прем’єр-міністр України: його побратим Анатолій Вадимович Свідзинський – професор Сімферопольського університету, доктор фізико-математичних наук, один із провідних фізиків-теоретиків України, громадський діяч.
Хтось має зробити перший крок назустріч. Беру відрядження до Сімферополя і, поблукавши околицями, потрапляю на гостину до одухотвореної української родини, щоб запропонувати господарю «громадські пута»: «Хто самохіть їх прийме хоч на мить, тому навік вони вгризуться в душу – я добре знаю се, мені повірте! – і вже їх скинути з душі не можна, та можна силою й завзяттям духа зробити з них ланцюг потужний влади…» (Леся Українка «Камінний господар»).
Анатолію Вадимовичу Свідзинському пішов сьомий десяток, коли він почав працювати над питаннями культурології, творити себе наново, принаймні ту частину себе, котру він уважав найголовнішою: власні уявлення про світ, культуру як феномен самоорганізації, як процес і потенціал, духовні цінності культури, мову та культуру.
Антиукраїнський психоз і несподіваний вибух російського фашизму на півострові спонукали Анатолія Вадимовича до осмислення проблеми: що таке культура? Які механізми розвитку, а головне – руйнації культури? І що ж таке нації?
«Занурившись у ці думки, інтуїтивно відчув, що перше питання більш фундаментальне і його розв’язок дасть об’єктивну, а не чисто емоційну основу для вирішення другого, – згадував мій співрозмовник ту пору духовного прозріння у передмові до книги «Самоорганізація і культура». – Влітку 1991 року сформулював основну ідею своєї теорії культури, а до кінця року мав достатньо систематизований її виклад. На превеликий подив, з’ясувалося, що без ідей сучасної фізики, а говорячи точніше, – синергетики, цього зробити неможливо. 1992 року, стиснувши цей виклад до 14 сторінок, опублікував його у журналі «Сучасність».
Анатолій Вадимович розповідав про історію зупинки будівництва атомної електростанції у Криму і свого дядька поета – Володимира Свідзинського. Уважно слухав про наші починання у відродженні історичної пам’яті, перші успіхи у відродженні забутих і народженні нових традицій, наші фестивалі вистав за п’єсами Лесі Українки, всеукраїнський «Оберіг» і «Берегиню» – міжнародний фестиваль фольклору, який єднав Волинь із українцями Підляшшя, Холмщини, Берестейщини, світу.
На завершення гостини запрошую Анатолія Вадимовича відвідати Волинь, його майбутнє «життєве середовище». Науково-дослідний «Полісько-Волинський народознавчий центр» презентує кандидат філологічних наук Віктор Давидюк. Щойно вийшла його «Поліська дома», що продовжує дослідження видатного етнолога Василя Скуратівського. Ігор Мірошниченко, найколоритніша постать фізмату, знайомить із власними інноваційними розробками, обговорюємо ідею медико-біологічного факультету. Надихає гостя постава Григорія Олександровича Гуртового, музей у Колодяжному, а Олександр Середюк частує юшкою у Музеї історії сільського господарства Волині…
Наступного разу організовую для Анатолія Вадимовича та його дружини Маргарити Василівни поїздку до Любліна. Проректор до справ науки Університету імені Марії Склодовської-Кюрі Ян Райс залагоджує зустрічі з колегами, а я виконую обов’язки перекладача під час розмов із керівниками кафедр і деканами, ректором університету упродовж трьох днів візиту. Порівнюючи здобутки польських колег із власним досвідом роботи у Сімферопольському університеті з надбаннями інших країн, Анатолій Вадимович готує для громадського обговорення концепцію Волинського університету. Його цікавить принцип синтезу науково-дослідних інститутів із університетом, його зв’язок із середньою школою, система підвищення кваліфікації вчителів, вивчення іноземних мов, видавництво…
Анатолій Вадимович прискіпливо вивчає організацію роботи бібліотеки Люблінського університету, а в Луцьку з ентузіазмом вітає ініціативу пані Шведе-Федоренко з Каліфорнії. Я готую гарантійного листа від нашої адміністрації і колишня випускниця Луцької української гімназії пересилає для університету у Луцьку силу-силенну наукової літератури – тисячі томів!
Підготовка до відкриття університету триває на усіх рівнях, навіть під час творчого звіту Волинської області на сцені Палацу культури «Україна». Вдома з авторитетними правниками обговорюємо та записуємо для телебачення розмову про перспективи юридичного факультету. Начальник Управління охорони здоров’я Володимир Іванюк запрошує авторитетних медиків Луцька, Львова та Тернополя обговорити перспективи медико-біологічного факультету.
Після Указу Президента України Леоніда Кравчука від 16 липня 1993 року про створення Волинського державного університету на базі педінституту імені Лесі Українки у моєму кабінеті на засіданні нашої робочої групи автор і виконавець Сергій Шишкін презентує демоверсію гімну «Постань, великий храм науки». Погоджуємо емблему художника Миколи Кумановського, який запропонував графічний стиль для друкованої продукції (іменні конверти та запрошення для учасників інавгурації).
Зрештою, з Анатолієм Вадимовичем та оператором Волинського телебачення вирушаємо до Львова. Записуємо розмову Ігоря Рафаїловича Юхновського й Анатолія Вадимовича Свідзинського, яку покаже Волинське телебачення під час його інавгурації.
І ось він, момент істини: «вибух затисненої до відпору клітини», який описує Ернест Дені у праці Юрія Липи «Призначення України». Вибух цей він зв’язує передусім із вибраними одиницями: «Це є розпросторення радості життя і продовження особистости одиниці на ціле середовище, що цю одиницю зродило». У стінах колишнього будинку політосвіти обкому компартії Анатолій Вадимович Свідзинський виголошує інавгураційну промову, яку завершує студентський гімн «Гаудеамус» у виконанні хору.
Піднімаємося вулицею Матейка з Миколою Жулинським, Володимиром Блаженчуком, Михайлом Ткачуком, гостями на мітинг біля головного корпусу університету на проспекті Волі. Слухаємо гімн «Постань, великий храм науки» Сергія Шишкіна, який виконує рок-група «Демісія» з Нововолинська на концерті майстрів мистецтв і художніх колективів у театрі імені Шевченка. Програму заходів завершує в облдержадміністрації прийняття на честь ректора і гостей Представника Президента України в області Володимира Блаженчука.
3. «Ви зробили щось неймовірне, що у нас могло потривати роки»
Не всі поділяють захоплення проректора Університету імені Марії Склодовської-Кюрі Яна Райса, але волиняни у Верховній Раді та діаспорі не залишають Анатолія Вадимовича сам-на-сам із проблемами перехідного періоду. У петиції на ім’я Міністра освіти України Петра Таланчука Степан Радіон із Мельбурна, заступник голови Світового академічного комітету українців, просить «не потурати проімперцям діяти сваволю і взяти під захист ректора, щоб запанував у ВДУ спокій та нормальна учбова праця викладачів на добро й розвиток Волинського університету для науки України» (Церква і життя. – 12 грудня 1993 р. – Ч. 50 /1201/).
Перший проректор Віктор Давидюк бере на себе тягар адміністрування. Педагога Миколу Вержбицького, якого рекомендує Фундація імені Липинського, Анатолій Вадимович призначає помічником ректора.
Спілкування з Анатолієм Вадимовичем Свідзинським зміцнювало переконання: владу дають знання, а не сила чи гроші. У листопаді 1993 року я полишив посаду заступника Представника Президента України у Волинській області з гуманітарних питань «за власним бажанням» і 1994 року сам сів за парту в Інституті державного управління і місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.
На моє прохання для «Студії 3» на радіо «Луцьк ФМ» Анатолій Вадимович згодом записав цикл творів поета Володимира Свідзинського. У телепрограмі «Такти і факти» (ВТБ) із захопленням говорив про спадщину світової слави математика Михайла Кравчука. Читав пречудові «Мікроновели мого життя» і презентував для моєї бібліотеки один примірник комп’ютерного набору. А на звороті титульної сторінки праці «Самоорганізація і культура» (В-во Олени Теліги, Київ, 1999) Анатолій Вадимович лишив такий дарчий напис:
«Вельмишановному панові Василю Ворону від автора на пам’ять про роки створення Волинського університету спільними з ним (п. Василем, а не університетом) зусиллями, а також про все, що з цього виплило, витекло і ще випливе у майбутньому. 27/11 99».
Світла пам’ять про вченого, мислителя, патріота виповнює тих неповних два роки, доки тривала ця неймовірна пригода у дусі українського Рісорджіменто…
Василь ВОРОН,
магістр державного управління,
лауреат Премії імені Ігоря Стравінського
Світлини Маргарити ЖУЙКОВОЇ
з сайту
https://uk.wikipedia.org/wiki/Свідзинський_Анатолій_Вадимович#/media/File:Свідзинський_А.jpg