![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/tutunik_grigoriy.jpg?itok=Vm5gOe66)
Якщо новелістику Григора Тютюнника студіюють у середніх та вищих навчальних закладах України (принаймні на філологічних факультетах), то роман «Вир» Григорія Тютюнника, удостоєний Шевченківської премії, уже невідомий сучасному юному поколінню. Григорій – старший брат Григора Тютюнника – народився 23 квітня 1920 року на Полтавщині, навчався у Харківському університеті на літературному факультеті. Григорій добровольцем пішов на фронт, двічі був поранений, двічі тікав з полону. У 1946 році завершує університетське навчання і переїздить на Львівщину. Про знайомство з майбутнім письменником, його успішне вчителювання написала дружина, Олена Федотівна Черненко-Тютюнник у книзі «Не зміліє пам’яті криниця: Спогади про Григорія та Григора Тютюнників» (Київ: Ярославів Вал, 2001. 255 с).
«Вчитель приїхав!» – про це довідалася Кам’янка-Бузька першого ж дня Григорієвого приїзду. А під вечір уже знали, що він працюватиме в середній школі вчителем мови й літератури. Оригінальна зовнішність, загадковість поведінки, гордо закинута голова, повільна хода, уважність до всього, що йому впадало у вічі, викликали надзвичайну зацікавленість не лише учнів, а й батьків… А наступного дня директор школи сказав мені, що прибув мій колега. Віддали йому мій 10-А клас, який я найбільше любила. Почувалася ображеною… Перед початком серпневої наради новий учитель підійшов до мене познайомитись. Ще не зустрівшись з ним, я була настроєна недружелюбно. Привіталась стримано, підкреслено холодно. Але через кілька хвилин Григорій Михайлович Тютюнник – «через двоє Н», як він говорив про себе, – роззброїв мене віршами Дмитра Павличка, які читав майстерно… Григорій Михайлович просто, по-людськи розповів, що йому довелось залишити роботу у Львівському культосвітньому училищі, яка дуже подобалась». У листі до дослідника творчості Тютюнників Олексія Неживого від 13 травня 2004 року Олена Федотівна написала: «У 1949 році ми одружилися. В березні одружилися, а з квітня цього ж року почали боротьбу за його життя. Став рухатися осколок по краю легені і підірвав могутнє здоров’я Григорія. Операція, ще одна, і ще. А ж доки в 1953 році вийняв осколок Амосов. Але функції організму були підірвані. В 1961 році 24 серпня ми переїхали до Львова, а 29 серпня Григорій обрав собі вічну квартиру…».
Роман «Вир» за радянського часу набув широкого розголосу через численні схвальні відгуки критиків (Л. Новиченка, І. Дзюби, С. Шаховського, І. Дорошенка та інших), перекладався різними мовами. Тепер твір зараховують до соцреалістичної літератури. В архіві дружини збереглося кілька сторінок, загублених редакторами «Виру». В одному з уривків йдеться про страшний голод 1933 року: сирота, «обірвана брудна дівчина років десяти» вкрала і з’їла галушки, батько звинуватив прийомного сина Тимка у злодійстві, повів у дровітню і хотів убити. Тимко «пригадував також ті страшні темні осінні ночі, коли за стіною завивав вітер, і холодна мокра пітьма лізла у вікна, а за дверима, в хатині, щось хлипало, і тоді йому здавалося, що то плаче сирітка замерзла і нещасна, проситься, щоб її пустили погрітися. Вранці він схоплювався разом з третіми півнями, приходив до матері, що топила піч, сідав на лаві і, поклавши голову на коліна, натягав полотняну сорочечку аж до пальців на ногах, скаржився, що йому чулося вночі, ніби хтось плакав і благав матір, щоб вона не спала так міцно та впустила б ту сирітку на піч погрітися. «Добре, синочку, добре», – обіцяла мати, а в самої текли по щоках сльози…».
За романом «Вир» Григорія Тютюнника у 1966 році під керівництвом професора С. Шаховського захистила кандидатську дисертацію Галина Іванівна Мудрик, яка працювала на кафедрі української літератури тоді ще Луцького педагогічного інституту. Вона приїздила до Олени Федотівни, працювала з архівом Григорія Тютюнника й виявила рукопис роману «Буг шумить», етапний твір у творчому зростанні письменника, який згодом було опубліковано. Олена Федотівна відійшла у засвіти 2009 року.
У книзі спогадів «Не зміліє пам’яті криниця» О. Черненко-Тютюнник уміщені фрагменти із записників Григорія Тютюнника:
Краса – категорія невловна, що складається з багатьох чинників. Хто її спіймає, той геній.
З людей хочуть зробити богів, але люди знають, як сумно богам, і вони завжди залишатимуться людьми зі всіма притаманними їм слабинками.
Навіть посереднє минуле у спогадах завжди прекрасне тільки тому, що воно вже не повернеться. Сучасне ж невиразне й буде прекрасним тоді, коли дожене минуле.
Якби люди не таїли своїх думок один від одного, суспільство уже давно було б чисте від усякої гнилі.
Глибоко в землю пустило сонце коріння і, напоєне соками землі, цвіте й зеленіє, і не боїться ні бур, ні вітрів, ні гроз, бо непоборна сила землі й незатьмарна краса квітування.
Акації пахнуть ваніллю.
Вікторія СІРУК, канд. філол. наук, доцент кафедри української літератури