![віів](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/img_1994_0.jpg?itok=9wMCK8tY)
Щоб спростувати стереотипні уявлення про осіб з інвалідністю та запропонувати новий підхід для їх соціалізації засобами мистецтва у Луцьку реалізується проєкт «Створення інклюзивного ХАБу». Проєкт реалізує БФ «Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» за підтримки Українського культурного фонду та за участі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та ГО «Інклюзивні студії».
Інклюзивний ХАБ буде створено з метою впровадження успішних інклюзивних практик (зарубіжних та українських) в освітньо-мистецьке середовище та задля реалізації культурних прав осіб з інвалідністю.
Щоб дізнатися про проект більше, ми вирішили поспілкуватися з координаторкою проекту Вікторією Колодяжною, яка є доценткою кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету СНУ імені Лесі Українки.
- 26 червня 2020 року стартувала реалізація проєкту «Створення інклюзивного Хабу». На якому етапі свого становлення зараз перебуває цей проект?
Насправді, проєктів два. Перший – «Створення інклюзивного ХАБу», а другий – «Інклюзивні мистецькі вікенди «Простір дії» (координаторка – Олена Галапчук_Тарнавська), який також буде відбуватися в Луцьку і члени нашої громадської організації «Інклюзивні студії» є командою цього проєкту. Хочу наголосити, що ці проєкти змогли відбутися завдяки конкурсу, що був оголошений Українським культурним фондом. Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України. Своєрідною новацією і великим проривом, на мою думку, є те, що Український культурний фонд започаткував лот, який називається «Інклюзивне мистецтво». У його проєктах про себе можуть заявити як самі люди з інвалідністю, так і реалізуватись різноманітні проєкти, направлені на зміни в суспільстві, щодо сприйняття осіб з інвалідністю, щоб ці люди відчували себе повноцінними членами суспільства.
Пишучи ці проектні заявки ми мали надію, що хоча б одна з них виграє, але як то кажуть: «Мрійте обережно, бо мрії можуть здійснитися». Виграли обидві. Єдина трудність у тому, що проєкти реалізуються одночасно (тривають від кінця липня до кінця жовтня), тому треба постаратися, щоб усе вийшло якнайкраще.
- Для реалізації таких потужних проектів потрібен хороший колектив.
Безумовно, але в нас у цьому плані все гаразд. В нас із Фондом Ігоря Палиці "Тільки разом", Українським культурним фондом та Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки вийшла гарна тріада.
- В чому суть цього проєкту?
Проєкт «Створення інклюзивного ХАБу» передбачає декілька напрямків – проведення тренінгів для спеціалістів, організація приміщення ХАБу та створення музичної та театральної інклюзивних студій, де зможуть займатися діти з інвалідністю та без інвалідності. Саме в цьому напрямку партнером виступає Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. За це ми хочемо подякувати ректору - Анатолію Васильовичу Цьосю, який підтримав ідею створення в університеті інклюзивного осередку, виділив частину приміщення бібліотеки, де Благодійний фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» робить ремонт приміщення відповідно до всіх вимог доступності.
Ми хочемо, щоб це не було просто приміщення з табличкою, бо від цього не відбудеться ніяких змін . Ми впевнені, що тут будуть проводитися різні навчальні та просвітницькі заходи для дуже широкої аудиторії. Те, що на наші тренінги реєструвалося більше 40 учасників, говорить, що ці теми актуальні. Це одна з місій проєкту – навчання і просвітництво, а другий напрямок – робота інклюзивної музичної та театральної студій. Нам важливо, що це не була сегрегація, коли це буде студія тільки для дітей з інвалідністю. Ми хочемо, щоб це були студії, де могли б разом музикувати, займатись творчістю всі діти.
- Як виникла ідея щодо реалізації такого проекту?
Я займаюся громадською діяльністю вже 5 років та реалізовувала проєкти, які також були направлені на формування толерантного суспільства. Зокрема, проєкт «Сонячні люди - роблять сонячні справи» Британської Ради в Україні у програмі «Активні громадяни». Йшлося про те, що будь яка установа чи організація могла запросити людей з інвалідністю до себе в гості на нетворкінг - зустріч, де вони знайомилися, спілкувалися, товаришували в процесі спільної діяльності. І в такий спосіб – ламали якісь упередження, стереотипи щодо людей з інвалідністю. Цей проект потягнув за собою ниточки і контакти з багатьма організаціями в м. Луцьку.
Потім ця ідея продовжилася в проекті «Місто різних – місто рівних» за підтримки Міжнародної організації міграції спільно з Волинською державною обласною універсальною науковою бібліотекою імені Олени Пчілки. В рамках цього проекту була передбачена інклюзивна мистецька студія для дітей. Ми там проводили музичні заняття, різні зустрічі, свята. І тому Інклюзивний ХАБ - це новий розширений формат попередніх проектів.
- Напевно, карантин трохи корегував плани творців проекту? Наскільки ця ситуація вплинула?
Дуже вплинула. По-перше, ми були вимушені переписувати самі проєкти, пристосовувати їх до нових карантинних реалій. Інклюзивний ХАБ передбачав проведення ряду тренінгів для людей, які займаються мистецькою освітою. Це вчителі музики, музичні керівники, вихователі, соціальні педагоги. Тобто люди, які безпосередньо займаються з такою категорією осіб, але не мають достатньої підготовки для цього. Тих самих театральних режисерів чи акторів не готують для роботи з такою категорією осіб. Ми шукали не тільки українських, а й закордонних тренерів, які мають великий досвід такої діяльності та реалізовували успішні проекти і які могли б у своїх тренінгах поділитися цим досвідом.
Ми могли б тренувати більшу кількість людей, але через карантин, кількість учасників довелося обмежити. Проте, матеріали, які надавали наші тренери, будуть систематизовані в практичний посібник для такої категорії осіб. Заходи мистецьких вікендів також мали відбуватися в відкритому просторі – на площах міста Луцька, але тепер це будуть відео версії вистав/перформансів, які будуть доступні до перегляду в інтернеті, на сайті проєкту.
- Що від реалізації цих проектів отримають наші студенти?
В межах проєкту також проводиться «Школа волонтерів». Під час педагогічної практики в школах наші студенти часто не готові до присутності в класах дітей з особливими освітніми потребами. Були такі випадки в колег, коли студентка приходить зі сльозами на очах і каже: «Я не знаю, що мені робити. Чи з цією дитиною працювати, чи працювати з класом, як мені до неї підійти?». Тому така школа дуже потрібна, бо крім того, що ми проводимо декілька циклів «Школи волонтерів» в межах проекту, ці волонтери та інші студенти зможуть брати участь в заняттях студій вже як асистенти. В такий спосіб студенти удосконалять свої професійні компетенції.
- На вашу думку, чи користуватиметься Інклюзивний ХАБ популярністю? Чи є попит на такий «продукт»?
Якщо Інклюзивний ХАБ буде впроваджувати таку діяльність, як зараз в проєкті, то я думаю, що він матиме гарні перспективи. Під час проекту ми вже напрацьовуємо потенціал для майбутнього. На навчання в ХАБ приїздили люди з Києва, Кропивницького, Рівного, була учасниця з Одеси. Тренери з Рівного, Києва, Польщі, Австрії. Ці зв’язки не будуть втрачатися і в подальшому, бо кожен з них – спеціаліст в цій сфері і вони можуть поділитися досвідом, приїхати і провести якийсь майстер-клас чи воркшоп для наших викладачів, студентів і тим самим підвищити їхню компетенцію.
- Що на сьогодні вже вдалося зробити в рамках проекту і що є у планах?
Вже відбулося 7 тренінгів проекту, 4 - з театрального мистецтва. Це були тренери: Тамара Наук, , актриса Київського плейбек-театру «Vne Vremeni», яка поділилася досвідом впровадження методики плейбек-театру в соціально-інтерактивному театрі Благодійного товариства допомоги особам з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень «Джерела» (м.Київ) та інклюзивній театральній студії «Далі Буде...». Наступний тренінг також був з театральної майстерності, його проводила львів’янка Анна Єпатко – актриса Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, режисерка. Керівники мистецьких студій, соціальні працівники. психологи та молоді актори вивчали основи тактильної/невербальної комунікації. Вона поділилась дуже цікавим досвідом роботи в інклюзивному проекті «Погляд».
Ще був тренінг з польською режисеркою Зофією Дов’ят. На жаль, вона не змогла приїхати через карантинні обмеження. Тоді якраз були досить жорсткі правила перетину кордону для іноземців і цей тренінг відбувся на платформі Zoom. Але це нам не завадило. Попри те, що і в нас, і Польщі була гроза, ми організували роботу тренінгу, знайшли взаєморозуміння, змогли показати, як учасники виконували практичні завдання тренерки. Це був новий досвід.
Також відбувся тренінг київського режисера Віталія Люботи. Це, напевно, людина, яка найбільше і найдовше займається інклюзивним театром, театром для людей з інвалідністю в Україні. У нього колосальний досвід та знання. На тренінгу було багато керівників театральних студій Луцька, районів, області. Не дивлячись на те, що ці люди вже не перший рік в професії, всі змогли дізнатися багато нового.
- До проведення тренінгів долучаються не тільки українські спікери, а навіть закордонні. Наскільки важко залучити до проекту фахівців такого рівня?
Ще одним із проєктів, реалізованих ГО «Інклюзивні студії», було створення інклюзивної вистави, яка називалася «Пригоди Хромосоні» за книгою С. Нагаєвої. Книгу знайшла голова нашої організації - Наталія Шнит. Цю виставу ми робили спільно з театральною студією «ДогориДриґом». Режисеркою вистави була Алла Доманська. В ній брали участь 5 діток з синдромом Дауна і 10 діток без синдрому Дауна. Треба віддати належне батькам, які погодилися на такий експеримент. Бо, відверто кажучи, не всі готові так співпрацювати. І дітям, і батькам не просто прийняти відмінність інших людей. Була проведена величезна підготовча робота, окрім того, що було багато репетицій. І вистава вийшла добра, по-дитячому відверта. Вона розповідає, чому на світ з’являються діти з синдромом Дауна, чому в них з’являється ота хромосома і які особливості вона накладає на таких дітей. З цією виставою ми брали участь у ХІV Фестивалі інклюзивних і театрів для осіб з інвалідністю «Шлях» у м. Львів. А ще раніше ми просто їздили у Львів і цікавилися, як у них вирішують проблему соціалізації молодих дітей з інвалідністю. Там ми відвідали багато навчальних та реабілітаційних закладів різних типів. Таким чином напрацьовувалися особисті зв’язки. Крім того, я відвідувала навчання, знайомилась з тренерами. Це все акумулювалося і згодом ці знайомства стали в пригоді.
Ви бачите, що реалізація проекту виправдана? Відчуваєте якусь віддачу?
Можна сказати, що вже є результат – коло однодумців. Крім команди проекту є група людей, яким ця тема також відгукується, бо кожен з нас особливий. До кожного треба індивідуальний підхід, просто треба знайти ті точки дотику, які будуть найбільш ефективні для роботи з кожною дитиною, молодою людиною. Ця тема дуже актуальна зараз і тому поступово формується ще більша команда – учасники навчань, волонтери, тренери. І я вважаю, що це досягнення проекту на сьогоднішній день.
Мене питали, що ви розумієте під словом хаб. З англійської «hub» - це центр діяльності, майданчик, простір. А я б хотіла, щоб крім традиційних формулювань, наш Інклюзивний ХАБ був місцем, де б знаходили натхнення, силу, знання і викладачі, і студенти, і батьки дітей з інвалідністю, і самі особи з інвалідністю. Щоб це було об`єднуюче місце сили.
Чи не думали ви, щоб діяльність ХАБу пов’язати з навчальними програма профільних спеціальностей, щоб майбутні психологи, вихователі, дефектологи могли практикуватися в цій площині?
Я думаю, що в перспективі це можливо. Тому що всі студенти, які працюють з людьми з інвалідністю в майбутньому – реабілітологи, психологи, соціальні працівники, вихователі, дефектологи, тощо, повинні проходити свою навчальну практику. І якраз ХАБ міг би бути прекрасним майданчиком для такої роботи.
Напевно, і тут відіграв роль карантин?
Звичайно. Якби в університеті навчання відбувалося офлайн, то було б набагато простіше і поширювати інформацію про заходи, і підбирати учасників волонтерських програм. Але, не зважаючи на карантин, «Школу волонтерів» відвідали студенти різних факультетів.
Наскільки зараз суспільство готове до цього і наскільки зараз воно потребує такого активного впровадження інклюзії?
Якщо говорити про людей з інвалідністю і про питання їх соціалізації, то довгий час ця проблема замовчувалась. Діти з інвалідністю навчалися в спеціалізованих закладах або вдома і їх не бачили, про них не чули. Якщо батьки були активні, прикладали неабиякі зусилля - дитина могла відвідувати студії при громадських організаціях чи загальноосвітні заклади. Потім з настанням18-річчя дитина залишалася вдома і всі напрацювання педагогів, батьків перекреслювалися, бо молода людина не могла себе реалізувати. Тому інклюзія дуже потрібна і добре, що вже кілька років це питання обговорюється на всіх щаблях і вже прийнятий ряд нормативних актів, які забезпечують право на освіту дітей з особливими освітніми потребами. Громадські організації зі свого боку також проводять систематичну роботу. Спільними зусиллями до цієї проблеми вдалося привернути увагу суспільства. Наприклад, в останні роки були створені Інклюзивні ресурсні центри, де спеціалісти комплексно працюють з батьками та дитиною з особливими освітніми потребами і створюють їй дорожню карту, з якою вона приходить до школи і навчається за спеціальною індивідуальною програмою. Дитина знаходиться в колективі, вона може спілкуватися з однолітками, розвиватися, бути помітною. Тому, я вважаю, що інклюзія потрібна, вона дозволить поглянути на проблему під іншим кутом, змінить уявлення та руйнуватиме стереотипи щодо людей з інвалідністю, а наш Інклюзивний ХАБ продемонструє альтернативний підхід до вирішення проблем соціалізації та інтеграції осіб з інвалідністю засобами мистецької діяльності та взаємодії. Тож запрошуємо волонтерів долучатися до роботи ХАБу, а батьків та дітей до занять музичної та театральної студій.
Спілкувався Андрій ПЕТРУШКО