![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/dsc03373.jpg?itok=7FYr8xpA)
Проблеми синтезу мистецтв в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття – одна з найважливіших царин наукових інтересів доктора філологічних наук, професора, незабутнього Олександра Рисака. Названа іменем ученого лабораторія лесезнавства Науково-дослідного інституту Лесі Українки є яскравим прикладом того, як намічені ним шляхи праці в цьому та іншому напрямах знаходять своє гідне продовження у дослідженнях молодших фахівців, аспірантів, у студентських наукових роботах тощо. Відбуваються цікаві імпрези, семінари, відкриваються виставки, які спонукають небайдужих до дальших пошуків…
1 березня, в перший день весни, двері лабораторії знову гостинно відчинилися для тих, хто має за дороговказ творчість та естетико-філософську програму Лесі Українки. Студенти-філологи, викладачі факультету філології та журналістики на чолі з його деканом – кандидатом філологічних наук, доцентом Юрієм Громиком (факультет мистецтв представляла професор Мирослава Сточанська – керівник славнозвісних «Дивострун») прийшли на відкриття експозиції «Леся Українка і музика». Ця досить коротка назва таїть у собі глибочезний зміст, без осягнення якого важко збагнути до кінця феномен і геній Поетеси. Тож зрозуміло, що ведуча дійства – кандидат філологічних наук, доцент Олена Маланій-Рисак (донька славетного вченого), – повела розмову про Лесю Українку саме як про музиканта, музикознавця, про коло її смаків у цій царині та доробок у сфері фольклористики (знаменно, що розпочала зустріч мелодія Бетховенової «Місячної сонати», яку Лариса Петрівна дуже любила і грати, й слухати). Олена Олександрівна детально розповіла про величезну й, можна сказати, рятівну роль музики в житті Поетеси від дитинства до останніх літ її життя, про Лесину любов до класичної спадщини – Йоганна-Себастьяна Баха, згаданого вже Людвіга ван Бетховена, а також Фридеріка Шопена, Роберта Шумана, Франца Шуберта, Йозефа Гайдна, Едварда Гріга, Ріхарда Вагнера та ін., її спілкування з Миколою Віталійовичем Лисенком і його дружиною Ольгою О’Коннор (пані Ольга вчила Лесю грати на фортепіано). Окремо пані Олена спинилася на дослідженні доробку українських співців-кобзарів і ролі тогочасної техніки у збереженні звучання їхніх голосів (фонограф).
На експозиції були представлені книги Лесі Українки «До Музи», «Мелодії», «Купала на Волині», звичайно ж, «Лісова пісня» (з нотними записами волинських народних мелодій і рекомендаціями, які Лариса Петрівна давала тим, хто захоче втілити драму-феєрію на театральній сцені), здійснені Климентом Квіткою записи українського пісенного фольклору з голосу Поетеси, колодяжненські пісні, що їх Леся Українка зібрала разом зі своєю сестрою Ольгою, фрагменти листів до Михайла Драгоманова, Івана Франка, Філарета Колесси, Ольги Косач Кривинюк та багато, багато інших унікальних матеріалів. І, звичайно, на почесному місці були блискучі праці Олександра Опанасовича «Мелодії і барви слова» та «Найперше – музика у слові». Розпочавшись музикою, екскурсія не могла не завершитись акордом, у якому злилися чарівність мелодії та Лесиної поезії. Четвертокурсниці-філологині Ніна Радчук і Катерина Миронюк виконали романс Лариси Бойко в основу якого було покладено вірш Лесі Українки «Нота Сі» з циклу «Сім струн».
Ігор БЕРЕСТЮК
Фото автора
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело