![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/15253404_1293143300707024_7821812990805936029_n.jpg?itok=4EyCk-00)
29 листопада на історичному факультеті СНУ імені Лесі Українки відбулася зустріч з одним із найвідоміших дослідників українського визвольного руху, головою Українського інституту національної пам’яті, істориком, публіцистом та автором книг «За лаштунками “Волині–43”. Невідома польсько-українська війна», «Війна і міф. Невідома Друга світова», «Історія з грифом секретно», «Друга польсько-українська війна. 1942–1947» – Володимиром В’ятровичем.
Науковець-історик прочитав лекцію «Таблоїдизація історії. Роль медіа у висвітленні польсько-української війни 1942–1947 років». Медіа стають основним джерелом інформації про минуле, головним інструментом для формування думки громадян сьогодні. Це підтверджує результат опитування: для 64 % респондентів головним джерелом інформації про Другу світову війну є телебачення, радіо, газети; для 34 % – науково-популярна публіцистика та для 25 % – наукові дослідження.
Проведене 2003 року соціологічне опитування про рівень обізнаності поляків про події 1943 р. на Волині свідчили, що 49 % респондентів ніколи не чули, 17 % чули, але не знають точно про що йдеться, близько 33 % знають лише дещо з цієї теми.
2003 рік можна вважати стартовим зі зростання популярності тематики польсько-українського конфлікту. Вона стала на стільки популярною та панівною, що польські ЗМІ почали конкурувати між собою у її висвітлені. Надмірна увага мас-медіа значно зашкодила розумінню теми. Опрацьовані журналістами прості для сприйняття споживача медійні схеми швидко дістають перевагу у впливі на суспільство. Результатом стає таблоїдизація історії, коли неісторичні дослідження формують повідомлення ЗМІ і, відповідно, через них суспільні уявлення, а медійні меседжи починають формувати історіографічні концепції. Так у 2003 р. сталося з темою польсько-українського конфлікту. Складна історична проблема, розгляд якої потребував серйозного наукового підходу та розкриття повного контексту подій, подавалася максимально спрощеною. Часто автори свідомо фокусувалися виключно на аспектах, здатних викликати сильні емоції у споживача інформації. У більшості випадків не подавали відомості про антиукраїнські акції польського підпілля, формували образ поляків, як постраждалих, жертв. Наприклад книга Юзефа Туровського і Владислава Сємашка «Злочин українських націоналістів проти польського населення Волині 1939–1945 років» подає однобоке зображення поляків як жертв. У виданні зібрано 350 свідчень ветеранів АК про факти антипольського терору на Волині. У польських мас-медіа почали використовувати такі стандартні тези: основа конфлікту – ідеологія; польське підпілля під час конфлікту проводило лише захисні та відплатні акції; депортація понад 140 тис. українців у рамках акції «Вісла» була вимушеною військовою операцією проти повстанського українського руху, а не проти українського населення тощо.
Про вихолощення інформації, яке притаманне сучасним ЗМІ, у своїй книзі «Новини пласкої землі» британський журналіст Нік Дейвіс писав: «На фабриці новин матеріал вичищають від деталей, усувають складність, відрізають контекст і звужують до голої констатації події, часто уникаючи значень».
Українська сторона повинна була реагувати на подібну таблоїдизацію історії. На той час рівень обізнаності українців із польсько-українським конфліктом був низьким: 8 % опитаних мали достатню інформацію, близько 15 % – загальне уявлення.
2003 р. у селі Павлівка Волинської області на знак примирення відбулася зустріч тодішніх президентів України й Польщі Леоніда Кучми й Олександра Кваснєвського, які спільно відкрили меморіал на місці поховання польських жертв, котрих вбили у 1943 р. Заяви на найвищому політичному рівні (парламенти, президенти), що прозвучали з обох боків, на жаль, не спинили подальшу політизацію цієї теми.
Опитування, проведені польськими соціологами 2009 р., засвідчили суттєві зміщення у сприйнятті конфлікту польським суспільством. Визначальну роль у цьому відіграли саме мас-медіа. Понад 56 % респондентів чули про польсько-український конфлікт, 89 % вважає, що жертвами були тільки поляки, і лише 9 % переконані, що насильства зазнали і поляки, й українці.
Зі зміною влади в Україні 2010 р. до інформаційної дискусії про польсько-український конфлікт активно долучаються проросійські політики. Так, з ініціативи Вадима Колісніченка 148 депутатів-регіоналів і комуністів звернулися до Польського Сейму з проханням визнати антипольські акції УПА актом геноциду. 12 липня 2013 р. Сейм ухвалив спеціальну постанову, згідно з якою знищення поляків було названо «етнічною чисткою з ознаками геноциду».
Відповідно до соціологічного опитування 2013 р., цифри змінюються так: 69 % респондентів чули про конфлікт, 52 % винними вважає українців, 3 % звинувачує українців і поляків; 1 % – поляків.
Попри те, що не було ювілейних дат, 2016 р. тема знову стала у центрі політичних баталій. 22 липня 2016 р. Сейм Польщі проголосував за резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА».
«Нині інтерес до історії величезний. Завдання істориків продовжувати досліджувати суперечку між українцями та поляками, допомогти суспільству розібратися в історичній суті. Правда завжди переможе, як би це банально не звучало», – завершив Володимир В’ятрович.
Валентина КОРНІЙЧУК
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело