День філолога в інституті філології та журналістики минув у компанії відомих та популярних сучасних письменників. Студенти Укр-12 групи влаштували поетичну зустріч «7+2» (семеро авторів та двоє чарівних ведучих-президентів – Тетяна Бокотюк та Софія Бещук), на яку запросили Катерину Бабкіну, Анну Малігон, Сергія Жадана, Богдана-Олега Горобчука, Лесю Мудрак, Тетяну Винник та Богдану Матіяш. Незважаючи на одвічну зайнятість, автори знайшли час для затишної поетичної імпрези, адже ролі літераторів на себе взяли … самі студенти.
Спершу здавалося, що це буде черговий захід, де група людей намагатиметься декламувати завчені вірші. Втім, дійство перевершило всі очікування (і хай тут цікавість та сумління з’їдає усіх, хто не прийшов!), бо студенти в запропонованих образах виглядали дуже гармонійно та комфортно.
Зустріч відбувалася у форматі прес-конференції, під час якої письменники невимушено та природно (без інтонацій завченого тексту) відповідали на запитання ведучих. Розбавляли розмову своїми улюбленими віршами та прозовими уривками.
Катерина Бабкіна (іноді вона називає себе Ірина Власюк) розповіла про те, що цілком можливо заробляти письменницькою діяльністю, що популярність буває одночасно дуже приємною і дуже складною, що красу можна знаходити в будь-яких ситуаціях та відкрила свій секрет боротьби зі стресом: «Багато їм, багато працюю, все ще багато подорожую, міцно тримаюся людей, яких я люблю і речей, в які я вірю, та розумію, що все, що зараз відбувається – важливо та потрібно нашій країні». Час від часу авторка констатувала: «Писати – це все, що я вмію, і це мені шалено подобається».
Щодо іншого, то в поведінці з публікою авторка не зраджувала собі – активно робила селфі з власними книгами на фоні аудиторії та не втримувалася від коментування всього, що відбувалося.
Анна Малігон (вона ж Ганна Жукова) ділилася своїм «карамельнo-cублімаційним мазохізмом», який зародився разом із першим віршем ще у вісім років, коли її зачинили одну в кімнаті. Серед дивних звичок авторки – маніакальне записування всього, що з нею відбувається. Серед літературних зацікавлень і проза, і римовані вірші, і верлібри – все відповідно до психологічного стану.
На питання про страхи відповідає: «Боюся трьох речей: темряви, самотності і втрати глузду. Тому я сплю з чоловіком».
Сергій Жадан (сьогодні його вдало заміняв Олег Ліщук) говорив звично небагато, але неабияк потішив фанатів читанням нових віршів. Розповів, що постійно цікаво рухатися вперед. Саме через це з’явилися спільні проекти із музичним гуртом «Собаки в космосі», роль міліціонера у фільмі «Любові стане на всіх», що вийде вже цьогоріч, та нова поетична збірка «Тамплієри».
Також автор поділився спогадами про викладацьку діяльність, нелюбов до публічних виступів та лекцій. Проте, зазначив, вірші на публіці все ж читає, бо це частина роботи.
«Якщо вже робиш, то намагаєшся це робити так, щоб людям було цікаво», – підсумував Сергій.
Богдан-Олег Горобчук (його фартовий шарф сьогодні носив Владислав Король) розповів про фізичну працю як каталізатор написання романів, про різних муз для різних віршів (Музу Банальних Віршів, Музу Депресивної Лірики) та бажання видати нарешті нову збірку.
Окрім того, поділився особистими спогадами з дитинства: «Один із найяскравіших спогадів із дитячого садка – ми з дівчинкою Мирославою сидимо в пісочниці і говоримо про те, якими тваринами себе уявляємо. Так-от, я їй сказав, що уявляю себе їжаком. А вона сказала, що зайчихою. З тою Мирославою, до речі, в мене був перший поцілунок – «тиха година», наші ліжечка стояли поряд, все таке… Уявляєте собі поцілунок їжака і зайчихи?»
Леся Мудрак (під маскою Оксани Демчук) дивувала всеосяжною любов’ю. До літератури, до людей, до самоти… Розповіла про складні приємності праці секретаря НСПУ по роботі з творчою молоддю, для якої подобається відкривати дорогу в літературу. Початківцям, сміючись, порадила «іти в літературу сміливо й виклично, але, іноді, озиратися».
Тетяна Винник (або її alter ego – Юлія Козюк) ділилася секретами майстерності дитячої та дорослої творчості: «Складніше писати для дітей: масштабно і водночас доступною для дитячої перцепції. Малі дитячі жанри – це твори, у яких має бути мінімум тексту, але за якими має бути велика подія, історія, образ».
Читала теплі вірші та запрошувала долучатися до благодійної акції «Теплі долоньки», що має за мету зібрати міні-бібліотеку для діточок у зоні АТО.
Для розвитку літератури, на її думку, потрібна відповідна політика держави: реформи, сучасні підходи, організація роботи кадрів та установ. Як відомо, кесарю – кесареве, а Богові – Боже.
На десерт залишили спілкування із Богданою Матіяш (зовнішнім виявом якої сьогодні була Юлія Пікуль). Авторка розповіла про своє особливе ставлення до тварин, до тих, котрих бачить щодня, і тих, яких бачить внутрішнім зором. Встигла розказати і про нових формат лекцій із літератури (що його запозичила з ідей М. Воробйова): «Він казав, що пішов би до лісу, накопав би мішок землі, – з листям, черв’яками, якимись там дрібними гілками, сміттям, гноєм – приніс би це все на пару й почав би з того, що висипав би це все на стіл і сказав би: це і є література. Дуже виразно уявляю цю ситуацію і дуже вона мені симпатична, але сама, напевно, зробила би ще щось інакше».
Наприкінці зустрічі ведучі подарували збірку «Волонтери» знавцю поезії К. Бабкіної та оголосили автограф-сесію з авторами. Треба зауважити, що сміху це не викликало, адже студенти так добре відчули психологічний та літературний портрети своїх авторів, що на якусь мить справді виникло відчуття справжності всього навколо. Ця емоція не минула й досі.
Юлія ФІНКОВСЬКА,
студента IV курсу спеціальності «журналістика»
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело