![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/screenshot_1.png?itok=-U3cD6Hy)
Студентські роки – найкраща пора кожної людини. Ти вчишся, закохуєшся, набуваєш нового досвіду, стаєш мудрішим. Це прекрасно! Я як п’ятикурсниця СНУ ім. Лесі Українки ствердно можу сказати, що це найбільш продуктивні й веселі роки мого життя. Будучи студенткою, я завжди шукаю якісь цікаві програми, акції. Цього року мені поталанило навчатися за програмою обмінів в Польщі, зокрема в Поморській академії, що недалеко від Балтійського моря в місті Слупськ.
Про навчання, культуру поляків, звичаї, студентів можу досить багато розповісти, але в цій статті я хочу поділитися враженнями від колядування в польських костелах. Скажу тільки те, що поляки дуже мило зустрічають українців.
Отож, з Луцька до Слупська на навчання приїхало лише 4 студенти: туризмознавець Галина Кот (5 курс), туризмознавець та магістр історії Олександр Бернадський, студентки 3 курсу інституту мистецтв Вікторія Куманська і Наталія Максимук. Загалом же на навчання до Поморської академії зі всієї України приїхало 167 студентів, серед яких й такі, що навчаються стаціонарно.
У Слупську є греко-католицька церква, більшість прихожан – українці. Це вихідці з України, котрі прожили тут досить багато часу, але не забули своїх звичаїв, традицій, свят, днів пам’яті тощо.
Напередодні Різдва ми виявили ініціативу поспівати колядок, обговорили це зі священиком, і він погодився нам допомогти. Ми зібрали повноцінний хор із 13 українських студентів, бо чимало вже поїхало додому. Вікторію призначили диригентом і почали співати. Спочатку в нас не все виходило, але після тижневого тренування результат не забарився.
25 грудня був наш дебют. Ми колядували в дуже великому сучасному костелі – Максиміліанському. Люди привітно нас вітали, аплодували, після виступу щиро дякували.
Наступного дня були в Академіцькому костелі, що недалеко від нашого гуртожитку. Майже всі прихожани залишилися після Служби Божої, щоб послухати українських колядок. Коли ми почали співати, всі дивилися на нас зі співчуттям. Адже, дійсно, сумно й тривожно за долю українців. І я тихенько помолилась Богу, просячи для України миру і добра, а все інше ми ж маємо.
На третій день свят ми колядували в Маріацькому костелі, що в центрі міста. Нас пригощали випічкою, чаєм, фруктами. Люди підходили і щиро дякували, казали, що це було «bardzo piękno». Ми були вражені таким прийомом.
Після свят чимало студентів виявили бажання порадувати співом дідусів і бабусь. Ми вирушили в Будинку для літніх людей. Вони надзвичайно тішилися нашому приходу й вітанням. Ми були щасливі, що принесли цим людям крапельку добра й ніжності.
На завершення скажу, що чим далі ти від України, тим більше ти починаєш цінувати її, любити, чітко усвідомлювати, що такої України більш нема ніде, ти радієш, коли чуєш українську мову – таку милу і чарівну для душі та серця, балакаєш з перехожими українською і щиро тішишся за своє, бо воно рідне. Тому шануймо своє і не забуваймо України, де б ми не були!
Галина КОТ,
студентка 5 курсу географічного факультету,
студентка Поморської академії
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело