![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/bhaooiaslmi.jpg?itok=R2iELx0l)
Досвід, додатковий заробіток, нові міста, друзі та враження… Про це мріє кожен студент. Проте активний і рішучий студент свою мрію реалізовує. Для цього багато хто вибирає програму «Work&Travel» та вирушає у США – країну «великих можливостей». Як воно було у Штатах, нам розповіла четвертокурсниця інституту філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки Тетяна Колядич.
«Всі думають, що в Америці тільки лежиш на пляжі, а на тебе сипляться з неба долари»
– У нас є безліч програм стажування. Чому обрала саме «Work&Travel USA»?
– Відразу й не скажу. Ця програма була на слуху ще з першого курсу, про неї багато розповідали, але я ніколи не ловила себе на думці, що хочу в ній взяти участь. Проте на третьому курсі я зрозуміла, що треба використовувати всі можливості, поки ти ще студент. Наприклад, така програма, як «Work&Travel» доступна передусім студентам 1–3 курсів. На 4–5 курсах ризиковано, бо мало кому відкривають візи. Тож зрозуміла, чому б не спробувати?! Батьки мене повністю підтримали.
– Дорога до США не коротенька. Скільки обійшовся тобі політ? Та й загалом, якщо не секрет, яка реальна вартість програми та скільки доларів треба мати із собою «на перший час»?
– Є чимало агентств та організацій, які відправляють молодь до США, відповідно суми варіювались від 2000 до 3000 доларів. Ця сума передбачала і послуги агентства, і квитки туди-назад. У мене вийшло майже 2500. Це уже навіть із грошима, які мені дали із собою. Тобто початковий капітал (500 доларів) я мала, адже летіла невідь-куди та й після прибуття потрібно відразу заплати за житло (200–300 $). Решти достатньо для купівлі продуктів, елементарних засобів гігієни тощо. Крім того, на роботі видавали зарплату в кінці тижня. А це досить зручно.
– Скільки часу ти пробула у США?
– Майже чотири місяці.
– Вийшовши з літака, ти відразу відчула дух Штатів?
– Прибула я в Нью-Йорк. Штати «дихнули» на мене, коли я вийшла з аеропорту. Тоді я дійсно зрозуміла, що це не сон, я у США. Відразу кинулись араби-таксисти. Але мене зустрів координатор програми. І через півтори години машиною я була вже в містечку на березі Атлантичного океану.
– В чому полягала твоя робота?
– Агентства в Україні надають послуги з пошуку вакансій за окрему оплату. Я цим скористалася, тому, їдучи у Штати, знала, ким працюватиму. Я обрала місто Сісайд Хайтс у штаті Нью-Джерсі. Там на набережній у ювелірному салоні я працювала продавцем за 8,5 $ за годину. Насправді, працювати було дуже важко, власник магазину постійно стежив за працівниками, не можна було присісти, весь час треба було працювати: витирати пил, складати-перекладати ювелірні вироби, а коли з’являвся клієнт, то необхідно було всіма способами (передусім дружелюбною розмовою та масою компліментів – увагу американці дуже полюбляють) переконати покупця щось придбати. Але пропрацювала на цьому робочому місці місяць і покинула, бо оплата була дуже низька. Все-таки я планувала відпрацювати затрачені на програму кошти. Проте в США ніхто так спонтанно не кидає роботу, це був зовсім необдуманий вчинок. Коли два-три дні я сиділа без роботи, то навіть не знала, куди податись. Спершу я влаштувалась хауз-кіпером (house-keeper) у готелі. Це була кількагодинна робота, за яку платили мізерні гроші. Пізніше додалася робота в популярному китайсько-японському ресторані помічником офіціанта (bus-person). Там працювали мексиканці, китайці, японці, американці, українці, росіяни, гондурасці. Було дуже «божевільно», драйвово.
День у день все повторювалось: з 9.00 до 14.00 – робота в готелі, з 16.00 до 23.00 – в ресторані. Спочатку я себе жаліла, але пізніше зрозуміла, що в США всі так працюють, якщо хочуть заробити гроші. Студенти вишів усі працюють.
– Чи дійсно Штати – це країна-мрія? Люди полюбляють створювати ілюзії. Ти позбулась якихось?
– Якщо чесно, то для себе я не зруйнувала ніяких стереотипів щодо американців. Можу сказати, що в Америці діє постулат: або ти нічого не робиш, або ти робиш усе добре. Штати – це країна можливостей. Захоплююсь їхньою внутрішньою політикою, що повністю скерована на своїх громадян. Американці завдяки своїй владі впевнені в завтрашньому дні. Якщо ти отримав там вищу освіту, твоя ставка за годину зростає з 10 до 20 доларів за годину. Якщо ти ще й розумний, то працевлаштовуєшся в офіси. До речі, офісна робота там високооплачувана. Прикметно, що підприємництвом у США займаються мігранти – євреї, китайці, араби, мексиканці, індійці й ін.
Щодо ілюзій, то я й будь-хто з нас добряче їх настворював. Зокрема, всі думають, що в Америці тільки лежиш на пляжі, п’єш коктейлі, навколо гарні дівчата чи хлопці та сипляться з неба долари. Зовсім не так. Треба важко працювати, щоб мати долари. Але у США ти знаєш, за що працюєш. Там студенти, підпрацьовуючи офіціантами, за рік купують авто. Чого не скажеш про Україну.
«Їдучи до США, я точно знала, що повернусь в Україну»
– Чи вдалося тобі поспілкуватися з американцями?
– Було кілька рівнів спілкування. Перший – примітивний. У ресторані з клієнтами. Вони дуже цікавляться ситуацією в Україні, пропонували мені тут нелегально лишитися, бо переконані, що в Україні я не матиму майбутнього. Але, їдучи до США, я точно знала, що повернусь в Україну.
Також американці вважають українок дуже вродливими. Відповідно нам лишали більше чайових.
– Попри насичений робочий графік, чи мала ти час для екскурсій?
– Українська фірма, котра відправляє студентів за цією програмою, казала, що передбачено три екскурсії, зокрема у Вашингтон, Атлантік-Сіті (в місто магазинів із брендовими речами за дуже низькими цінами), на Ніагарський водопад. Проте організація була жахлива: тебе привозять у місто, висаджують і гуляй до вечора чи ранку. З цих трьох екскурсій я не побувала на одній – на Ніагарському водопаді. По-перше, треба було заплатити 200 $, по-друге, були якісь свята і мене не відпустили з ресторану. Звісно, як будь-яка українська дівчина, я не оминула магазинів Атлантік-Сіті з шаленими знижками. Саме там я купила всі подарунки (мамі – шкіряну сумку, собі – телефон, взуття, братові – взуття, батькам – дещо з одягу, сувеніри). За два тижні до завершення програми я полетіла в Чикаго. Там я побувала в районі Ukrainian village, де розміщені українські, польські магазини. В них продавці спілкуються українською мовою, продають сало, яке, до речі, дуже дороге. Багато разів їздила в Нью-Йорк.
Не можу забути океан. Могла дивитися на нього годинами.
«Під кінець літа я вже думала англійською мовою»
– Чи можна вважати «Work&Travel» експерс-курсом англійської мови?
– Однозначно ні! Якщо ти ставиш собі мету уникати англійську мову, ти можеш прожити абсолютно все літо на елементарних фразах: «Купи. Дай. Продай». Особливо, якщо твоя робота не пов’язана з клієнтами. Проте моя робота була безпосередньо пов’язана з клієнтами, то тут хочеш не хочеш, але рівень англійської підтягнеш. Та й коли починаєш спілкуватися з американцями, то не помічаєш, як легко тобі вдаєтьс підтримувати розмову. До середини літа я перекладала українські речення на англійську мову, а під кінець уже я думала англійською. Гадаю, що вимова в мене покращилася. Хоча відразу скажу: те, що нас у школах та вишах навчають, добряче відрізняється від рельності. У Штатах спілкуються спрощеним варіантом англійської мови, наприклад, замість питального речення американці вживають стверджувальне з питальною інтонацією.
– Чи сподобались тобі якісь американські традиції (з тих, що ти застала)?
– З того, що я помітила, то вони полюбляють влаштовувати барбекю, запрошують друзів і сусідів, все проходить весело, організовано. Також там заведено ходити щоп’ятниці в ресторан батькам і дітям, щоб просто посидіти, поговорити.
– Чи є щось в цій «великій» державі погане?
– Оскільки я була в курортному містечку, то на вулицях більшість курить наркотичну траву, п’є алкогольні напої. Бачила перестрілку, затримання наркоторговця, крадіжку зброї. Звісно, це не викликає приємних емоцій. Зокрема, Чикаго дуже кримінальне місто, там кожен другий ходить зі зброєю. А в Нью-Йорку дуже поширені крадіжки. Коли ти йдеш містом, тебе можуть смикати за ланцюжок.
«Я б взяла добрих і розумних українців та й переселила у США»
– Людям хочеться завжди чогось ідеального, зокрема й країни. Уявивши нову державу, що ти взяла б зі США й України?
– Я б просто взяла добрих і розумних українців та й переселила у США. Ось це буде ідеальна держава. Штати занадто добрі до людей, які там проживають. Американці переважно ліниві, ненадто розумні. Це виявляється на елементарних рівнях. Просто все робиться за них, вони не звикли думати. Ми, українці, вміємо викрутися з будь-яких ситуацій, думаємо логічно, шукаємо простішого виходу. Наприклад, американці вмикають навігатор, щоб проїхати дві вулички (сміється. – Авт.). І якщо серед американців хтось хоч трішки виділяється інтелектом на фоні інших, то він уже стає успішним. Переконана, українців треба в Штати.
– Як ця поїздка змінила тебе?
– Я вперше була сама так далеко. Тому стала самостійнішою, впевненішою, сильнішою. А ще я почала раціонально використовувати час. Тому раджу студентам взяти участь у цій програмі. Проте варто пам’ятати, що у США потрібно працювати.
Розмовляла
Іванна МИСЛИВА-БУНЬКО
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело