![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/10694966_351605691659524_1938733442_n.jpg?itok=S2nk2xz5)
Революцію гідності розпочали студенти, першими вийшовши на протести в Києві. Вони ж першими ризикнули життям заради справедливості й продовжують робити це щодня, вступаючи до лав добровольчих батальйонів. Ті, що залишаються в тилу, також воюють… із людською байдужістю, браком часу та сил. Покоління двадцятилітніх служить прикладом для більшості з нас, тому логічно, що розповідь про складну й необхідну працю волонтерського корпусу інституту іноземної філології «Студентський фронт» ми подаємо у форматі інтерв’ю з його головою, магістеркою прикладної лінгвістики Вікторією Бруцькою.
Волонтери в Луцькому військовому гарнізонному госпіталі: відвідування поранених з АТО
Хороші ідеї часто зароджуються одразу в кількох світлих головах одночасно, навіть не зважаючи на те, що ці голови не знають одна одну. Професор кафедри прикладної лінгвістики Маргарита Жуйкова запропонувала нам, студентам, навідатися до шпиталю, в якому лікуються хлопці з АТО, і з’ясувати, чим ми можемо допомогти. Як виявилося пізніше, на місці вже працювали волонтери, котрі потроху вирішували питання матеріального характеру і частково – дозвілля. На перший погляд, ніша зайнята і нам там робити нічого, але насправді роботи у шпиталі ніколи не бракує, волонтери там на вагу золота.
Як усе починалося?
Спершу план був таким: навідатися до шпиталю і з’ясувати, які книги там читають і чи є, на чому дивитися фільми. Ми хотіли приділити увагу культурному дозвіллю. На розвідку я взяла свою подругу, Віку Сотнікову. Спочатку нам було дуже страшно, ми переймалися, як нас сприймуть, чи не здадуться наші запитання безглуздими і недоречними. Але лід розтопила лише одна фраза: «Єдина втіха – коли тебе навідують». За неї ми і вхопилися.
Майже все хірургічне відділення було тоді заповнене пораненими з АТО, тому двох дівчаток, хай навіть дуже вольових і відданих справі, все одно не вистачало, щоб якісно поспілкуватися з ними всіма. Ми вирішили залучати своїх друзів і знайомих.
Хто?
Сашко Лазука, голова профбюро інституту іноземної філології, був одним із перших, хто відгукнувся. Цей хлопець взагалі з’являється скрізь, де людям потрібна допомога. Скількох заходів прикладної лінгвістики та навіть всього ІІФ не відбулося б, якби не його добре серце? На курсах української мови для біженців Маргариті Жуйковій допомагав теж він. У шпиталі його знають усі, зокрема і головний лікар. Скинути фільми, налаштувати Інтернет, завести обліковий запис Google чи акаунт у скайпі – з цим звертаються до Сашка.
Даринка Гребенко, наша четвертокурсниця, долучилася волею випадку. Я навіть не збиралася її турбувати, бо знаю, що у творчих особистостей часу завжди обмаль. Але зустріла в місті саме дорогою додому зі шпиталю. Наступного разу вона вже знайшла спільну мову із бійцем, чий брат, як виявилося, грає в тому ж театрі, що і її мама. А ще за кілька днів їй через мене передавали привіт з іншої палати і казали, що вона дуже гарно співає.
Влад Білець – ще один прикладний лінгвіст. З усіх «моїх» волонтерів він говорить про емоції, які ми відчуваємо у шпиталі, найбільше. Спілкування з людьми там дає нам натхнення і відчуття того, що ця робота не марна.
У шпиталі ми познайомилися з іншими волонтерами. Передусім із Наталією Толмачовою. Разом зі Світланою Рейкіною та ще багатьма іншими вони вирішують питання потреб госпіталю. Волонтерка Тетяна разом із подругами навідується до шпиталю і привозить гарячу домашню їжу. Вона, як і ми, наскільки я зрозуміла, досі не була пов’язана із Наталею чи Світланою. Одного дня ми перетнулися і зрозуміли, що волонтерство не обов’язково ініціюється організаціями – люди просто в хаотичному порядку піднімаються робити добро. Волонтерів у шпиталі зараз так багато, що для координації їхніх дій було створено групу в соціальній мережі https://www.facebook.com/groups/801160959904792/. Тут можна стежити за потребами госпіталю і вносити свою лепту.
Якщо ж когось надихає ініціатива навідувати поранених і просто спілкуватися (а це, повірте, цінується не менше, ніж фінансова підтримка), пишіть:
https://www.facebook.com/victoria.brutska
https://www.facebook.com/IIF.EENU
або телефонуйте (050) 6789 468 – Віка Бруцька.
Анна ЛЕВЧУК,
заступник декана із виховної роботи ІІФ
Вікторія БРУЦЬКА,
голова «Студентського фронту ІІФ»
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело