![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/1_24.jpg?itok=_105t5Zr)
Напередодні Дня Перемоги в Музеї історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки першокурсники інституту фізичної культури та здоров’я на чолі із заступником декана з виховної роботи, доцентом Василем Пантіком зустрілися з ветераном Великої Вітчизняної війни Катериною Василівною Тертишніковою. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх загиблих у роки війни.
Про страшні лихоліття та «звіряче обличчя» фашизму знають мільйони людей у всьому світі з книг, документальних та художніх фільмів. Усе менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.
Ідеологи фашизму проповідували надуману теорію про вищість арійської раси − господарів, покликаних керувати іншими народами. Фашисти люто ненавиділи слов’ян. У цій кровопролитній війні лише в Україні загинуло 8 млн осіб, 2,3 млн вивезено до Німеччини, 10 млн залишилося безпритульними, зруйновано понад 700 міст, 28 тис. сіл.
Вогняна хвиля фронтів прокотилася всією країною. Відтоді минуло 69 років. Для пані Катерини − це частина життя. Минає час, та пам’ять про воєнні лихоліття не згасає для Катерини Василівни. Учорашня школярка у віці 15 років, не вагаючись ані хвилини, пішла на фронт захищати рідну землю.
Гостя розповіла про своє життя до війни, навчання в школі міста Новочеркаська. У 1943 році Катерина Тертишнікова пішла добровольцем у Червону армію і до кінця війни прослужила у складі 225-го окремого стрілецького батальйону 25-ї стрілецької бригади. З боями пройшла територією Польщі, спочатку на Південно-Західному, а потім на 3-му Українському фронтах. Була комсоргом батальйону. Демобілізувалася в званні сержанта.
Після закінчення війни навчалася у Новочеркаському політехнічному інституті. Із 1977 року переїхала із сім’єю до Луцька і відтоді працює у нашому університеті. Нагороджена численними відзнаками, Катерина Василівна найбільше пишається двома орденами «За відвагу».
На зустрічі зі студентами напередодні Дня Перемоги гостя пригадала нелегкі солдатські будні і найяскравіший епізод свого воєнного життя − взяття у Запоріжжі «висотки», де перебували німці: «Нашого солдата ранила ворожа куля, кулемет замовк, потрібна була заміна, командування послало мене, сказавши: “Катя, ти маленька, ти комсомолка, ти зможеш”. Я швидко поповзла до кулемета, по мені стріляли німці, а я, ховаючись за трупами побратимів, виконувала свій обов’язок, а потім стала на ноги й побігла до кулемета, біля якого сидів поранений наводчик. Я ніколи не стріляла раніше, а тут під його керівництвом наважилася. Спочатку нічого не виходило, не могла попасти в ціль, але внизу лунала команда: “Огня, огня!” Й у мене все вийшло». Це тільки один епізод, а їх було чимало.
Катерина Василівна прочитала свої вірші на військову тематику, пройняті незгасною пам’яттю про полеглих та їх самовіддану працю задля перемоги над фашизмом.
Залякати, зламати та поневолити радянських людей гітлерівцям не вдалося. Їхні звірства, грабіж та руїни викликали справедливий гнів народів, які піднялися на рішучу боротьбу й перемогли, врятувавши народи окупованих країн від фізичного знищення й рабства.
Із захопленням студенти слухали розповіді тендітної жінки, для якої важким був шлях до перемоги. Щирі слова вдячності та побажання міцного здоров’я висловили гості студенти. Також наприкінці зустрічі вони вручили Катерині Василівні квіти й із задоволенням сфотографувалися на згадку.
Галина ФІРС,
завідувач Музею історії
СНУ імені Лесі Українки
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело