Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Ніна Виноградська
22 листопада у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки всі небайдужі вшанували пам’ять мільйонів убитих українців – жертв навмисне влаштованого геноциду 1932–1933 рр. під час заходу-реквієму «Незгасна свіча пам’яті» (ведуча – методист книгозбірні Світлана Кресак).
В історії бурхливого ХХ ст. голодомор 1932–33 рр. був другим масовим голодом на території України, але цього разу його спричинили передусім політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей.
Мільйони українців померли від голоду. Десятки мільйонів не народилися. Покалічені людські долі. Пригнічена воля, виснажена душа українського народу... Ця трагедія українського народу називається голодомором.
Про історію спричинення голодомору та його наслідки для країни розповів директор бібліотеки Володимир Собчук. Володимир Степанович зазначив, що після геноциду українці перестали бути протестною масою, а також навів дані, згідно з якими за часи більшовицької влади Україна втратила близько 50 % населення.
Сьогодні називають різні числа жертв голоду, спланованого сталінським режимом в Україні у 1932–33 рр.: від 7–8 млн до 15 млн. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Їхня смертність становила щонайменше половину жертв голодомору. Конкретної цифри жахливого голокосту немає. Та й найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності цього безпрецедентного злочину.
Увазі присутніх була представлена хроніка того страшного року. На захід також завітали представниці обласної організації «Союз українок» – станична УПА м. Луцька Марія Ткачук (3 січня 1947 р. ув’язнена й засуджена на 10 років, покарання відбувала у Воркуті, Архангельську, Мордовії) та поетеса Тетяна Барбелюк (творчий псевдонім Байда). Тетяну Мусіївну у 15 літ засудили на 10 років ГУЛАГу № 9 «за латану вишивану сорочку ... та невмілі дитячі вірші». Вона пригадує: «Там було пекло. Двічі на день я відгукувалася не на своє ім’я, а на номер 202 Д». Наостанок Тетяна Барбелюк звернулася до молоді: «Ви не дозволите спаплюжити українську мову, не віддасте Україну чужоземним загарбникам. Ми віримо вам!». Спогадами про голодомор поділився уродженець с. Княгенінок (нині Маяки) Ростислав Кушнірук, сім’ї якого вдалося вижити лише завдяки Божій милості та мудрості батька.
Свою квітку пам’яті ву терновий вінок заходу вплели Надія Поліщук і Галина Кравчук-Савельєва (вокальне тріо «Віра, надія, любов»), учасники поетичної студії «Суцвіття» (особливо щемними були виступи наймолодшеньких), заступник голови Волинської обласної організації «Союз українок» Тамара Раєвич.
Голодомор – це страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму, вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні й прийдешні покоління. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. Відчинімо свої душі та серця для пам’яті про жертв 1932–33 рр.
Інна МОГІЛЕВСЬКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело