![](/sites/default/files/styles/width_862/public/field/image/dsc_9343.jpg?itok=yH7NWJhW)
Волинська трагедія в історії – це обопільні етнічні чистки на Волині українського та польського населення, які здійснили Українська повстанська армія та польська Армія Крайова за участю польських батальйонів поліції та радянських партизанів 1943 р. під час Другої світової війни. Це частина масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х рр. на західних теренах України. Існують різні версії початку та розгортання подій на Волині, унаслідок яких загинули тисячі поляків й українців.
Цього року минають 70-ті сумні роковини волинських подій 1943 р. – однієї з найтрагічніших сторінок у тривалій історії польсько-українських відносин. Пам’ять про них і далі викликає гострі суперечки в обох народів та є каменем спотикання у стосунках між ними. Це той випадок, коли неподолане минуле ставить під загрозу спільне майбутнє – і то не лише Польщі та України, а й усієї Центрально-Східної Європи.
Офіційно процес примирення розпочали 2003 р. президенти Леонід Кучма й Олександр Кваснєвський, 2006-ого його продовжили Віктор Ющенко і Лєх Качинський, відкривши у с. Павлокомі пам’ятники замордованим українцям і полякам. Модель подібної громадської ініціативи вперше запропоновано та випробувано під час спільної акції примирення у Львові 1 листопада 2002 р. на могилах полеглих у польсько-українській війні 1918–1919 рр. у Личакові, на Цвинтарі орлят і кладовищі вояків Української галицької армії, а згодом повторена під час відкриття у Львові пам’ятної таблиці Яцекові Куроню (липень 2012 р.).
Ця ж акція стала продовженням свідомих і цілеспрямованих зусиль, з одного боку, багатьох поляків та українців доброї волі заради добросусідських відносин, а з іншого – європейських урядів і суспільств, які намагаються подолати трагічний спадок двох світових воєн. Тому в основі планованої акції примирення має лежати формула, що вперше постала в обміні листами між німецькими та польськими єпископами у 1960-х рр., а кілька років тому була повторена главами римо-католицької церкви в Польщі та Української греко-католицької церкви: «Просимо Вашого вибачення – і вибачаємо Вам». Власне, цей християнський принцип, що взяли за девіз учасники громадської ініціативи, у перспективі має привести до загального примирення між народами на рівні громадянського суспільства. З участю глав Церков, громадських і культурних діячів Польщі й України 6 липня 2013 р. у Павлівці Іваничівського району Волинської області та Луцьку, а 7 липня, відповідно, у холмській Сагрині Люблінського воєводства (Республіка Польща) відбулася саме така громадська акція польсько-українського примирення.
Ініціаторами й організаторами акції стали Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки й Український католицький університет (м. Львів) як інституції, першочерговим завданням яких є виховання нових поколінь свідомих українських громадян. Співорганізаторами виступили Польсько-Український форум, Освітня фундація Яцека Куроня, Фундація родини Шептицьких, Південно-Східний науковий інститут (м. Перемишль), Об’єднання Українців у Польщі, Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» (м. Дніпропетровськ). Робочий оргкомітет представляли професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, член Головної ради Об’єднання Українців у Польщі Мірослав Чех, декан історичного факультету СНУ імені Лесі Українки Анатолій Шваб. Реалізація громадської ініціативи стала можливою завдяки фінансовій підтримці з боку Фундації імені Стефана Баторія (м. Варшава), Міжнародного фонду «Відродження» (м. Київ), а також приватних осіб, небайдужих до справи польських та українських доброчинців.
У рамках громадської ініціативи вшанування пам’яті жертв трагедії в с. Павлівку з’їхалося близько двохсот українців і поляків. Екуменічне богослужіння спочатку на польській частині кладовища, а потім на українській правили митрополит Луцький і Волинський Михаїл (УПЦ КП), архиєпископ Йосафат Говера, екзарх Луцький (УГКЦ), ксьондз Лєшек Кошляга (РКЦ). Після молебнів у проповіді митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП, владика Михаїл зазначив, що «не варто ховатися за віру чи національність, виправдовуючи свої гріховні вчинки. Перед Богом ми рівні. Ось поле перед яким ми з вами стоїмо. Хіба видно кого тут поховали? У всіх прах земних: не видно ні статі, ні віку, всіх покрила одна земля. Ось так і перед Богом: від діл своїх оправдаєшся і від діл своїх осудишся. Тому немає виправдання тим, хто вчинив людиновбивства, якою би великою ідеєю він не прикривався би». Про християнські засади примирення вів розважливу мову і луцький архиєпископ УГКЦ владика Йосафат Говера.
Академік Ігор Юхновський нагадав присутнім, що президенти Польщі та України вже вибачилися від імені своїх народів 2003 р. та закликав не розбурхувати наболілу тему протистояння. «Я, який, зокрема, має стосунок до створення Української незалежної держави, глибоко жалкую, прошу пробачення у поляків за дії українців і пробачаю полякам за їх дії проти українців. Але виникає здивування: вибачення і пробачення вже зробили наші президенти, то чому ми знову повертаємося до цих подій? Чому це роблять у Польщі? Не дай, Боже, це почнуть повторювати в Україні», – зазначив академік. Ігор Юхновський наголосив, що розгортання конфлікту ніколи не буде вигідним для українців. Він відзначив негативи: «По-перше, на Україну здійснюється шалений агітаційний і політичний тиск з боку Росії і багатьох європейських держав. Поширюють думку, створюють враження, що Україна, яка пережила трагедію масового вбивства голодом, ніби була у війні місцем гітлерівського антисемітизму. Наша держава не мала права мати своєї Української повстанської армії. УПА, яка боролася проти загарбників, воювала не на польській, не на російській, не на німецькій, а на своїй, українській стороні… У сусідній державі бачать: в Україні важко, її уряду не вистачає грошей, її можна політично дестабілізувати. Й може в майбутньому станеться так, що на Волинь можна буде претендувати. Усе це – утопія. Але вона все більше оживає, чим більше стає розрив між адміністрацією і народом в Україні», – зазначив Ігор Юхновський.
Серед іншого академік додав, що поляки, які жили в Україні колись, інколи зляться, адже їхні господарства тоді були кращими, аніж українські нині. Ігор Юхновський додав, що українці нині повинні добре пам’ятати минулих борців за незалежність, гарно господарювати, бути згуртованими та чесними перед державою.
Депутат Європарламенту, голова комісії парламентської співпраці ЄС – Україна Павел Коваль побудував свою промову у формі заклику до каяття за минуле. Він навіть порівняв стосунки поляків і українців із біблійною історією про братів Каїна та Авеля, наголосивши на потребі покаяння з українського боку, якщо йде про відкриття шляху до повноправного членства у Євросоюзі.
Про особисті, родинні мотиви примирення говорив координатор міжцерковної ради Володимир Ільчук (м. Рівне).
На історичному факультеті Лесиного вишу проходила прес-конференція та семінар «В об’єднану Європу – примиреними», де з вітальним словом виступив ректор університету проф. Ігор Коцан, а модерував відомий правозахисник, проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. З участю науковців і громадських лідерів своїми думками і пропозиціями щодо доцільності примирення та порозуміння ділилися депутат Європарламенту, голова комісії парламентської співпраці ЄС – Україна Павел Коваль, головний редактор «Gazety Wyborczej» Адам Міхнік, очільник Польсько-Українського форуму Генрик Вуєц, а також політолог Анджей Шептицький (м. Варшава), журналіст Польського радіо для закордону Ігор Ісаєв, Іван Васюник, Ігор Щупак, Микола Кучерепа, Іван Пусько, Данило Лубківський та інші промовці.
На завершення учасники громадської ініціативи у Волинському обласному театрі ляльок переглянули вистави «Декалог: локальна світова війна. Aporia 43/47» про Волинську трагедію 1943 р. у цікавій та сучасній постановці молодіжних театрів «Сцена» (Люблін) та «Арабески» (Харків–Львів).
7 липня учасники громадської ініціативи здійснили подорож у с. Сагринь (Республіка Польща), де владика Авель відслужив панахиду – молебень на могилі українських жертв промовляв проф. Григорій Купріянович.
Важливо, що акція 6–7 липня 2013 р. постала як громадська ініціатива знизу й мала за високу мету символічне примирення двохнародів, а не урядів чи політичних партій. Урядовці чи політики могли брати в ній участь винятково як приватні особи і мали наперед погодитися на те, що їхня присутність не принесе їм особисто жодних політичних зисків. Єдиною умовою участі в ній стала добра воля тих, хто справді прагне примирення двох братніх народів.
Анатолій ШВАБ,
декан історичного факультету;
Володимир ПРИШЛЯК,
доцент кафедри нової і новітньої історії України
СНУ імені Лесі Українки
фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА,
з сайту http://www.volynpost
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело