Інститут філології та журналістики успішно розпочав святкування тижня інституту. У рамках дійства в гості на ІФтаЖ завітало чимало талановитих людей. Серед них була відома не лише в Україні, а й за кордоном художниця, заслужений майстер народної творчості, соломкарка Марія Кравчук. Вона представила нашому товариству виставку унікальних виробів із соломки та провела для усіх охочих майстер-клас.
– Пані Маріє, розкажіть, будь ласка, з чого розпочався Ваш творчий шлях? Що спонукало до такого оригінального виду творчості?
– Моя творча кар’єра розпочалася в п’ятому класі. Я дуже любила малювати і хотіла стати художницею. Після закінчення школи пробувала вступати у Львів, але безнадійно. На жаль, я не мала на той момент можливості навчатися. Проте, завдяки своїй наполегливості, закінчила Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша за спеціальністю «Художник-оформлювач». Працювала художником, доки мені одного разу до рук втрапила солом’яна скринька, яку зробив Олександр Остюк. Він був учителем молодших класів і вже після виходу на пенсію став займатися плетінням. Дуже зацікавила технологія, за якою працював майстер, тому вирішила її перейняти. Це, власне, і був початок моєї творчої кар’єри.
Радував факт, що тоді не було жодної спеціальної літератури. Це не ставило мене в рамки навчальних інструкцій, а дозволяло самій фантазувати та вигадувати щось нове. Я все робила по-своєму. На початку це все навіть не сприймалося як основне заняття, а швидше хобі. Проте дуже швидко моя колекція поповнювалася. Це спонукало організовувати виставки своїх доробків.
- Пригадайте, будь ласка, свою першу виставку. Як вона виглядала?
– Одна із перших моїх виставок відбулась у 1997 р. у Волинському краєзнавчому музеї. Я оволоділа тоді лише одним видом плетіння. Для загалу представила сумки, скриньки із найоригінальнішими узорами.
– А чи залежить витвір від настрою? Які чинники впливають на їх розмаїття?
– Знаєте, приходить такий час, коли розумієш, що хочеться спробувати щось відмінне. І тоді починають з’являтися нові ідеї. Кращі роботи я не продавала, адже гроші приходять і йдуть, а вироби – це, перш за все, постійні виставки. Свої доробки неодноразово демонструвала в Києві, на Західній Україні. У 2003 р. в Мінську відбувся мій «вихід» на міжнародну арену. Люди з інших країн побачили й оцінили мою працю. Вдруге теж був фестиваль у Мінську, потім – в Угорщині.
– Чи змінювали Ви хоч раз задуманий дизайн виробу у процесі його творення?
– Під час роботи, звичайно ж, можу змінювати дизайн, але не більше. Чітко уявляю, який вигляд виріб матиме після закінчення. Можу змінити форму, але це буває рідко. Я люблю доводити роботу до кінця, намагаюся не відкладати її на потім. Зображуване залежить від настрою, пори року... Існує чимало чинників. Я вважаю себе щасливою жінкою, адже можу займатися улюбленою справою і навчати інших.
– Розкажіть про Вашу студію.
– Я працюю вчителем образотворчого мистецтва у школі с. Купичів, що в Турійському районі. Там, власне, і функціонує студія «Житечко», на базі якої у 2008 р. створено музей. В основі його експозиції – доробки моїх учнів. Це єдиний в Україні музей солом’яних витворів із найрізноманітнішими напрямами робіт. Тут показані як традиційні, так і сучасні вироби майстрів України. Завдяки цьому наш музей знаний не лише на рідних теренах, але й за кордоном.
– Дякую за приємну бесіду!
Розмову вела Наталія КНИШ,
студентка ІІІ курсу ІФтаЖ
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело