На перший погляд Університет – це тисячі студентів, яких навчають кілька сотень викладачів. Але якщо подивитися на освітній процес у системі вищої школи детальніше, можна зрозуміти, що навчання в Університеті – це не тільки заліки, екзамени, лекції, практичні, семінари, практики, перескладання. Бо ж за всім цим стоять люди, які організовують саме навчання, готуються до акредитації спеціальностей, упроваджують новації.
Відділу інформаційної політики випала нагода поспілкуватися з людиною, яка організовує й координує освітній процес у Волинському національному університеті імені Лесі Українки та разом із командою робить навчання максимально корисним та цікавим, – проректором з навчальної роботи та рекрутації Юрієм Громиком.
Зважаючи на напружений робочий графік, ми застаємо Юрія Васильовича в його робочому кабінеті. На столі – документи, які наш співрозмовник ще хвилину тому уважно вивчав, а згодом відклав, готуючись до бесіди; почесне місце в кабінеті займає його, як він жартівливо зазначає, дитина – Повне академічне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах.
То ж про те, хто такий проректор, які його функції, про особливості вступної кампанії 2021 року, несподівано популярні спеціальності серед абітурієнтів та чи сумує багаторічний декан за викладацькою діяльністю, –у нашому інтерв’ю.
- Юрію Васильовичу, минуло вже більше як рік, відколи Ви змінили вид діяльності, трішки відійшли від власне викладання і виконуєте адміністративні функції. Які враження від нової роботи, чи вже звикли до посади? Чи не сумуєте за викладацькою діяльністю?
Вражень від нової роботи дуже багато. Власне, якщо відверто говорити про цей період загалом, то не можу сказати, що стиль і зміст моєї роботи змінилися кардинально, бо посада декана теж передбачала багато зобов’язань, а якість освітнього процесу завжди вважав пріоритетом. Але тепер рівень завдань і обов’язків, а отже, й відповідальності суттєво вищий, бо йдеться про великий і потужний університет. Щоправда, зараз менший контакт зі студентами, більше клопотів адміністративних, організаційних, але дуже стрімка динаміка розвитку Університету (маю на увазі, скажімо, наше гарне просування в різних рейтингах) надихає і дає впевненість у тому, що працюємо належно.
- Наскільки сильно сумуєте за викладацькою діяльністю?
Останній семестр я зовсім не мав навчального навантаження, і це допомогло зрозуміти, що мені таки бракує цього виду діяльності. Перед тим ми фактично ж цілий рік мали дистанційне навчання; я читав лекції в Zoom, але це інший формат спілкування; бракує живого контакту з аудиторією, емоцій. Тому зізнаюся: за студентами скучив.
- Що входить у коло ваших обов’язків? Адже люди, які не вникають в університетську «кухню», навіть і не здогадуються про тутешню ієрархію, вважаючи, що університет – це ректор, студенти і викладачі.
Проректор з навчальної роботи та рекрутації координує всі питання, які пов’язані з організацією та здійсненням навчального процесу, науково-методичною роботою, моніторингом якості вищої освіти, зокрема підготовкою до акредитації освітніх програм, а також із набором студентів тощо.
Зміст цієї роботи буде зрозумілішим, якщо я скажу, які підрозділи входять у моє підпорядкування. До речі, в цих підрозділах працюють талановиті, професійні, працьовиті й дуже надійні люди.
Скажімо, навчальний відділ забезпечує планування освітнього процесу та його організацію; саме тут створюють ту нормативно-правову базу, яка регламентує всю навчальну роботу, погоджують навчальні плани, створюють робочі навчальні плани і кафедральне навантаження, обчислюють кількість ставок науково-педагогічних працівників кожного підрозділу тощо.
Навчально-методичний відділ забезпечення якості вищої освіти вивчає освітньо-професійні та освітньо-наукові програми, зіставляє їх із вимогами державних стандартів відповідних спеціальностей, а також організовує моніторинг якості освіти, проводить велику роботу для успішної акредитації освітніх програм.
Центр інноваційних технологій та комп’ютерного тестування формує нормативну базу з питань використання інноваційних технологій в університеті, дбає про належну організацію навчання з тих дисциплін, які потребують використання комп’ютерної техніки та комунікаційного обладнання, а також про дистанційне навчання, зокрема на платформі Moodle; у варіанті комп’ютерного тестування організовує контроль навчальних досягнень студентів, вступні іспити тощо.
Ще один підрозділ у моєму підпорядкуванні – приймальна комісія; вона влітку домінує в Університеті, адже всі ми дбаємо про те, щоб набрати гарну кількість студентів, щоб ті молоді люди були талановиті та мотивовані навчатися. Ми ж від студентів дуже залежимо, бо чи не найперше саме вони нас мотивують до того, що маємо розвивати Університет.
Є ще навчально-науковий інститут неперервної освіти, який включає, зокрема, підготовче відділення, відділ аспірантури й докторантури, центр післядипломної освіти, де можна, до речі, здобути другу вищу освіту, пройти підвищення кваліфікації за широким спектром спеціальностей та освітніх програм.
Основна наша мета – забезпечити навчальний процес на рівні державних стандартів і європейських вимог.
- Звичайно, що основна мета діяльності освітнього закладу (і закладу вищої освіти зокрема) – навчання. Розкажіть, які навчальні потужності та кадровий склад нині має Волинський національний університет імені Лесі Українки?
За останніх півтора року відбулося багато змін у плануванні та реалізації навчального процесу. Перше, що треба визнати: ми дуже достойно пережили виклик, перед яким опинилася не тільки вища освіта, а й уся освіта в Україні. Говорю про перехід на дистанційне навчання. Ми в попередні роки мали досвід роботи на дистанційних платформах, а тут опинилися в умовах, коли треба було весь навчальний процес переорієнтувати на дистанційний режим; вважаю, що ми справилися з цим завданням непогано. Зрештою, результати сесії, державної атестації, акредитації багатьох освітніх програм підтверджують, що все було гаразд.
Друге позитивне явище, яке розвинулося в Університеті за останніх півтора року, – використання елементів дуальної освіти. За минулий навчальний рік ми підписали, якщо не помиляюся, більше як 300 тристоронніх договорів між підприємствами, Університетом і студентом. Це дає можливість молодим людям сформувати практичні навички, побачити суть майбутньої професії, зрештою, переконатися, чи правильний вибір зроблено, коли обирали місце навчання і конкретну спеціальність. Роботодавець же може відібрати найкращих, найбільш перспективних студентів, а також впливати на їхню підготовку, корегувати її зміст.
Ще одна цікава й позитивна практика – програма подвійних дипломів. За особистої підтримки пана ректора вона в нас дуже успішно розвивається. Нещодавно підписано угоди з Природничо-гуманітарним університетом в Ченстохові (Польща) про навчання за програмою подвійних дипломів наших студентів польської філології, а також спеціальності «Соціальна робота». Це теж гарна справа, яка показує, що ми на рівні європейських освітніх традицій, бо якщо європейські університети йдуть із нами на співпрацю і готові видавати нашим студентам дипломи, то, очевидно, і в нас усе гаразд із якістю вищої освіти.
Звичайно, багато уваги приділяємо науково-методичній роботі, бо для навчального процесу, особливо в дистанційному режимі, дуже важливі підручники, посібники, інші навчально-методичні матеріали. На науково-методичній раді Університету щоразу аналізуємо й рекомендуємо до друку велику кількість навчальної літератури, потрібної для студентів.
В Університеті працюють викладачі найвищого рівня кваліфікації. За якісними показниками професорсько-викладацького складу ми потужний регіональний заклад вищої освіти. Наш кадровий склад – це безцінний потенціал, який гарантує якісну освіту, наукові досягнення всеукраїнського та європейського масштабу і гарну перспективу Університету та тим юнакам і дівчатам, які приходять до нас навчатися.
- Як відбувається цьогорічна вступна кампанія у Волинському національному університеті?
Цьогорічна вступна кампанія дуже динамічна, цікава, досить успішна для нас, бо молоді люди подали на кілька тисяч заяв більше, ніж минулого року. Ми, по суті, отримали 14 тисяч заяв. Останніми роками ми не мали такого зацікавлення Університетом, і це вселяє надію в те, що молодь більше почула про наш заклад і наші пропозиції; нам вдалося переконати вступників, що ми – цікаве місце для навчання, що наш Університет – той майданчик, який може формувати їх як особистостей і людей професійних у тій чи тій сфері. І кількість заяв приємно здивувала. І в коридорах головного корпусу багато абітурієнтів та батьків. І на бюджетне навчання, і на контрактну форму чимало охочих прийти навчатися.
- Наскільки цьогорічному набору сприяє патронеса закладу, адже представники університету побували в багатьох школах області з презентаціями Повного академічного видання творів Лесі Українки?
Так, минулого року ми виконали направду унікальний для України проєкт. Я впевнений, що це мало великий ефект, значно додало позитивного іміджу Університету на всеукраїнському рівні.
Загалом то був дуже непростий досвід, але ми пройшли його гідно. Презентації, які відбувалися в Києві, Львові, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському та багатьох інших містах, містечках і селах, показали, що Університет імені Лесі Українки – це поважний і надійний заклад вищої освіти, де можуть виконувати амбітні й непрості завдання.
Щоразу в контексті розмов про 14-томник Лесі Українки звучить Волинський національний університет; нам часто говорили багато компліментів за те, що ми змогли це видання підготувати якісно, хоч і за непростих умов і за досить короткий час. Цього року ми з презентаціями побували в багатьох школах, і я впевнений, що випускники (переважно спілкувалися зі старшокласниками) по-новому для себе відкривали Лесю Українку, бо навіть якщо показати 14 томів її творів, то вже й цим можна переконати молодих людей, що це – потужний класик. Розповісти про Лесю Українку як людину дуже актуальну за поглядами, ідеями – теж цікаво, бо це наближає першорядного класика до сучасного читача. А зрештою, усі ці зустрічі зводилися до розповідей про Університет, школярі багато запитували, загалом із зацікавленням сприймали нашу роботу. Ми навіть жартуємо, що Леся Українка цього року відчинила нам двері в різні заклади в межах регіону та в Україні.
- Ви часто говорили, що ці 7 місяців підготовки були пекельно важкими. Що тримало вас? Що допомагало залишитися в цій стихії, що тримає вас у науці загалом?
Справді, це був дуже непростий досвід, бо за сім місяців виконати той обсяг роботи було складно. Допомагало те, що в нас вірив Анатолій Васильович, який як ректор був переконаний, що ми маємо відповідний досвід, потенціал, а отже, дамо раду. Ми мали надійну підтримку з боку народного депутата пані Ірини Констанкевич. До складу редакційної колегії, окрім Ірини Мирославівни, увійшли ще потужні інтелектуалки Оксана Забужко та Віра Агеєва (а отже, нам, Університету, вони повірили). Допомагало й те, що Університет не одне десятиріччя має в назві ім’я нашої геніальної письменниці, а тема Лесі Українки потужна і магістральна для всієї історії волинської філологічної школи (кожен із нас у той чи той спосіб, більшою чи меншою мірою з текстами Лесі Українки працював довгий час до цього проєкту). Основну роботу було справді виконано за сім місяців, але якби не колосальний досвід кожного учасника проєкту, то було б важко це зробити. Ну і, звичайно ж, нас надихала, мотивувала і зобов’язувала наша безмежна любов і повага до Лесі Українки як до патронеси Університету і як першорядної української письменниці, потужної інтелектуалки, яка значно випереджала свій час.
- Це видання дало вам поштовх, натхнення. Можливо, за інерцією і з тим науковим запалом, азартом на думці є ще якісь проекти, які б могли бути відразу реалізовані?
Так, той досвід, який ми здобули, я вважаю унікальним, і він може слугувати базою для підготовки наступних видань. Тут ідеться як про повні зібрання творів класиків літератури чи текстів талановитих представників якихось інших галузей, так і просто про підготовку окремих книг якогось автора. Ось зовсім нещодавно в Університеті підготували два двомовні видання «Лісової пісні» Лесі Українки: українською та кримськотатарською та українською і білоруською мовами. Книжки вже в Луцьку, і я дуже хвилююся перед тим, як зможу потримати їх у руках, бо всі залучені до проєкту люди виконали свою роботу з великим натхненням, щирою любов’ю і надією на те, що ці книжки будуть помічені на Волині і в Україні.
Ще одну книжку ми зробили спільно з нашими білоруськими партнерами за сприяння Посольства України в Республіці Білорусь. Це видання присвячене творчій співдружності нашої Лесі Українки та цікавої білоруської письменниці, фольклористки, громадської діячки Алоїзи Пашкевич. Книга вийшла нещодавно в Мінську, і я дуже сподіваюся, що Посольство України в Білорусі нам її невдовзі передасть.
Є інші ідеї, про які ще, може, й не варто говорити конкретно, але ми будемо їх втілювати. Скажу тільки, що є задум підготовки повного зібрання творів Олени Пчілки, бо дуже прикро, що ця цікава, талановита, багатогранна особистість досі так мало представлена на рівні книжкових видань в Україні. Олена Пчілка буде ще одним відкриттям для українців, тільки його треба належно підготувати. Гарно каже мій колега доктор філологічних наук Сергій Романов: мало нації народити класика – того класика треба показати, витлумачити своєму народові та сусідам. Отже, спробуємо показати світові ще й справжню Олену Пчілку. Зараз ми якраз на етапі формування цифрового архіву її рукописів; отримали матеріали зі Слов’янської бібліотеки в Празі, замовили копії ще в кількох установах.
Є ідея готувати повне зібрання праць В’ячеслава Липинського – цікавого державного, політичного діяча, життя і діяльність якого також тісно пов’язані з Волинню. Я думаю, що наш досвід підготовки 14-томника Лесі Українки буде дуже в пригоді тим колегам, які візьмуться за підготовку багатотомника праць В’ячеслава Липинського.
- Напевно, не повністю можу уявити всю важкість підготовки повного видання творів відомої в Україні Лесі Українки, а підготовка аналогічного видання творів Олени Пчілки буде важчою?
Готувати повне зібрання письменника, особливо академічне, завжди важко, бо треба зібрати всі тексти, зокрема й варіанти, науково опрацювати, осмислити їх, зіставити рукописи, першодруки, наступні видання і прокоментувати розбіжності; потрібно простежити історію кожного тексту, а також прокоментувати все, що сучасний читач уже може не знати, не розуміти, тому це забирає багато часу. Спадщина Олени Пчілки велика, багатогранна, і я боюся, що навіть ми, може, не знаємо про якісь її доробки, які зберігаються в архівах. Усе, що було опубліковане в періодиці чи в книжках, ми, здається, знаємо, але деколи архіви містять унікальні документи, які багато додають до розуміння феномену особистості. Тому замовили електронні копії рукописів, після чого почнемо їх серйозно опрацьовувати.
- На своїй сторінці у фейсбуці ви вже анонсували перші результати вступної кампанії. Для мене було неочікувано, що популярною серед майбутніх студентів є журналістика. У чому причина? Можна говорити, що такі колись популярні спеціальності, як правознавство чи економіка, втрачають свою популярність?
Популярність тієї чи тієї спеціальності – це категорія дуже мінлива; за 14 років роботи на посаді декана факультету філології та журналістики я міг спостерігати, як та чи та спеціальність спершу набувала великої популярності, а потім інтерес трохи згасав. Загалом це залежить від багатьох чинників. Трохи впливають на популярність спеціальності і на активність вступників ті предмети ЗНО, які потрібно скласти для вступу. Свого часу були деякі труднощі з набором на журналістику, коли серед обов’язкових предметів опинилася, наприклад, математика. Я розумію всю важливість математики загалом, але, мабуть, то не є той основний предмет, який мав би суттєво визначати набір на журналістику.
Те, що цьогоріч журналістика втрапила в ТОП-5, а на деяких етапах вступної кампанії була навіть на третьому місці, мене дуже радує. Журналістика – це чудова спеціальність, і до її відкриття я, як тодішній декан, теж долучився, щиро вболівав. Цього року минає 15 років від започаткування галузі знань «Журналістика» в нашому Університеті. Цей перший невеличкий ювілей дає нам можливість робити деякі підсумки і пишатися тим, що спеціальність розвивається добре. Коли на філологічному факультеті з’явилася журналістика, то він отримав зовсім іншу атмосферу. Прийшли люди креативні, цікаві, активні. А відродження уваги до журналістики дає надію на те, що український інформаційний простір, який переживає певні проблеми, таки буде оздоровлений. Більше потрібної суспільству інформації буде з’являтися саме завдяки таким людям, які покладають великі надії, йдучи навчатися на журналістів.
До речі, минулого року серед топових спеціальностей в Університеті опинилася «Середня освіта (Українська мова і література)». Це означає, що важливо мудро й переконливо говорити молоді про переваги кожного фаху, а тоді ефект буде точно позитивний.
- Чи можете передбачити, яку кількість першокурсників цьогоріч отримає Університет?
Сподіваюся, що цього року з огляду на велику кількість заяв і з урахуванням того, як гарно сприймають Університет молоді люди та їхні батьки, ми матимемо не менше як 1600 першокурсників, зарахованих на базі повної загальної середньої освіти. Хочеться навіть помріяти про 2000 молодих людей, яких буде зараховано на перший курс. Окрім того, сподіваюся, до складу студентів буде зараховано кількасот випускників коледжів. Маю надію, що до 1000 бакалаврів прийдуть навчатися в магістратуру. Щоправда, обов’язковість Єдиного вступного іспиту з іноземної мови цього року суттєво вплинула на перебіг вступної кампанії в магістратуру.
- Зважаючи на вашу зайнятість, як відпочиваєте?
Один із найкращих варіантів відпочинку – спілкування з тими людьми, які близькі, важливі, дорогі. Ще – можливість кудись поїхати, наприклад, на природу чи в село до мами, або побродити вулицями старого міста. Часто – нагода почитати книжку, подивитися фільм, попрацювати науково.
Дивно звучить фраза «наукова праця як відпочинок», але тим не менше (сміється, – прим. авт), коли багато клопотів суто організаційних, адміністративних, а ти повертаєшся до наукової роботи, яка тебе зацікавлює і тримає, то це теж спосіб відволіктися від рутини.
Власне, для мене відпочинок – можливість відволіктися від тієї основної роботи, яка надзвичайно цікава, захоплива, але яка, буває, втомлює, бо забирає багато часу, енергії.
Спілкувався Андрій ПЕТРУШКО