Єлизавета Фоменко й Евеліна Корнієнко – студентки-першокурсниці факультету фізичної культури, спорту та здоров’я. Війна змусила дівчат залишити рідне Запоріжжя і шукати прихистку на Волині. Зрештою, вони опинилися в Луцьку, а згодом – і в Університеті Лесі Українки. Під час посвяти в студенти Ліза й Евеліна і познайомилися. Тепер вони не просто землячки й одногрупниці, а й подруги.
У кожної з них своя історія: і у спорті, і на Волині. Єлизавета розповідає, що в дитинстві займалася бальними танцями. «Викладачка могла інколи навіть вдарити, а я жартувала, що мені сподобалося як мене б’ють і пішла на карате», – із усмішкою розповідає студентка.
Дівчина зізнається, що їй було дуже важко морально витримувати постійні обстріли Запоріжжя, тому зважилася залишити рідне місто. У Луцьку Єлизавета вже встигла непогано освоїтися: зараз вона знову займається карате та тренує дітей.
Схожа історія й у Евеліни. На другий день повномасштабного вторгнення рашистів батько-військовий вивіз її, маму та сестру на Волинь, а сам повернувся в Запоріжжя виконувати військовий обов’язок. У Луцьку дівчина орендувала зал і займається улюбленим шафлом. «Його танцюють у всьому світі. Це сучасні танці: красиво дивиться і нескладно танцюється», – зауважує вона.
Любов до спорту дівчатам передали батьки та рідні. «Мій дідусь займався і викладав бойове самбо. Був заслуженим майстром спорту. Тато також володіє єдиноборствами. Я пішла на карате і, як бачите, залишилася надовго», – розповідає Єлизавета.
Евеліна, незважаючи на проблеми зі здоров’ям ще з юних років, займалася різними видами спорту: від тхеквондо і до танців. Окрім цього, як і Єлизавета, має хороший досвід і як тренер: її вихованці, як і їхня наставниця, здобували чимало нагород різних першостей.
Спортсменки – не просто аматори. Їхні досягнення в спорті підтверджують десятки медалей із національних і міжнародних змагань. Кожна нагорода – окрема історія. Про це дівчата можуть розповідати довго, оповідаючи все в деталях.
Доля склалася так, що Єлизавета й Евеліна стали студентками факультету фізичної культури, спорту та здоров’я і зовсім не шкодують про це. Однак цьому передувала низка подій, які вплинули на вибір дівчат. Частина з них добре відома й болить кожному українцеві, бо пов’язана з війною.
«Ми переїхали сюди в липні. Сестра готувалася до мультипредметного тесту. Я подивилася на завдання і зрозуміла, що вони легші, ніж я свого часу здавала. Подумала, а може і мені спробувати. Згодом обрала університет і факультет», – зізнається Евеліна.
«Я планувала вступати на журналістику. Пишу ще зі школи, тому думала вступати до університету в Запоріжжі. Утім, розпочалася повномасштабна війна. Я приїхала сюди, прийшла на тренування, подивилися як працює тренер і зрозуміла, що теж так хочу. Задоволена, що опинилася тут, у цьому Університеті. Після закінчення факультету я хочу вступити в медичний, планую розвиватися і надалі», – розповідає Єлизавета.
Евеліна зізнається, що також має творчі здібності: «Я читаю постійно, а ще пишу вірші. Маю навіть збірочку маленьку». «Я теж пишу вірші», – усміхаючись, додає Єлизавета Фоменко. Ще один «плюсик» у скарбничку того, що поєднує Єлизавету й Евеліну.
Дівчата розповідають, що дуже потоваришували з одногрупниками. «Ми всі один за одного, допомагаємо із завданнями. У нас колективний розум», – жартує Ліза. Евеліна додає, що їхня університетська група, як і годиться спортсменам, стала командою.
Незважаючи на те, що Евеліна та Єлизавета живуть у різних частинах міста, часто на заняття ходять разом. Після навчання поспішають додому або ж на тренування, які у них відбувають щоденно. Спорт займає в житті дівчат дуже багато часу, але по-іншому вони не можуть. Це для них щось більше ніж робота та захоплення. Тим не менш, зауважують, що це фізично важко. «У професійному спорті не може бути легко», – каже Єлизавета.
Поза спортом і навчанням життя в дівчат також існує – це прогулянки Луцьком, друзі та сім’я. «У нас дуже мало вільного часу, бо є ще й тренування і навчання, а вчитися теж хочеться добре», – говорить Евеліна.
Найголовніше враження від Луцька в студенток – він дуже маленький і затишний. В один голос дівчата називають локацію, де найсмачніша кава, але вносити у цей текст частинку комерції ми не будемо.
Тепло дівчата відгукуються і про Університет Лесі Українки та свій факультет. «У нас дуже хороший колектив. Усі усміхаються і товаришують», – розповідає Єлизавета. Подругу доповнює й Евеліна: «У нашому Університеті своя родинна атмосфера, не схожа ні на що. Мені спочатку було важко, бо я три роки працювала, не навчалася, а зараз дуже рада, що опинилася тут».
У цих дівчат дуже багато спільного – рідне Запоріжжя, спорт, Університет Лесі Українки, творчі здібності й навіть деякі риси характеру. Факультет фізичної культури, спорту та здоров’я отримав професійних спортсменок і старанних студенток. І це не просто хвалебна ода, а факт, підтверджений спілкуванням із оточенням дівчат і їхніми викладачами.
Коли Єлизавета й Евеліна говорять про своє місто, яке зараз потерпає від обстрілів рашистів, у їхніх очах помітний смуток і нотки ностальгії. Як би не було добре дівчатам тут на Волині й у нашому Університеті, їхнє серце там, у краю козацької слави. Вони обов’язково туди повернуться, а ВНУ імені Лесі Українки робитиме все, щоб Евеліна та Єлизавета отримували якісну освіту і почували себе як вдома.
Спілкувався Андрій МОШКУН
Фото Дмитра БАЙДИ