Його історія успіху розпочалася у студентські роки. Сміливість, підприємницький хист, шість сотень доларів та орендований гараж для виробництва – важко повірити, що з цього може стартувати шлях у великий бізнес. Однак це реальний приклад, не з голівудських фільмів про Стіва Джобса. Це життєва історія Петра Пилипюка, який нині перебуває в когорті найвпливовіших людей Волині, є відомим бізнесменом, генеральним директором ТзОВ «Модерн-Експо». Вже після цих регалій не потрібна зайва аргументація нашої ініціативи щодо розмови з ним. У біографії Петра Пилипюка є ще факти, які «підігрівають» інтерес до його особи представників Університету Лесі Українки: у 1993 році він закінчив природничо-географічний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, а нещодавно став членом Наглядової ради Університету.Тому – домовляємось про інтерв’ю та вирушаємо на розмову.
Сонячний липневий день. У вестибюлі «Модерн-Експо» людно: окрім тих, хто прийшов у пошуках роботи, з обідньої перерви якраз повертаються тутешні працівники. Більшість з них – несвідомо дають найвищу оцінку підприємству, на якому працюють: ідуть на роботу у хорошому настрої, усміхаються і жартують.
Так само привітно зустрічає нас і очільник підприємства Петро Пилипюк. Знайомимось. Петро Павлович щиро зізнається, що не завжди відразу запам’ятовує імена нових людей. Поки готуємось до інтерв’ю, бізнесмен розповідає кумедну історію про розмову з таксистом, по-хазяйськи допомагає підібрати локацію для інтерв’ю та професійно уточнює цільову аудиторію. Меседжі від Петра Пилипюка не нагадують тривіальні поради. В них – досвід, компетентність і професіоналізм.
Пане Петре, дякуємо, що погодилися на розмову. Розпочнемо з актуального. Нещодавно на Волині був Президент України Володимир Зеленський. Глава держави зустрічався з представниками бізнесу саме на «Модерн-Експо». Які основні меседжі від Президента можете відзначити? Чи вдалося знайти порозуміння у стратегічних питаннях?
- Я думаю, що це хороша практика, коли в регіони приїжджають перші особи держави. Тоді вони можуть на власні очі побачити, чим живуть люди. Вважаю, що наша зустріч відіграла важливу роль у презентації цілісної картинки про Волинь. Президент проявив інтерес до нашого підприємства, висловив бажання пройтися виробництвом. Переконаний – нам вдалося показати главі держави, що Волинь – це не лише край лісів та озер, аграрних підприємств, а й край промисловців, де є компанії, які виготовляють високоякісну продукцію та експортують її. При цьому важливо, що такі підприємства сплачують великі податки.
Те, що конкретно стосується зустрічі Президента України з представниками бізнесу, буду відвертий: я не задоволений, адже зустріч була короткою. В кожному регіоні бізнес зараз переживає не найкращі часи, і є багато питань для обговорення. Ми, на жаль, не встигли все обговорити. У той же час ми підняли питання, що стосувалися регіональних проблем.
Яких саме?
- Це питання, що стосувалися відтоку кадрів за кордон, державних програм щодо трудової еміграції. Для цього потрібно створювати умови тут. Розвивати малий та середній бізнес, давати доступні кредити, стимулювати економіку для створення нових робочих місць. Піднімалися питання і черг на «Ягодині», обговорювалися питання аграрного сектору. Ми запропонували ряд пропозицій, і в цьому є позитив.
Основний меседж від нас простий: друзі, нам не треба допомагати, ви нам не заважайте. На жаль, сьогодні ще одна актуальна проблема – силовики. Питання незалежних судів, незалежної системи правосуддя – дуже актуальне, і ми вважаємо, що воно повинне бути одним із пріоритетних для президента. Якщо підсумувати, то було багато питань. Ми не розраховуємо на якусь суттєву допомогу, яку має бізнес у Європі та Штатах. Нам потрібно, аби влада нас чула, і якщо приймає закони, то хай консультується, радиться з нами. Повинне бути рівноправне партнерство між владою і бізнесом, а не позиція, що бізнес у нас тільки для сплати податків. Влада – це слуги народу, і вони повинні працювати для людей. Бізнес знає, що робити. Ми виросли в таких умовах, коли Україна проходить вже четверту економічні кризу. Тому – не заважайте нам, а якщо ви нас почуєте, і будуть правильні закони, правосуддя та інвестиції – ми точно Україну виведемо з кризи.
З економікою все зрозуміло. За винятком невеликої кількості підприємств, медичної галузі, легкої промисловості, всі понесли суттєві збитки. Як щодо системи та стилю управління? Які нові виклики пандемія принесла для менеджерів, керівників потужних підприємств?
- Справа в тому, що ситуація, яка виникла у світі через коронавірус, негативно вплинула на весь бізнес. Це помножено на економічну кризу, яка зріла сім-десять років і нарешті прийшла. Так-от, зараз ідеальний шторм: виживуть представники бізнесу, які найбільш готові до цього. Ті, що мають ефективну систему управління, побудовану не на державних преференціях. Вистоять підприємства і компанії, які працюють чисто, прозоро, створюють валовий продукт і експортно орієнтовані.
Якщо говорити про нашу компанію, то дня нас криза могла проходити і гірше. У нас були попередні замовлення. Ми працюємо у сфері обслуговування, «ритейлу» (запозичене з англійської мови слово, яке служить для визначення процесу продажу продукції або послуг кінцевим споживачам, – ред), який у цей час працював. Тому ми мали замовлення, а зараз повертаємося до рівня минулорічних продажів. Скажу відверто: були змушені оптимізувати кількість персоналу, адже була частина працівників, якій просто не могли дати роботу. Пояснювали людям, що поки вони не працюватимуть, але як тільки буде робота – візьмемо їх назад. Зараз працівники починають повертатися.
За цей час ми працювали над тим, щоб у нас були замовлення. І нам це вдалося. Окрім цього, вдалося зберегти максимальну кількість робочих місць та в умовах кризи побачити нові можливості. Я не скажу, що в нас вийшов суперпрорив, але є значні успіхи. Нам вдалося випустити лінійку санітайзерів Saner. Це автоматичні пристрої для дезинфекції рук. Я вважаю, що цей продукт є обов’язковим для використання у громадському просторі. Ми маємо замовлення і з-за кордону, і з України. Частину передали для тестування в лікувальні заклади.
Якщо підсумувати, то наша компанія виявилася готовою до таких глобальних викликів. Ми ще не знаємо, що чекає нас попереду. В часи жорстких карантинних обмежень нам вдалося зробити так, щоб люди працювали і в повному обсязі отримували зарплату. Був період, коли було менше роботи, але ми не просили у держави компенсувати нам простій. Люди були впевнені у завтрашньому дні, а сьогодні відновлюємо роботу в звичному режимі, запрошуємо молодих і талановитих на роботу, а це – хороші новини!
«Треба вчитися і у школі, і в університеті, а краще – все життя»
Зараз Ви – успішна самобутня людина, однак історія Вашого успіху розпочалася давно, і не так все було легко і просто. В одному з інтерв’ю Ви розповідали про те, що почали заробляти ще на другому курсі навчання в Університеті. Згадайте, будь ласка, про ці часи.
- Коли молоді люди закінчують школу, вони думають про те, як знайти своє місце в житті, знайти своє покликання, роботу і бути незалежними. Я виріс у сім’ї, в якій мені заклали правильні життєві цінності. Мене виховали відповідальною і чесною людиною. Я був відповідальний у школі і вважаю, що це гарний меседж для тих, хто думає: нащо вчитися – я буду бізнесом займатися. Друзі, треба вчитися і у школі, і в університеті, а краще – все життя. Потрібно брати від життя все необхідне, щоб бути мудрим, компетентним, професійним.
Сьогодні – час професіоналів. Якщо є можливість, то ми будемо вибирати суперпрофесійного, талановитого працівника, а не того, який лояльний, але мало вміє. Тому – коли настав час студентства, я дійсно намагався бути незалежним. Під час першої практики ми їздили в будівельний загін. Ще тоді було таке поняття. Можна було поїхати і заробити гроші на будівництві. Наш факультет їздив у Казахстан. Там ми будували промислові об’єкти. Це були перші гроші, які ми заробили своїми руками.
У той час, коли Україна ще не була незалежною, у незалежній Польщі вже доволі добре розвивалося підприємництво. Тоді поляки приїжджали до нас, щось купували. Я відчував, що у мене є теж хист до того, щоб займатися підприємництвом. Для мене були характерні сміливі експерименти: щось купити і продати. Це був цілком легальний бізнес, коли товари, які були актуальні в Луцьку, я привозив з Вінниці.
Таким був мій перший досвід. До того ж – вдалий. Вже на другому курсі я міг відмовитися від фінансової допомоги батьків і навіть інколи їм допомагати. Я вважаю, що це гарний приклад для студентів. Якщо ви обрали навчання – навчайтеся і віддавайтеся справі, але при цьому розвивайте ті компетенції, які можуть вам знадобитися в житті. Особливо, якщо ви мрієте про власну справу. Експериментуйте – і у вас обов’язково вийде.
«У мене інколи бувають сни, де я дуже переживаю, що йду на екзамен і не все знаю»
Багато успішних людей щиро зізнаються, що були далеко не зразковими студентами. Мовляв, встигали і на заняття ходити, і прогулювати, і відпочивати. Однак є і такі, що сумлінно ставилися до студентських обов’язків. Згадується студентська пісня «Всі проспані пари і потім запари згадаємо ми». У Вас є що згадати в цьому контексті?
- Я вже згадував про те, що мене виховали дуже відповідальним. Щоб я у школі пропустив якийсь урок – мала бути дуже поважна причина. Я знав, що потрібно готуватися до уроків і мав хороші оцінки. Тому після школи мені було неважко вчитися в тодішньому інституті, а тепер – Університеті Лесі Українки.
Ця відповідальність перенеслася на студентські роки. Я згадую перший курс, коли доводилося значно більше вчити, ніж у школі, адже були нові предмети. Пам’ятаю, коли я засиджувався над завданнями до ночі, було декілька випадків, коли я засинав на парах. Одного разу в мене впала папка, і вся аудиторія дивилася на мене (посміхається). Це було пов’язано з тим, що на першому курсі не вистачало досвіду, а потім я звик, і графік був більш раціональним.
Навіть зараз у мене інколи бувають сни, де я дуже переживаю, що йду на екзамен і не все знаю. Цей умовний жах переслідує мене досі, хоча пройшло чимало років. Тобто мені було настільки страшно прийти на іспит непідготовленим, що це мені досі сниться. Хоча, я вважаю, що це не найгірший сон, коли ти переживаєш за результат своєї праці.
Закінчивши навчання в Університеті, у Вас все ж був вибір: піти працювати вчителем або розвиватися у бізнесі. Коли остаточно зрозуміли, що зробили правильний вибір, обравши бізнес?
- Відверто скажу, не пам’ятаю якийсь певний день. З того часу, коли я закінчив інститут, а це був 1993 рік, тільки почав будуватися відкритий ринок в Україні. У мене була дилема: йти працювати за спеціальністю у школу або зайнятися власною справою. Звісно, як кожна молода людина, я хотів бути незалежним і для себе вирішив, що мушу спробувати.
Окрім того, на той момент середня зарплата вчителів була приблизно 15 доларів. Я вже тоді орендував у Луцьку квартиру за 25 доларів на місяць і розумів, що, працюючи вчителем, я не зароблю собі навіть на житло. Тож спробував зайнятися бізнесом – і в мене вийшло. Спочатку це була комерція у напрямку продажів побутової техніки, продуктів харчування. Згодом – ми побачили нішу. Це було торгове обладнання. На той момент магазини були ще пострадянські, не зовсім практичні та естетичні. Ринок потребував чогось сучасного, якісного.
Ми з братом скинулися по 300 доларів і створили компанію, яка почала займатися виготовленням торгового обладнання. Приміщення орендували в одного підприємця. Це був підвал, точніше гараж у підвалі, площею 70 квадратних метрів. При цьому, ми розгорнули виробництво і коли побачили, що продукти нашого виробництва користувалися попитом, орендували більші приміщення.
Сьогодні ми маємо дві виробничі площадки – в Україні та Білорусі площею 10 тисяч метрів квадратних. Окрім цього, маємо 8 іноземних дочірніх компаній, які займаються дистрибуцією. Напевно, коли попит був більший, ніж ми встигали робити, я зрозумів, що ми робимо все правильно. Це було приблизно у 1995-1996 роках, коли стали помітними результати нашої роботи.
«Будь-який керівник – це наставник та вчитель»
До речі, про педагогічну складову. Чи повинен керівник потужного великого підприємства володіти педагогічними здібностями?
- Якщо бути відвертим, то професію педагога я також обирав з огляду на реалії. Можна було вступати на військового, але я не відчував себе військовим. Можна було йти у політехнічний університет, але я розумів, що не буду інженером. Методом виключення збагнув, що моє – це робота з людьми.
Я, на жаль, не зміг у буквальному сенсі використати всі дисципліни, які я вивчав у нашому інституті, але скажу точно: виш навчив мене працювати з джерелами інформації, узагальнювати, робити висновки, бути відповідальним. Будь-який керівник – це наставник та вчитель. І, напевно, більшість моєї роботи подібна до роботи вчителя, але у дещо іншій формі. Є таке слово «коучінг». Це коли ти людину не в буквальному сенсі вчиш, а розвиваєш. Моя робота в компанії полягає в тому, що ми робимо спільну стратегію, систему управління. В основі роботи завжди є люди. Щодня я зустрічаю когось із колег, з якими спілкуюся, ставлю питання, надаю фідбек. Люди чують, розвиваються. Є такий жарт: чим відрізняється вчитель від учня? Вчитель вчить урок на добу раніше! Це якоюсь мірою правда, бо я сам читаю літературу і ділюся нею зі своїми колегами. Ми це обговорюємо, йде такий постійний процес. Робота з людьми – тонка матерія, і тут навички, які я отримав в інституті, стають у нагоді.
«Все було яскраво»
Людська пам’ять – річ цікава. Вона за своїм принципом формує спогади. Інколи, здавалось би, несуттєві речі залишає пам’ять, а важливі – навпаки, відправляє у підвалини свідомості. Який найяскравіший спогад Вашого студентського життя? Можливо, щось несуттєве, але те, що часто згадуєте, а можливо навпаки – це була студентська любов?
- Можна багато моментів згадувати, бо студентські роки – дуже яскравий період у життя кожної людини. Ти ще не зовсім відповідаєш за найважливішій речі. Ще десь знаходишся під опікою батьків, проте вже вважаєш себе незалежним. Можна згадати багато моментів: як ми до пар готувалися або як із цих пар інколи тікали. Бувало і таке (сміється).
Коли ми жили в гуртожитку, було дуже цікаво. Можна розказувати про багато епізодів і навіть писати книжку. Тому якщо взяти в цілому, то мені важко щось виокремити. Однак запам’яталася лекція професора Мальчака. Згадую його загадку: як відрізнити, хто сидить під мокрим кущем – заєць чи зайчиха. Виявляється, відповідь проста і очевидна – треба налякати тварину. Якщо побіг – заєць, якщо ж побігла – зайчиха (посміхається). Можна згадати епізод, коли був землетрус, і наш корпус трусило. Я встаю і кажу: «Друзі, пора йти з цієї лекції». Через декілька хвилин землетрус закінчився, і треба було повертатися. Я згадав лише декілька епізодів, але все було яскраво.
«Там, де працює кум, брат, сват – не завжди є ефективність»
В Україні досі існує стереотипна думка про те, що влаштуватися на хорошу роботу можна, або коли у тебе є зв’язки, або з чималим досвідом роботи. Чи реально молодому спеціалісту без суттєвого досвіду роботи і зв’язків потрапити на «Модерн-Експо»?
- Я прокоментую підводку до Вашого питання. Є державний сектор, і очевидно, що по сьогоднішній день там потрібні зв’язки, протеже якісь. На жаль, деякі посади в нашій країні досі продаються. Тому якщо говорити про державний сектор, то, можливо, молоді люди і праві.
Однак є друга складова питання. Це приватні компанії, де власник будує ефективний бізнес. Він чітко розуміє, що там, де працює кум, брат, сват – не завжди є ефективність. Сьогодні ми надаємо перевагу людям, які хочуть вчитися і розвиватися. У нас багато унікальних спеціальностей. Очікувати, що сьогодні з вишу прийде готовий спеціаліст і відразу ефективно стане працювати – дуже важко. Однак людина, яка хоче працювати – обов’язково знайде роботу. Більшість наших топ-менеджерів починали роботу зі станка. Згодом вони швидко вчилися і переходили на новий рівень. Сьогодні вони очолюють компанії, заводи. 85% «топів» нашої компанії виросли з рядового працівника.
Так, є ще стереотипи. Інколи до мене дзвонять відомі у нашому місті люди і кажуть, що у них є племінниця або донька, дуже розумна. Словом, просять влаштувати на роботу. Я всім кажу, що у нас є професійний департамент, який займається підбором персоналу. Раджу звертатися туди, залишати резюме, поспілкуватися, і якщо Ви варті цього – Вам, як мінімум, запропонують практику, як максимум – хорошу посаду. На посади, дотичні до мене, я проводжу співбесіди особисто і дуже вимогливо ставлюся до цього. Тому, вважаю, що сьогодні є рівні умови для всіх охочих, незалежно від прізвища, родинних зв’язків. Гарний приклад: сьогодні у нас є один з директорів провідного департаменту, якому 24 роки. Він не випадково на цій посаді. У нього хороший бекграунд. Він має якісну освіту, володіє мовами, встиг повчитися за кордоном. В нього у підпорядкуванні колектив до 40 людей. На «Модерн-Експо» – рівні умови. Ті люди, які справді є талановитими, хочуть досягнути чогось у цьому житті, реалізувати свої таланти – приходьте до нас. Для Вас завжди буде робота.
Ще один стереотип – суцільна автоматизація виробництва. Цього, направду, остерігаються студенти, молоді люди, які хочуть працювати на виробництві. Невже дійсно з кожним роком запит роботодавців на людський ресурс буде зменшуватися?
- Будемо реалістами: є компанії, де рівень автоматизації надзвичайно високий. Тим не менш, сьогодні є завдання, в яких не можна замінити людину. Це завдання, де потрібно приймати рішення та креативний підхід. Якщо подивитися на тенденцію останніх років – є дефіцит робочої сили. Українці їдуть в Європу, але нам теж потрібні люди, працівники. Тому боятися, що завтра не буде роботи, – не варто. Точно буде робота, яка потребуватиме креативного мислення, широкого бачення світу, специфічних компетенцій. Навіть якщо управляти машинами буде штучний інтелект, то його навчання теж потребує людей. Тому я хочу заспокоїти молодих людей: робота була, є і буде. Так побудоване суспільство, що без роботи люди не можуть жити. Це один з елементів, що відрізняє нас від тваринного світу. Люди точно будуть потрібні завжди. Можливо, з новим досвідом, новими компетенціями.
Зазвичай, коли іде мова про співпрацю із потужними підприємствами, на кшталт «Модерн-Експо», всі очікують фінансової підтримки, допомоги. Очевидно, що в контексті співпраці представників великого бізнесу та закладу вищої освіти ця співпраця може бути і в інших аспектах. У чому велике успішне підприємство та Університет можуть бути корисними одне одному?
- Якщо візьмемо перелік працівників, які сьогодні працюють у нас в компанії, то чітко побачимо, що, напевно, близько 30% є випускниками місцевих луцьких університетів. Компанія «Модерн-Експо» розвивається. Ми постійно потребуємо нових спеціалістів, свіжої крові. Безперервно відбувається селекція. Тому ми зацікавлені, щоб до нас приходили найбільш досвідчені студенти, які б не просиджували пари просто так. Якщо Університет Лесі Українки матиме з нами більш тісні стосунки в напрямку практики або проєктів, у яких ми б могли показувати те, що сьогодні потрібно реальному сектору економіки – процес навчання буде наближений до реальних потреб. Можливо, тоді студенти будуть приходити на роботу більш підготовлені. Ми відкриті до співпраці. Якщо університет відчуває, що для нього важливо прив’язати навчання студентів до практичного життя – приходьте. Ми завжди підтримаємо. У нас вже налагоджена співпраця із ректором Анатолієм Цьосем. Ми почали обговорювати деталі. Я вірю в цю співпрацю.
«Яким би не був хорошим університет, якщо студент не має бажання вчитися, то його не змусиш»
Лаконічне питання. Чи може університет навчити бути успішним?
- Безумовно. Це місія університетів. Якщо не навчити бути успішним у прямому сенсі, то дати основи для цієї успішності. Вважаю, що в основі лежить бажання самого студента. Яким би не був хорошим університет, якщо студент не має бажання вчитися, то його не змусиш. У Європі платять за навчання, і студент розуміє, що якщо він витрачає кошти, а з того немає користі, то варто подумати, чи треба тратити ці кошти. Наші студенти мають гарний фундамент. Я вважаю, що повинні бути ринкові умови, коли студент обирає найкращий виш, де його дійсно підготують до дорослого відповідального життя і дадуть дійсно такі знання, що він буде на ринку затребуваним спеціалістом. Це найкращий показник, коли університет підготував людину, щоб вона була успішною.
Нещодавно в Україні святкували день святих Петра і Павла (розмова відбувалася 14-го липня). Принагідно вітаю Вас із цим святом. У народі часто кажуть: «Або ходи до церкви, або вір у забобони». Як щодо Вас? Успішний керівник знаного у світі підприємства Петро Пилипюк – людина релігійна чи забобонна?
- Я зараховую себе до прогресивних людей, які не відкидають будь-яку гіпотезу. Скажу, що у свідомому віці я був хрещений, дотримуюся православних традицій. Так, ми не дотримуємося всіх постів, але вважаємо, що без віри нічого в житті немає. Напевно, коли батьки мене називали, то свідомо чи несвідомо мені дали якусь місію. Те, що я людина не забобонна, – це точно. Я вважаю, що потрібно встигати все: працювати, дотримуватися традицій, відвідувати храми. Наприклад, я є головою правління фонду «Волинь 2014». Свого часу ми були одними з ініціаторів та стержнів будівництва церкви у Волновасі. Тому вважаю, що Петро і Павло – хороші апостоли. Я бажаю всім, щоб вони взяли над усіма опіку, і на нашій землі був мир.
Розмовляв Андрій Мошкун
Фото: Ірина Загорська