5 лютого виповнюється 140 років від дня народження відомого українського архітектора, політичного та державного діяча Сергія Тимошенка. Його життєвий і професійний шлях тісно пов’язаний із Волинню. Досі окраса вулиць міста Луцька – будинки, спроєктовані талановитим архітектором, який був родом із Сіверщині.
Із біографії Сергія Тимошенка відомо, що народився він 5 лютого 1881 р. в с. Базилівка. Село сьогодні входить до складу Конотопського району Сумської області. Його батько, Прокіп Тимофійович Тимошенко, – місцевий землемір, він був із кріпаків. Матір походила з польської родини відставного військового. Її звали Юзефіна Яківна Сарнавська. Батько був старший від матері на вісім років. Коли він наважився посватати її, то мав тридцять років. У родині Тимошенків народилося четверо дітей: Степан, Сергій, Володимир й Анна.
Сергій Тимошенко початкову освіту здобував удома. Далі – навчання в Роменському реальному училищі, наступний крок – студіювання в Петербурзькому інституті цивільних інженерів.
Із молодих літ Сергій Тимошенко – активний учасник студентського життя, а пізніше – державотворчих процесів. Так, у студентському віці він член Української студентської громади.
Уперше на Волині Сергій Тимошенко побував ще перед Першою світовою війною як виконавець робіт на будівництві залізничного вузла станції Ковель. Потім обіймав посаду інженера місцевого повітового земства, а згодом – інженера технічного відділу дирекції Південно-Західної залізниці у Києві.
Уже за кілька років він заступник головного інженера на Північно-Донецькій залізниці у Харкові. Упродовж 1909–1919 рр. С. Тимошенко cпроєктував і збудував кілька десятків ліній залізниці, особняки. Був консультантом при будівництві великих заводів і санаторно-курортних комплексів на узбережжі Чорного моря.
В історію України Сергій Тимошенко увійшов не лише як талановитий архітектор, а й державний діяч. Важливі події в його житті відбулися 1917 р., коли він спочатку на Всеукраїнському національному конгресі обраний членом Української Центральної Ради від Харкова, а пізніше – головою Селянського з’їзду Слобідської України.
1919 р. Сергій Тимошенко переїздить до Києва. Він один із організаторів Українського архітектурного інституту. Упродовж 1919–1921 рр. обіймав посаду міністра шляхів сполучення у кабінетах І. Мазепи, В. Прокоповича й А. Лівицького.
У липні 1920 р. С. Тимошенко – член делегації в переговорах при підписанні угоди між урядами УНР та Кубанської Народної Республіки. Також він учасник ІІ Зимового походу армії УНР. Серед численних нагород і відзнак С. Тимошенка – Хрест Симона Петлюри.
1921 р. Сергій Тимошенко переїхав до Львова. Тут він затримався до 1924 р. Відомо, що працював в архітектурному бюро та Польському будівельному товаристві.
Далі – еміграція до Чехословаччини. Саме там С. Тимошенко активно працює як викладач, обіймає посади професора та завідувача кафедри будівництва й архітектури, декана інженерного факультету, а згодом – ректора Господарчої академії в Подебрадах.
1930 р. в біографії Сергія Тимошенка розпочинається «луцький період». Він переїздить до тогочасного Волинського воєводства, яке входило до складу Другої Речі Посполитої. Його першим місцем роботи стало Окружне земельне управління. Сьогодні у цій будівлі розташований Волинський краєзнавчий музей. В управлінні С. Тимошенко обіймав посаду керівника будівельного відділу. Також у Луцьку він працював радником міського голови. Варто згадати, що, перебуваючи на Волині, С. Тимошенка двічі обирали послом до польського сейму (1935–1938) і сенату (1938–1939).
На Волині Сергій Тимошенко не міг залишитись осторонь від суспільного життя й активно у нього влився. Тут він був головою Луцького Чесно-хресного братства, Товариства прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені Петра Могили, членом Товариства імені Лесі Українки.
Перебуваючи на Волині, архітектор звів понад сорок цивільних будинків. Саме він відновив в українському стилі Братську церкву в Луцьку.
У роки Другої світової війни, зокрема 1943 р., Сергій Тимошенко їде з України. Упродовж 1945–1946 рр. мешкає у німецькому місті Гейдельберзі, а 1946 р. переїздить до США, де оселяється в Пало-Альто, штат Каліфорнія.
Життєвий шлях Сергія Тимошенка обірвався 6 липня 1950 р. Він помер від серцевого нападу.
В історії української архітектури сучасники поряд із іменем будівничого пишуть, що він один із батьків українського модерну. Його оригінальні проєкти церков в українських традиціях зламали столітню традицію русифікації сакральної архітектури на Волині. Сучасники називали Сергія Тимошенка людиною енциклопедичних знань.
У доробку архітектора близько 400 різних комплексів і споруд. Їхня географія простягається від Грузії, України, Польщі, Чехії й аж до Аргентини, Парагваю, Канади та США.
Варто сказати, що син Сергія Тимошенка пішов по його стопах. Олександр Тимошенко був головним архітектором метро у Вашингтоні і зводив хмарочоси в Нью-Йорку. Окрім того, активно підтримував українську діаспору; був фундатором Товариства українських інженерів Америки.
2016 р. в місті Луцьку відкрили пам’ятну дошку архітекторові та державному діячеві Сергієві Тимошенку. Вона розміщена на стіні будинку № 16, одному з корпусів Музею волинської ікони. Будівля – пам’ятка архітектури місцевого значення. На дошці вказано, що цей будинок збудований 1934 р. за проєктом архітектора С. Тимошенка. Тут він проживав до 1939 р.
Торік дослідник історії міста Луцька, краєзнавець Олександр Котис створив віртуальну мапу Луцька, куди наніс позначки з архітектурними об’єктами, які звів Сергій Тимошенко. Також усі охочі можуть побачити опис, фото й оригінальні планування. Віртуальна мапа – за посиланням: https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=17ReyD8tI25Tmv44TFqxz58wuWqO-gfIa&ll=50.74799983293275%2C25.331257571896533&z=14
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО